«Чорні археологи» – шукачі скарбів і журналісти
З НТВ пішов Парфьонов, точніше, його «пішли», а програму «Намедни» закрили. Подейкують, чимось він не догодив ФСБ. Може видатися, що нас це стосується остільки-оскільки, проте напевно вітчизняні «телеакули» вже приміряли цю ситуацію на себе. Зрозуміло, що Парфьонов без роботи не залишиться, хоча в Росії тепер може бути все. А може, він з’явиться на одному з наших каналів із яким-небудь «Детально» від Леоніда Парфьонова. Якщо, звичайно, можливу пропозицію відповідно оформлять.
А його співвітчизник Дмитро Кисельов у прямому ефірі недільного «Докладно...» (ICTV) ініціював обмін думками щодо «прозорих і чесних виборів», прозорість яких залежить і від того, «як спрацює преса, на кого вона працюватиме» — на споживачів інформації чи на кандидатів, «і наскільки сама українська преса чесна та прозора». Думками обмінювалися голова правління «Інтеру» Влад Ряшин, головний редактор «Фактів» Олександр Швець і профільний парламентарій Микола Томенко. Чесно кажучи, розмова не була ні відвертою, ні цікавою. Може, просто тему вже заговорили, може, запрошені не зовсім зрозуміли, про що їх запитують, а може, нецікаво їм уже висловлюватися стосовно «впливу ЗМІ на громадську думку». Загалом, нічого нового чи несподіваного ми не почули. Нам розповіли, що роль засобів інформації меншає, що вибір кожного вже менше залежить від нав’язуваної думки, що тепер головне — «не перешкодити» виборцям «розглянути кращі чи негативні сторони кандидатів». Розмірковуючи про зростаючу пропагандистську функцію ЗМІ, й сам ведучий не втримався від того, щоб не вказати незадоволеному центральними телеканалами Томенку на «порушення журналістських стандартів» ведучими «чесних новин» «5-го каналу». Утім, Микола Томенко з цим погодився й признався, що й сам не вважає новини «5-го каналу» «ідеалом стандарту новин». Але тут же звернув увагу на щоденну «п’ятихвилинку ненависті» — так парламентарій оцінює програму «Проте» на «1+1». На жаль, студія цю тему не підтримала. Керівник «Інтеру», наприклад, назвав некоректним «оцінювати програмний продукт конкуруючого каналу». А шкода, поговорити є про що, особливо в плані дотримання «журналістських стандартів». Але, на переконання Олександра Швеця, не варто переоцінювати вплив подібної «хвилинної ненависті», оскільки, по-перше, «не можна знищити людину, якщо вона не дає для цього підстав», а по-друге, тому що «читач-глядач усе розуміє, в тому числі, коли на біле кажуть чорне, то ж він сам розбереться». Цікаво в зв’язку з цим було б дізнатися, як оцінюють свій продукт його творці. Ведучі «ТСН», наприклад, ставлення до цієї «прокладки» між основним та спортивним блоком новин виражають щодня однією фразою — «про спорт — після реклами».
Про те, що Україну потрібно рекламувати як країну скарбів, і чому історичними цінностями промишляють у нас здебільшого «чорні археологи», говорили в студії «Я так думаю» («1+1»). З одного боку, винне в цьому наше невігластво — якщо трипільські плити використовують для облагороджування сільських дворів. З іншого боку, глибока обізнаність вузького кола «фахівців» про реальну вартість навіть не золотих скарбів, а зовні непоказних черепків і дрібничок, попит на які, як і раніше, високий, у тому числі й в ближній Росії, куди, особливо з Криму чи тієї ж Ольвії, вивозять ніким невраховане національне надбання. Шукання скарбів — аж ніяк не дитяча пристрасть, і сучасні шукачі скарбів обладнані не по- дитячому. У них є не тільки обладнання, яке викликає заздрість у легальних археологів, вони давно вважають себе основними гравцями на ринку археологічних скарбів, тому з тими, хто може перешкодити цьому бізнесу, вони не церемонитимуться. Причому привидами на розкопках уже ніхто не лякає — тепер для цього використовують реальну вогнепальну зброю. Колекціонування предметів сивої давнини — пристрасть, котра, як і будь-яка інша, не хоче зважати на кимсь встановлені рамки чи умови. Звісно, оповіді про прозорість клубів-колекціонерів, через які нібито й відбувається придбання історичних раритетів, — лукавство. Усім давно відомо, що постачальниками колекційних цінностей є саме «чорні археологи», які, на жаль, діють безкарно. У «білих» на такі масштабні експедиції грошей немає. А головне, немає такого сильного «даху», немає замовника, зацікавленого в тому, щоб легальна археологія хоч би конкурувала з нелегальною. Таким замовником повинна бути держава, але серед людей державних так багато колекціонерів…
А в «Подвійному доказі» шукали та знаходили докази нелюдського поводження з громадянами в місцях ув’язнення. Як завжди, представники пенітенціарної системи стверджували, що з ув’язненими в нашій країні поводяться по-божеськи. Так, недогодовують, так, недоліковують, та кому зараз легко, навіть на свободі? Але тортур і знущань, за їхніми запевненнями, у відомчих «перевиховних» закладах немає. Зовсім про інше розповіли в студії учасники програми, які скуштували в’язничного хліба, зовсім про інше свідчать листи ув’язнених і… висновки патологоанатомів. В обставинах цілковитої залежності виявляються приховані або ретельно приховувані психологічні особливості й тих, хто виявився в ізоляції, і тих, хто покликаний це ізолювання забезпечувати. Часто почуття власної важливості тюремників «підживлюється» зруйнованим почуттям власної гідності ув’язнених. Про те, які багатогранні та різноманітні форми руйнування особистості використовують у місцях ув’язнення, учасники обговорення також не забули. Утім, як висловився один із ведучих, нарешті до українського уряду прийшли люди, яким добре відомі проблеми подібних закладів, тому існують підстави розраховувати, що й за колючим дротом життя стане кращим і безпечнішим. Якщо, звісно, суспільство виразно дасть зрозуміти, що доля й умови тимчасово ізольованих громадян йому, суспільству, не байдужі.
