У візантійській традиції

Вранці — служба Божа, далі — робота у класній кімнаті, після перерви на обід й короткого перепочинку — знову старанне вивчення усіх тонкощів іконопису у візантійській традиції. Під кінець дня — вечірня, а тоді вже вечеря. Розклад літньої іконописної школи в Любечі від греко-католицької громади був розписаний буквально по хвилинах. Дисципліна, молитва та віра, напевно, й допомогли всім учасникам впоратися з надзвичайним завданням — за десять днів власноруч написати ікону, для переважної більшості — першу в житті.

Ця школа працювала на базі реабілітаційного центру «Преображення». Напевно, це перший подібний духовний і творчий вишкіл на Чернігівщині. Втім, організатори — спільнота сестер-черниць з монастиря Різдва Пресвятої Богородиці, що в обласному центрі, та іконописець Тарас Марків сподіваються, що далеко не останній! Адже є зацікавлення вірян, є бажання людей працювати, творити й самовдосконалювалися надалі.

25 липня літня іконописна школа в Любечі завершила свою роботу. Після Божественної Літургії відбулося освячення ікон «Христос Пантократор», тобто Вседержитель, над створенням яких натхненно трудилися учасники з різних регіонів України. Цікавлюся їхніми враженнями і від самого процесу, і від отриманого результату.

«Це мій перший досвід написання ікони, але я завжди цього прагнула, — розповідає пані Світлана Денисюк, пенсіонерка з Києва. — Вважаю, нам пощастило з наставниками, Тарас — пречудовий майстер, дуже уважний, відповідальний викладач, в усьому нам допомагає. А його дружина пані Оксана читала цікаві лекції з мистецтвознавства».

Серед учнів було декілька підлітків. Зокрема, 14-річна Юлія — школярка, приїхала з Києва. Каже, що любить ікони за те, що вони щирі. Раніше живописом не займалася, але коли випала нагода спробувати свої сили в цій сфері — з радістю погодилася. «Кожен етап нашої роботи був доволі відповідальний, важливий і важкий, але результат мене дуже радує! Сподобалося, що програма нашого перебування тут була продумана, розпланована. Завдяки цьому ми не поспішали й не нервували, все встигли. Взаємини між учасниками, незважаючи на те, що всі ми різного віку, теж були теплими, дружними. Це моя перша ікона, вона мені дорога, тому залишиться в родині!» — зізнається дівчинка.

Цікаво, що кожен з учасників писав власну ікону за певним зразком, навіть шаблоном, втім, Христос Пантократор у кожного вийшов свій: у когось — більш суворий і старший, у декого — молодий і лагідніший. Напевно, дався взнаки духовний досвід кожного учня. «Техніка, в якій ми працюємо, старовинна, візантійська, такі ікони часто називають «православними», — розповідає майстер-наставник Тарас Марків. — Використовуємо тільки чотири фарби. Це яєчна темпера — природній пігмент на яєчному жовтку. Така ікона зберігає кольори роки й навіть століття. До того ж, у нас проходили лекції з богослов’я, історії мистецтв, щоб люди розуміли, що таке ікона, хто на ній змальований. Ікона — це символічне зображення. Чим вона відрізняється від картини? Ми зображаємо не особу, предмет, а ідею. Ми молимося не на зображення, а через ікону спілкуємося, наприклад, з Христом, Пречистою Дівою або ж святими, які на ній зображені».

Коли така ікона освячується відповідно до церковної традиції, кожна богомольна людина, вдивляючись у лик Христа, зможе донести до Господа свою молитву, зазначає настоятель чернігівського храму Різдва Пресвятої Богородиці української греко-католицької церкви отець Петро (Лоза). Кожен учень вклав у свій витвір частку душі, пережиту радість, певний духовний досвід. І все це, без сумніву, послужить духовному розвитку нашого краю. «Ми маємо, чим ділитися, маємо багато подвижників, чудотворних ікон. Але ми маємо гордитися не тільки своєю минувшиною, але й будувати, аби наші нащадки також мали, чим гордитися, — підсумовує о. Петро. — Щоб могли сказати: наша земля не перериває духовного зв’язку, а люди через віки передають і поширюють цю духовність серед народу й нашої церкви».

Без сумніву, кожна ікона — певне послання, зашифроване в символах. Ці послання, свій духовний досвід і яскраві враження від перебування в літописному Любечі учасники іконописної школи повезли додому: в Київ, Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ. Це ще один крок до єднання України.