Брати КЛІЧКО: "Поки виграємо нокаутами"
Боксерів важкої ваги завжди визнавали за окрему касту. Від слави до забуття й навпаки - ціла кар'єра та ...єдиний помах рукавицею. Свій або "чужий". Найменша вилазка з гладіаторської "шкорлупки" (кубинець Теофіло Стівенсон, наш донеччанин Олександр Ягубкін), і ти - романтик, лірик, майже лицедей. Не пізно, не рано прийшли в цей суб'єктивний світ київські армійці Віталій та Володимир Клічко. Кожен з них прагне гармонії в квадраті рингу. Але не в променях вчорашніх медалей. А завдяки новим знахідкам щодо вдосконалення власного стилю.
Брати Віталій та Володимир Клічко пройшли всі сходинки любительського боксу, доки не ризикнули підписати професіональні контракти в Німеччині. Старший, до того ж, встиг стати неодноразовим чемпіоном світу з кікбоксингу (в різних версіях і номінаціях). Молодший - увічнив своє ім'я тим, що першим серед українських боксерів завоював золоту олімпійську медаль. Але близькі знайомі сім'ї Клічко стверджують, що коло інтересів і одного, й другого - не обмежується канатами рингу.
Віталій. - Погано, коли на чомусь одному зациклений у своєму житті. Зміна обстановки - ніби ковток свіжого повітря. Скажімо, опера "Фантом" - чудове видовище, яке вражає акустикою залу, виконавською майстерністю акторів. А загалом ми слухаємо музику для душі бо немає такої музики, яка підводила б до бою. З іншого боку, готовність духу не порівнянна ні з якою музикою. Коли ти відчуваєш у собі стрижень, коли розумієш, що за твоєю спиною зроблена тобою величезна праця, ти виходиш і програти просто не можеш.
Володимир. - Я завжди наслідував брата. Мені подобалися такі самі кіногерої, герої спорту. Тепер багато хто дивується, як мені вдалося в ранньому віці, у двадцять років, стати олімпійським чемпіоном. Я пройшов цей - один з найважливіших - етап второваним шляхом.
Віталій. - Нас ніхто ніколи не змушував. Ми самі прийшли до тренера, самі просилися займатися. Звісно, в будь-якій кар'єрі можлива неабияка частка випадку. Але найголовніше - воля. Коли б не було цього величезного бажання в мене й у Володі, гадаю, нічого не досягли б.
Кор. - В одному зі своїх інтерв'ю Майк Тайсон сказав, що завжди дуже точно додержувався установок тренера.
Віталій. - У нас із Володимиром Олексійовичем Золотарьовим були постійні суперечки щодо тренувань. Проте спільними зусиллями ми знаходили спільний знаменник.
Кор. - Що ви думаєте про злети й падіння Тайсона?
Віталій. - Я живу, як і раніше, у своїй далекій юності, коли моїм кумиром був Брюс Лі. Тоді багато хто волів наслідувати його координованості, вмінню триматися. Хотів стати дужим, як Шварценеггер. Але! Ніколи не можна робити зі своїх кумирів ідолів. Майк асоціюється в мене з дуже спокійним стриманим, можливо, навіть флегматичним, чоловіком. А його ув'язнення - це закулісні ігри. Бо там, де обертаються десятки мільйонів доларів - можливі будь-які нюанси. Я спостерігав його вживу, при тому, що близько ми з ним не знайомі. Я поважаю Тайсона, але він для мене - не взірець. Вірю, що я кращий від нього, а кожен передусім повинен бути схожий на самого себе.
Кор. - Тайсон - глиба серед "профі", а ви в цій сфері зовсім недавно. Скільки років потрібно для розв'язання своїх завдань?
Володимир. - Ми орієнтуємося не на кількість років, відведених нам у спорті. А на мету. І мета ця - пояс чемпіона світу. Це величезна піраміда. Я провів шість боїв, Віталій - сім. Це - практично нічого. Але ми починаємо з найнижчих щаблів. Усі поєдинки ми виграли нокаутами, хоча траплялися спортсмени, котрі зустрічалися з Ленноксом Льюїсом, з Джо Форменом і навіть з Мохамедом Алі. Такі, які провели до сорока професійних боїв.
Кор. - Якщо жеребкування зведе вас в одному бою - що станеться?
Віталій. - У принципі, в мене немає бажання мірятися силою з Володею. Задоволення тим, хто цим цікавиться, хто воліє на цей бій подивитися, ми не надамо. Коли відверто - я дуже не хотів би засмучувати маму, втім, Вова також. Мама нам каже: "Хлопці, не бийтеся один з одним".
Володимир. - Авжеж, можна розійтися в сусідні вагові категорії. Але головне не в цьому. Просто ми для матері залишаємося дітьми. До речі, про дітей. Віталій збирається з часом захищати дисертацію на тему "Обдарованість у спорті".
Кор. - Вибір теми не випадковий?
Віталій. - Немає жодної з самого початку необдарованої людини. Коли дитина з'явилася на світ - у неї закладено дуже багато талантів. Питання в іншому - знайти й розвинути необхідні для успіху в житті якості.
Кор. - А брати Клічко, яким прикладом могли б служити для хлопчаків?
Віталій. - Коли так випаде, що тренуватиму новачків, то я охоче поділюся надбаним. Абсолютних же прикладів бути не може. Ми не бавимося спиртним, не палимо, обмежуємо себе в тих чи інших стравах. А загалом, сказав би дітворі: головне - не розпорошуватися. Цю заповідь ми виконуємо.
