Як кияни дебютували в Мінську
Майстерня «Сінематографъ» взяла участь у ХІІ Міжнародному фестивалі студентських та молодіжних театрів
Форум має назву «Театральний куфар». Одразу розтлумачимо незвичну назву, як на вітчизняне вухо й око : за східним на вигляд «куфаром» ховається... скриня. У театральному вжитку — кофр, таке собі умістище для костюмів та реквізиту, де може «завалятися» і який-небудь непотріб, і дещо справді цінне.
Таку доволі ємку назву фестиваль виправдав повною мірою, представивши широкий асортимент форматів і, так би мовити, художніх рівнів. 12 країн, театр драматичний і пластичний, майстер-класи та дискусії, самодіяльність та професіоналізм, щирість та претензійність, неофітство і досвід, несмак та вишуканість, глибина й поверховість — все це присутнє тут.
І доки ми вдома ностальгуємо за «Початком», який колись проводився на базі Університету ім. І. Карпенка-Карого (як все ж таки бракує Україні студентського театрального форуму — з огляду на кількість мистецьких вишів), білоруси свій фестиваль успішно зберігають.
Інше питання — наскільки такий «всеїдний» формат корисний не аматорам, а майбутнім фахівцям — адже бренд «Сінематографъ» обрали собі студенти IV курсу спеціалізації «Актор кіно» Київського національного університету культури та мистецтв (художній керівник — Олександр Балабан), для яких уже розпочинається професійне життя і стає актуальною потреба у професіональному спілкуванні. Хіба що це — можливість випробувати себе на іншому глядачеві, на іншому майданчику, і нею не варто нехтувати.
Власне, виступ київських студентів у Мінську став їхнім першим виходом на велику сцену. До того всі свої дев’ять вистав (оцініть обсяг творчої роботи за неповних чотири роки), включно з представленою на фестивалі «Оповіддю про сімох повішених» за Леонідом Андреєвим, вони грали в камерному форматі, в аудиторії. Але, як виявилося, і «збільшення масштабу» не стало на заваді: глядач, котрий не знав, що вдома спектакль іде фактично в кімнаті, вочевидь, жодних невідповідностей не помітив.
Загалом же виступ наших земляків вирізнився серйозністю в підході до справи. Глибоких, «дорослих» текстів на фестивалі не бракувало (чого варті лише шекспірівський «Гамлет» або «Ніч Гельвера» Вілквіста), але з глибиною переживання та вираження емоцій було складніше. Киянам, одним із небагатьох, вдалося пропустити крізь себе обраний твір — безжальну історію останніх днів життя людей, приречених до страти, — і втілити його на кону на межі нервового зриву, зумівши, проте, цієї межі не перетнути.
І глядачі, і професійне журі високо оцінили роботу студентів: приз за найкращу чоловічу роль одержав Денис Григорук, за найкращу жіночу роль другого плану — Інна Кузьміна, у номінацію «за найкращу жіночу роль» потрапила також Світлана Гордієнко (хоча заради справедливості слід зазначити, що майже всі ролі у виставі рівнозначні, і поряд із цими виконавцями можна так само відзначити інших).
Гран-прі за підсумками глядацького голосування одержали господарі — вистава «Вій» театральної майстерні «Студіози» Білоруського державного університету культури та мистецтв.
Проте нас за підсумками фестивалю має більше цікавити інше — як би знайти можливість вивести вистави «Сінематографу» за межі університетської аудиторії в рідному Києві?
