Тут і зараз

Нещодавно довелося брати участь у запису  телепрограми, присвяченій проблемам розвитку українського театру загалом і драматургії зокрема. Де один із учасників висловив припущення — до речі, ця теза мусується протягом усіх років незалежності, — що якби у нас, за прикладом інших європейських країн, діяли квоти, згідно яких 30 % вистав репертуару були поставлені за творами сучасних вітчизняних авторів, то від цього виграли би всі. І автори, і театр, і глядачі...  Ось так, не більше й не менше.

Після круглого столу НСТДУ «Сучасна драма в українському театрі» можна резюмувати, що ця думка не настільки однозначна, як видається на перший погляд. Оскільки окрім кількості тут є ще одне надважливе контекстуальне поняття — якість. І чи й так уже не праві керівники театрів, які майже одноголосно апелюють до ображених драматургів: шановні, пишіть, як Чехов, Шекспір, як Тенессі Вільямс,  і ласкаво просимо на нашу сцену?..

На переконання шеф-драматурга столичного Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Павла Ар’є, який на теренах сучасного українського театру по праву очолює рейтинг найзатребуваніших авторів, державні театри мають ресурс, аби співпрацювати з сучасними драматургами. Власне приміщення, гарантований фонд оплати праці — ну чому би, принаймні, з точки зору творчої солідарності, не урізноманітнити свою афішу парою-трійкою вистав за п’єсами сучасних українських драматургів? Натомість у відповідь на цю ідею-пропозицію лунає майже одностайна відповідь керівників державних театрів: на ці вистави ніхто не ходитиме, з комерційної точки зору ми собі їх дозволити не можемо. Серед тих поодиноких, хто принципово не долучається до цього хору, — Дмитро Захоженко, головний режисер Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки. 40% діючого репертуару цього театру — це вистави, поставлені за п’єсами сучасних вітчизняних авторів. Значна частина текстів інших будувалася у форматі «тут і зараз»: драматургічна історія творилася  безпосередньо на репетиціях, коли думки чи спогади акторів нанизувалися на певний ідейний стрижень, а кількість героїв, сюжет, різні змістові подробиці визначав «колективний драматург» в особі артистів, режисера та інших причетних до народження вистави людей.  До слова, такий алгоритм виставотворення не є привілеєм лише Театру Лесі Українки — за схожим принципом народжувалися вистави «Клас» (Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра), «Родина патологоанатома Людмили» (театр «Золоті ворота») тощо.  Власне, саме ці театри, а ще Молодий, «Актор», Театр на Михайлівській  та деякі інші можна назвати такими, що активно співпрацюють з молодими драматургами. На відміну від театрів з визначенням «національний» у назві... Дмитро Захоженко переконаний, що сучасна драматургія і далі буде однією із визначальних складових розвитку Театру Лесі Українки, а мінімальну присутність сучасної драми на інших сценічних майданчиках режисер пояснює, зокрема, і вкрай низькою комунікацією між зацікавленими сторонами, обмеженими каналами зв’язку і відсутністю у режисерів бажання приділити більше часу молодому авторові. (До слова, це зараз звучить дивно, але свого часу Павло Ар’є, твори якого йдуть на численних сценах України і не тільки,  особисто ходив від театру до театру, пропонуючи свої п’єси і вислуховуючи далеко не компліментарні висновки головних режисерів з приводу своїх творів).

— «Дикий театр» існує п’ять років, за цей час ми випустили 35 проєктів, 30 з яких — за  творами сучасних, у тому числі й українських авторів, — говорить директорка театру Ярослава КРАВЧЕНКО. — Хоча в той час, коли податки громадян потрапляють до державних театрів, до нас наші податки, звісно ж, не повертаються. Тому мені доводиться добряче працювати, аби мати змогу заплатити гонорар тому ж Павлу Ар’є». За словами Ярослави, нині набирає популярності практика замовляння п’єс, що також сприятиме більш активному залученню драматургів до театрального процесу. Ще одна досить перспективна форма співпраці між театрами та авторами — адаптація класичних творів, коли відома п’єса стає відправною точкою для нового сюжету.

За словами начальника відділу зовнішніх комунікацій НСТДУ Ольги Байбак, зараз триває активна робота над творенням кількох ресурсів, де, зокрема, будуть зібрані та структуровані і п’єси сучасних українських авторів. Це, безумовно, суттєво полегшить комунікацію, про яку говорив Дмитро Захоженко. А також надасть чіткості самій ситуації, адже сьогодні ніхто навіть не береться сказати, скільки активних штиків нараховує загін драматургів, як виглядає статистика та географія вистав за творами сучасних авторів, скільки і які п’єси за певний період були поставлені за кордоном... Водночас поява таких ресурсів ще більше загострить проблему бажання і свідомості театрального менеджменту, адже найдосконаліша база, на жаль,  не може гарантувати того, що відсоток сучасних п’єс, трансформованих у вистави, збільшиться.