Чи є міністром міністр оборони?

Міністр оборони Олександр Кузьмук заявив, що «дуже здивований» висловлюваннями голови ВР Олександра Ткаченка, в зв'язку з тим, що він не з'явився на нараду до спікера, повідомляє Інтерфакс-Україна.

Міністр нагадав, що існують «загальновійськові статути, що затверджені Верховною Радою», згідно з якими його безпосереднім керівником є Верховний Головнокомандуючий — Президент України. «Ніхто, крім нього, не може мене викликати», — заявив О.Кузьмук.

Не будемо зараз з'ясовувати, чи правий Олександр Ткаченко, викликаючи до себе міністрів-силовиків, які дійсно йому не підпорядковуються. Не будемо також акцентувати увагу на тому, що міністр оборони міг би виявити повагу до законодавчого органу й відвідати спікера. Зупинимося на іншому найважливішому моменті, а саме — на словах Кузьмука, що він підпорядковується лише Президенту.

Існує усталена думка щодо силових міністрів про те, що вони перебувають «у віданні» Президента, яку розділяють не лише самі ці міністри разом із Президентом, але й багато хто з журналістiв та депутатiв. Тим часом, знайомство з Основним законом дає зрозуміти, що це — не більш, ніж помилка. У Конституції ніде не сказано, що міністр оборони та інші силові відомства підпорядковуються напряму Президенту. Навпаки, будучи членами Кабінету Міністрів, вони, колективно, є «вищим органом у системі виконавчої влади» (ст. 113), до якої Президент має вельми опосередковане відношення й уже точно не є її керівником. Єдина «зачіпка» виявляється в ст. 106 п. 17, в якій говориться, що Президент «здійснює керівництво в сферах національної безпеки та оборони». Проте, що таке «керівництво» абсолютно не зрозумiло, так само як і не зрозумiлi межі цих «сфер». Що конкретно належить, приміром, до сфери національної безпеки, чим власне «керує» Президент? Оскільки, повторюю, ніяких прямих вказівок з приводу підлеглості силових міністрів немає, то можна припускати, що п. 17 ст. 106 потрібен для пояснення існування такого конституційного органу, як Рада національної безпеки та оборони при Президентові, до якої входять усі силовики. Однак Рада вона й є рада, ніяких виконавчих повноважень вона не має.

У цьому питанні є ще один принциповий аспект. Конституція передбачає, що організація органів влади повинна бути повністю в ній відображена й ніякі вільні тлумачення тих чи інших статей не можуть її змінити. Інакше кажучи, для влади існує тільки те, про що сказано в Конституції, вся інша її «ініціатива» неконституційна. Про це говориться в ст. 6: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених даною Конституцією межах відповідно до законів України». Для нетямущих фактично те саме продубльовано у ст. 18: «Органи державної влади... та їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на основі та в межах повноважень і у спосiб, передбачений Конституцією й законами». І останнє. Можливо, в якихось законах й існує особлива роль силових міністрів та їхній тісний зв'язок із Президентом. Для таких випадків існує ст. 8: «Конституція України має вищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції й повинні їй відповідати».