Євген МАРЧУК: «Канівська четвірка» продемонструвала загальноприйнятий у європейській політиці принцип консолідації різних політичних сил

Передбачення в політиці є одним із найважливіших елементів тактики. Легко помітити, що політичний прогноз досвідчених політиків часто своєю більшою точністю відрізняється від прогнозів політологів, журналістів. І це природно. Бо різний ступінь відповідальності. Ще місяць тому на прес-конференції у Сімферополі я заявив, що «канівська четвірка» може перетворитися у канівську «двійку» і що я не бачу в цьому трагедії. Тоді мало хто звернув на це увагу.

Думаю, що ніхто не буде заперечувати того, що «четвірка» примусила говорити про себе всіх — і ЗМІ, і особисто Президента.

Різного роду випади і навіть агресія проти «канівської четвірки», до того ж, ще за участю Президента, добре сприяли прориву інформаційної блокади, влаштованої властями проти мене та інших кандидатів. До того ж, на рівні повсякденної свідомості, як відомо, діє стійкий стереотип: нападають на того, кого дійсно бояться більше за всіх. У кого сила. Хто реальний конкурент.

Команда Л.Кучми за час існування «канівської четвірки» переконливо продемонструвала, що вона не боїться комуністів. Вся індустрія атаки була спрямована не на них. Про них забули. Саме «канівська четвірка» стала напрямком головного удару.

У запалі боротьби сталася розшифровка прихованих союзників нинішнього Президента та ідентифікація істинних його конкурентів. Штабні функціонери Л.Кучми не озиралися назад. Вони себе не аналізували. У результаті — вони «засвітили» своїх у рядах опозиції. Деякі політичні новаки серед кандидатів у президенти та їхні структури, не маючи досвіду політичної боротьби на такому рівні, охоче приєднувалися до випадів проти «канівської четвірки». Я вже не кажу про те, який прокол було допущено ними при формуванні виборчих комісій. Цей процес проходив, як відомо, у більшості випадків під контролем людей Л.Кучми. І той факт, що маловідомі політики та їхні партії, та ще й без розвинутих структур у регіонах, у низці областей отримали більшість посад керівників дільничних комісій, промовляє сам за себе. Це не вимагає коментарів.

Ну а «канівська четвірка» перейшла до другого етапу виборчої кампанії.

Із «четвірки» поки що виділено двох: Марчука і Мороза. В угоді з цієї нагоди дано орієнтир прихильникам кожного кандидата. У цьому році закладено потужну динаміку. Зміна схеми висунення єдиного кандидата через проміжне висунення двох викликана тактичними міркуваннями з урахуванням нової хвилі агресивності команди Л.Кучми.

Так, не всі члени «канівської четвірки» відразу сприйняли цю ідею. Але, зрештою, було досягнуто компромісу. Як я і передбачав ще місяць тому.

Члени «канівської четвірки» й не приховували, що вони самодостатні політики, у яких різні точки зору на низку важливих питань, але є й дуже багато спільного. Головним чином, у питаннях запобігання загрозі економічному суверенітету України, а значить, і державному суверенітету взагалі.

Дуже динамічна зміна політичної ситуації в країні, співвідношення популярності конкуруючих між собою політиків і структур, що їх підтримують, нарешті, просто дивовижна глибина падіння моралі команди на чолі з чинним Президентом, що для людей з елементарними морально-етичними нормами і обмеженнями робить дії цієї команди мало передбачуваними, вносить значний елемент невизначеності у проблему вибору виграшної стратегії політичної боротьби на заключному етапі президентської кампанії.

Я, зокрема, упевнений, що Л.Кучму можна і треба перемогти вже у першому турі. Інакше у другому — всю потужність машини дискредитації та провокацій із найширшим використанням державних структур і ресурсів буде спрямовано проти одного конкурента Л.Кучми (у першому він змушений розпилювати її потенціал принаймні між декількома серйозними кандидатами). Причому стратегію боротьби обов'язково необхідно будувати, спираючись не на одну ідеологію, політичну силу чи соціальну групу, а навпаки, поставивши на вістрі всієї виборчої кампанії ідею консолідації суспільства, що відображає чи, точніше, втілює у своїй сукупності ідею єдності всіх членів українського суспільства.

На жаль, мені поки що не вдалося переконати партнерів по «К-4» у тому, що лише така стратегія може сьогодні привести нас до перемоги.

Так, у нас є різні погляди, наприклад, на те, як потрібно розвивати відносини з Росією, з СНД. У мене є практичний досвід цієї роботи з дуже широким спектром російських політиків, державних діячів і конкретні результати цієї роботи.

Ми по-різному дивимося на тактику, на методи, але сходимося у тому, що з Росією треба співпрацювати більш ефективно, більш взаємовигідно. Я прихильник того, що співробітничати треба не з однією якоюсь політичною силою у Росії, але і з новими політичними течіями у цій важливій для нас країні, і особливо з тими, які мають політичну перспективу.

Дехто з президентської команди і його засобів масової інформації видавали нібито дуже сильний умовивід — відкриття, що в членів «канівської четвірки» різні погляди на деякі важливі речі. Адже цього і спочатку ніхто не приховував. Марчук не став Ткаченком, а Ткаченко — Морозом. І навпаки.

Я чудово розумів, що нам доведеться пройти непростий шлях пошуку компромісів. Розуміли це і мої колеги. Чим крупніші політики, тим складніше досягнути компромісів. І ми показали, що перший етап пошуку компромісів ми пройшли. Уявіть собі, як непросто було О. Ткаченкові в його статусі голови Верховної Ради поступитися О. Морозу. Але він зробив це. А, думаєте, це просто було здійснити молодому політику В. Олійнику?

«Канівську четвірку» як політичний феномен цього року політологи ще не осмислюють серйозно. Більшість із них зациклилися на одному: коли і кого висунуть від «четвірки»? Хоча явище це значно складніше для політичного життя країни.

Учасникам «канівської четвірки» ще доведеться пройти непростий шлях до узгоджень і компромісів. Не є винятком, що деякі спірні питання потрібно буде виносити на ширше обговорення, щоб прийняти правильне рішення. Це — норма політичного життя. Щоправда, для демократичних держав.

Про який коаліційний уряд може йти мова (чим нині заманює Л. Кучма деяких політиків до лав своїх прибічників), якщо до сьогодні в уряді сповідують інший принцип? Обмовився колишній перший віце- прем'єр В. Куратченко, що приватизація обленерго — справа поки що шкідлива, наступного дня — відставка без публічного пояснення.

У тому-то й річ, що «канівська четвірка» продемонструвала загальноприйнятий у європейській політиці принцип консолідації різних політичних сил і фігур на основі компромісу.

Звичайно, легко припустити, що тепер атаки на канівську «двійку» (Марчук, Мороз) посиляться, допомагаючи її розкрутці. Тактика канівської «двійки» також зміниться.

Та обставина, що О.Мороза будуть підтримувати О. Ткаченко і В. Олійник, а Є. Марчук продовжує свою виборчу кампанію самостійно, мене влаштовує.

Втім, на президентських виборах ніхто нічого самостійно не робить.

Мене висунув блок чотирьох політичних партій, до якого приєдналася партійна коаліція з 14 партій.

Мене підтримує Всеукраїнське суспільне об'єднання «Народна солідарність», коаліція 253-х громадських організацій, 183 молодіжних організацій, страйкоми вугільників Донбасу, Ліга жіночих організацій СДС, Всеукраїнський Спілка ошуканих вкладників, громадська організація «Військові — з Марчуком у ХХI століття» і ще цілий ряд інших громадських і профспілкових організацій.

Після цього рішення число моїх прихильників збільшиться.

До того ж, «канівська четвірка», як заявлено, продовжує координувати свої кроки у протидії фальсифікації виборів, щодо надання різноманітної підтримки один одному.