ЩОДЕННИК

Новий глава районної адміністрації отримав свою посаду завдяки тому, що на колишній посаді, не такій високій, дуже майстерно влаштовував розмаїті фуршети. Узагалі-то, не так для кар’єри, як для власного задоволення: без них він не уявляв життя.

А в бідному гірському районі хіба до чого іншого, а до свят приводів не траплялося.

Затужив голова.

Аж тут довідався, що на околиці райцентру в похиленій дерев’яній хижці живе бабуня, якій от-от виповниться сто.

— От приклад, щоб підняти дух народу! — вигукнув голова і став робити розпорядження.

Готували самодіяльність, писали транспаранти, застеляли райбудинок культури килимами, заносили довгі столи, накривали наїдками. Відтак сановна делегація відвезла «аксакалці» додому мішок борошна, два кілограми рису і пляшку олії, допомогла вдягнутися, під грім аплодисментів вивела на сцену. Їй дали премію, під музику танцювали і співали пісні, промовляли здравниці. Бабця мовчки дивилася, а коли її везли додому, сказала:

– Такого страху, як тепер, я за все життя не перетерпіла.

Уночі вона померла.

Її непомітно поховали.

Через кілька днів розворот районної газети розповів про торжества із приводу ювілею найстарішої жительки селища.

На всіх фотознімках глава адміністрації був красивий. Погляд його натякав на майбутнє.