Андрій СЕНЧЕНКО: Російський флот у Криму — уособлення нестабільності

Схоже, українська опозиція об’єдналася — в питанні щодо денонсації харківських угод між Україною та Росією, що продовжили термін базування Чорноморського флоту Росії в Криму до 2042 року. Практично всі без винятку опозиційні сили виступили з вимогою до Президента Віктора Януковича скасувати «антиукраїнські угоди». Була проведена низка акцій протесту. Головний захід відбувся біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві, де чотирнадцять опозиційних партій ухвалили відповідну постанову, під якою, зокрема, підписалася й найчисельніша парламентська опозиційна партія — «Батьківщина». Як через рік оцінюють результати харківських угод у Криму? Із цього запитання ми розпочали нашу розмову з керівником кримської організації «Батьківщина» Андрієм СЕНЧЕНКОМ.

— Крим менш емоційно дивиться на всю цю ситуацію, він прагматичний у цьому питанні. Так, для частини кримчан є певні психологічні складнощі, пов’язані з родинними стосунками в Росії, але також серед кримських громадян є розуміння того, що перебування Чорноморського флоту РФ не рівноцінне наявності або відсутності нормальних відносин між країнами. Я розумію, що погляд середньостатистичного кримчанина в цьому питанні відрізняється від погляду середньостатистичного киянина або, тим паче, галичанина. Але в Криму, умовно кажучи, сьогодні ставиться питання: де обіцяні інвестиції після харківських угод? Де обіцяні робочі місця? Адже на сьогоднішній день проблема полягає в тому, що основна частина безробітних людей, які стоять на обліку в Державній службі зайнятості в Криму, — це звільнені працівники Чорноморського флоту Росії. Крім того, є ціла низка скандалів, пов’язаних з «будівельними МММ», що були організовані Управлінням капітального будівництва ЧФ РФ або за участю цієї структури. Тому сьогодні присутність флоту в Криму не є уособленням стабільності або якихось перспектив економічного розвитку, навпаки, пов’язана з безліччю всіляких проблем.

— На думку ряду експертів, і про це нещодавно говорив міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, харківські угоди є своєрідною похідною московських газових угод 2009 року, які підписала Юлія Тимошенко. Чи готова сьогодні опозиція проаналізувати власні помилки й узяти на себе частину відповідальності?

— Газові угоди треба розглядати в комплексі, аналізуючи попередню історію взаємин у цьому питанні України та Росії. Влада сьогодні намагається нав’язати українцям думку, що газових угод Тимошенко треба соромитися. Насправді відправною точкою є не газові угоди від 2009 року, а час, коли прем’єр-міністром України був Юрій Єхануров, президентом — Віктор Ющенко. Саме тоді у змові й за участю пана Фірташа була утворена структура «РосУкрЕнерго». У результаті Україна вийшла з чинної угоди, за якою купувала російський газ за ціною 50 дол. за тис. куб. м. Відмовилися від наявної схеми заради годівниці, якою спокусили українське керівництво.

Коли вдруге Тимошенко стала прем’єр-міністром, країна вже була в зашморгу. Нам практично диктували, що і як робити. Європа нічого не хотіла чути: дайте газ — і все! Вони не хотіли через наші «розбірки» з Росією мерзнути. Тиск був з двох сторін. Росіяни чітко розуміли, що на Україну, крім них, тисне й уся Європа. Тому все, що можна було отримати з тієї ситуації, ми отримали, кращої угоди не можна було добитися. Чого не скажеш про харківські угоди. Коли їх укладали, була вже нова влада, ніхто ніде не мерзнув, на дворі весна — був час для проведення газових переговорів. Навіть якщо дотримуватися логіки тих, хто оцінює харківські угоди з математичного погляду, вони не витримують жодної критики. Насправді, крім чергової кабали, Україна нічого не отримала.

— Ваша політична сила виступає за денонсацію харківських угод. Наскільки це реально і яким є механізм?

— Денонсація угод вимагає побудови виразної лінії поведінки щодо Російської Федерації, зокрема, в газових питаннях. Адже денонсувати не означає перейти на дрова. До того ж навряд чи Росія збирається консервувати свій газ. Одним словом, це предмет переговорів, які слід проводити не в листопаді, бо буде вже пізно, а чим раніше, тим краще. Що стосується механізмів, то існують міжнародні правові процедури. Крім цього, нам слід враховувати, що під час ратифікації харківських угод влада порушила й Конституцію України, й ряд інших процедур.

— Сьогодні від представників влади, зокрема, дипломатичного корпусу, можна чути: незважаючи на численні заяви про європейську інтеграцію, попередня влада практично нічого не досягла в цьому напрямі, зокрема, й за уряду Тимошенко. У свою чергу нинішня влада обіцяє до кінця 2011 року підписати угоду з Євросоюзом про Зону вільної торгівлі. Ваша оцінка.

— Це все манна небесна, обіцянки, які нічим поки не підкріпляються. Але я хочу акцентувати увагу на тому, що Костянтин Грищенко є міністром закордонних справ в уряді Миколи Азарова, але зовнішню політику країни визначає не Кабінет Міністрів, а Президент Віктор Янукович. Коли Тимошенко працювала прем’єр-міністром, вона не могла визначати зовнішню політику держави, її визначав президент Віктор Ющенко. Від нього Міністерство закордонних справ отримувало директиви. Ці речі не можна порівнювати. Тому сьогодні можна говорити про те, наскільки ефективною була європейська політика президента Ющенка у виконанні різних міністрів у різний час і наскільки ефективною була ця політика зараз у виконанні Грищенка за Президента Януковича.

— Кабінет Міністрів організує й забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України.

— Тимошенко не керувала зовнішньою політикою України.

— Чимало західних політиків, експертів говорять про те, що українська влада й опозиція на зовнішньому фронті, зокрема, європейському напрямку, мають бути єдиними — не критикувати одна одну. На ваш погляд, сьогодні влада й опозиція єдині в цьому питанні?

— Позиція, яку зайняла нинішня влада, — невизначена. Ми чуємо різні декларації — й про Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, і про Митний союз (формула «3+1»). Наша ж політична сила чітко стоїть на європейському векторі розвитку України. Як у даному випадку ми можемо йти нога в ногу з владою, якщо вона рухається то вперед, то назад? У нинішньої влади один пріоритет — це власна кишеня. Сьогодні політика поставлена на службу бізнесу.

— Нещодавно Верховна Рада ухвалила рішення про те, що в День Перемоги, 9 травня, треба офіційно вивішувати червоні прапори разом з державними синьо-жовтими. Як ви ставитеся до цього рішення?

— Усі ці дії спрямовані на те, щоб зіштовхнути людей лобами й відволікти від реальних проблем, що існують у країні. Я з повагою ставлюся до ветеранів, які носять прапор Перемоги, але не думаю, що такі рішення треба ухвалювати на рівні держави. До того ж ніхто не забороняв досі ветеранам використовувати цей прапор. Влада сьогодні свідомо ухвалює такі рішення, щоб штучно підвищити температуру в суспільстві. У результаті починається суперечка там, де її взагалі не має бути.

— Цього тижня закінчилося досудове слухання у кримінальній справі проти екс-президента України Леоніда Кучми. Як ви оцінюєте перспективу цієї справи?

— У цьому питанні в мене чітка позиція: будь-який злочин має бути розслідуваний до кінця. Не має значення, резонансний він чи ні. Суть у тому, що вбито людину, а її справу роками забовтують. Це травма для суспільства, яка завдає невиправної шкоди суспільній психіці. Я дуже хочу, щоб справа Гонгадзе була розкрита, але в глибині душі не вірю цій владі. Адже всі ми знаємо, яке в нас правосуддя.

— Періодично ряд опозиційних партій заявляє, що між ними ведуться переговори про можливість об’єднання в одну політичну силу. БЮТ веде аналогічні переговори?

— Ідея об’єднання опозиції — абсолютно шкідлива. Вона відволікає увагу громадян від соціально-економічних проблем. Я можу лише сказати, що в опозиції до нинішньої влади перебуває більшість громадян України. Хтось висловлює свої погляди на роботі, хтось — на кухні, хтось — на тролейбусній зупинці... Усі ці люди незадоволені, й усі вони — опозиція. Можлива координація дій опозиційних політичних сил, але не треба просліджувати за цим якусь ідею об’єднання.

— Був ряд заяв лідерів опозиції про те, що ведуться переговори про об’єднання...

— Уже в двадцять п’ятий раз ми чуємо про переформатування певних політичних сил. У них таке хобі. Якщо вони хочуть, хай цим займаються. Коли вони виходять на вулицю, щоб показати своє невдоволення тим, що відбувається в країні, ми поважаємо їхні погляди, але перед нашою політичною силою не стоїть завдання втягнути всіх у свою партію.

— За інформацією ЗМІ, Партія «Реформи і порядок» може влитися в партію «Батьківщина». Це правда?

— Партія «Реформи і порядок», як і «Батьківщина», є основоположником Блоку Юлії Тимошенко. Нас (ПРП і «Батьківщину») все влаштовувало — ми відповідальні партнери, давно працюємо разом. На жаль, сьогодні влада маніпулює законом про вибори, позбавляючи партії права обирати форму міжпартійної взаємодії, зокрема, створювати блоки. Але залишимо це на совісті влади. Відповідаючи конкретно на ваше запитання, можу сказати, що, так, виходячи з нинішньої ситуації, партія «Реформи і порядок» і «Батьківщина» справді обговорюють питання про злиття в одну політичну силу.