Технічна процедура
Iм’я переможця завтрашніх виборів президента Росії відоме кожному. Відоме його конкурентам, відоме населенню, відоме самому переможцю, який поводиться вже як обраний президент — відправляє у відставку уряд, призначає нового прем’єра й міністрів, причому обіцяє їм, що у разі його обрання процедура затвердження кабінету буде суто технічною... Про вибори майже не згадують російські ЗМІ — хіба що з причин суто технічного характеру або ж коли йдеться про події, непрямо пов’язані з передвиборною боротьбою — такі, приміром, як вигнання кандидата на пост президента Сергія Глазьєва з посади керівника фракції «Родина» в Державній думі... Але не слід думати, що подібні вибори в Росії — перші. Вони саме і є черговими. У Росії прийнято обирати чинного главу держави. Це і є розуміння стабільності на сучасному етапі розвитку російської демократії.
Єдині вибори, в яких справді була хоч якась інтрига — це перші демократичні вибори президента РРФСР, які відбулися ще за радянських часів, коли голові Верховної Ради Борису Єльцину (чинному главі держави) протистояли одразу два представники номенклатури — консерватор Микола Рижков, перед цим усунений Михайлом Горбачовим з поста голови Ради Міністрів СРСР та ліберал Вадим Бакатін, усунений знову ж Горбачовим з поста міністра внутрішніх справ Радянського Союзу. Єльцин вибори, як усі ми пам’ятаємо, виграв — здавалося, що винятково завдяки своїй безпрецедентній популярності, про яку зараз у Росії згадувати не люблять. Сьогодні, однак, ясно й те, що ми були не учасниками, а свідками сутички кількох номенклатурних кланів, один iз яких знайшов підхід до більшості населення країни та затвердився у влади. Отже в переоб ранні Єльцина президентом вже пострадянської Росії, попри низький рейтинг, ніхто й не сумнівався — хіба що Захід, який лякали комуністичною загрозою в особі сусіда по дачному селищу товариша Зюганова. Як не сумнівалися й у тому, що наступні президентські вибори обов’язково виграє людина, яку Борис Миколайович оголосить своїм наступником.
Отже нинішні вибори, як природне продовження попередніх, виявилися справою винятково внутрікремлівською. Адміністрація вирішувала два основних завдання. Перше з них — не допустити другого туру голосування, і його вирішили шляхом усунення з передвиборної гонки хоч трохи серйозних противників, здатних спиратися на сильні організаційні структури та підтримку великого бізнесу. Друге — забезпечити явку на вибори. Нагадаю, що у разі, якщо у виборах не братиме участь більше 50 відсотків зареєстрованих виборців, їх оголошують такими, що не відбулися, і кандидати, які брали участь у них, позбавляються можливості виставляти свої кандидатури на наступних виборах. Це завдання й виявилося найскладнішим. Наскільки успішно його вирішили, ми й дізнаємося в неділю. Але, швидше за все, рішення знайшли саме у зв’язку з відставкою Михайла Касьянова. Призначивши прем’єром Михайла Фрадкова, чинний президент фактично оголосив про готовність прийняти на себе особисту відповідальність за роботу уряду. Для номенклатури — і федеральної, і регіональної — це важливий сигнал, і його відповідним чином оцінять.
Решта виборів мало стосується. Угруповання у Кремлі продовжували розігрувати звичні партії, швидше, використовуючи вибори президента як нагоду, ніж дійсно займаючись передвиборною кампанією. Я вже писав на початку про гучну відставку Сергія Глазьєва з поста лідера фракції «Родина». Глазьєв — креатура однієї частини адміністрації, так званих силовиків. Інша частина, так звані сімейні, хотіла бачити кандидатом від «Родины» колишнього голову правління Центробанку Віктора Геращенка, але свого не досягла. Натомість вигнала Глазьєва з президії контрольованої цією частиною адміністрації Думи. Ну то й що з того, цікаво? Або: палкий опозиціонер Григорій Явлинський від участі у виборах відмовився, назвавши їх фарсом і знову підтвердивши свою репутацію етичного політика. Натомість два соратники Григорія Олексійовича по партії «Яблуко» отримали високі пости... Або: Союз правих сил відмовився підтримувати на виборах і Володимира Путіна — етично, і колишню співголову Ірину Хакамаду — розумно... Але хто кине камінь у людей, які щодня отримують дані про височенний рейтинг чинного глави держави? Про що тут, власне, хвилюватися? Хіба що про майбутні посади, фінансові потоки, взаємовідносини — але, знову ж таки, як засвідчила передвиборна відставка російського уряду, із самою датою обрання президента все це не дуже пов’язано.
