«Арешти» невловимих

У вівторок в українському парламенті розглядалось питання зняття недоторканності з народного депутата Олександра Онищенка та його арешту. Сам депутат, який не з’явився в Раду, заявив у ЗМІ, що не потрапив до Верховної Ради, адже його «підставили і в черговий раз кинули». І додав, що представники влади «вирішили все по беззаконню робити». Депутати майже в унісон проголосували за зняття недоторканності з Онищенка та його арешт. 275 голосів — за притягнення Онищенка до кримінальної відповідальності, 265 — за його затримання і, зрештою, 263 — за його арешт. За попередніми даними, внаслідок викритої газової схеми, в якій фігурує Онищенко, державі було завдано збитків на суму трьох мільярдів гривень, з яких 1,6 млрд — це кошти, отримані від перепродажу газу посередниками й виведені через фіктивні підприємства. 1,3 млрд — це неоплачена сума ренти за користування надрами.

Останні два роки громадськість має можливість спостерігати за тим, як певних осіб за якимось «таємничим» принципом або прилюдно заарештовують на засіданнях уряду, або вриваються в їхні помешкання і запроторюють за ґрати, або оголошують в розшук, наче за розкладом, неодмінно після того, як підозрюваний залишив Україну. Причому всі ці переслідування зовсім не означають, що влада у своєму ентузіазмі добивається результату. Здається, що найбільше, чого вони досягли за цей час — це утримання під вартою Геннадія Корбана, якого звільнили після певних домовленостей.

МОЖЕ, СПРАВА НЕ ЛИШЕ В ОНИЩЕНКУ?.. / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Механізм таких переслідувань справді дивний, адже складається відчуття, що йдеться не так про правосуддя, як про використання «правосуддя» для реалізації конкретних цілей. Механізм узурпації влади, у свою чергу, полягає саме у вибірковості. А ще — в маніпулятивності. Наприклад, колишнього регіонала Сергія Клюєва почали переслідувати після того, як він залишив Україну. Дмитра Табачника так само чомусь у бориспільському аеропорту помітили лише журналісти, а не правоохоронці. Та й оголосили в розшук уже після того, як він помахав Києву рукою.

Сам Онищенко про всяк випадок залишив терени України й опинився чи то в Москві, чи то у Відні. У Верховній Раді здійнявся вирій виступів і гасел. Місяць перебування Юрія Луценка на посаді Генпрокурора відзначається гучними заявами та певними діями. З останніх — крім історії з Онищенком, ще й масовими арештами «бурштинових» прокурорів.

Донедавна серед простого люду про пана Онищенка мало хто чув, аж ось виявилося, що він є газовим магнатом. Газ (безумовно, російський) — це дійсно ресурс для збагачення олігархів. На ньому здебільшого і ґрунтуються статки нинішніх мультимільярдерів. І коли йдеться про справи щодо таких магнатів, то проявляється специфіка переслідувань, скоріше, не за конкретні злочини, а радше щоб створити видимість боротьби з олігархами. Взагалі гасло деолігархізації — зручний привід для того, щоб позбутися зайвих. Адже чому б тоді цю «деолігархізацію» представникам влади не розпочати з себе? Вибірковість викликає сумніви, але схоже, що саме вона є основним принципом поведінки влади.

«СПРУТ КОРУПЦІЇ СИДИТЬ У ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ»

Олег БЕРЕЗЮК, голова фракції «Самопоміч»:

— Дуже важливо, щоб НАБУ продовжило справу боротьби з такою масштабною корупцією, оскільки ми чули навіть із виступів депутатів, що без підтримки та співучасті Державної фіскальної служби, всіх без винятку правоохоронних органів зробити це було нереально. Тож якщо ми протягом наступних місяців побачимо арешти і судові справи саме стосовно цих людей, то зможемо сказати, що зробили добру справу. Якщо ж ми цього не побачимо, то сьогодні в парламенті відбулося чергове політичне шоу. Тому зараз від роботи НАБУ та Генпрокуратури в цьому напрямку залежатиме, чи матимуть громадяни довіру до правоохоронних органів і чи будуємо ми взагалі інституційну державу. Тож після цього голосування я дуже переживаю за те, щоб ми це знов не перетворили на фарс, коли одних корупціонерів замінять на інших, які сядуть на старі схеми і «доїтимуть» українську державу. Сьогодні ми запитуємо, де гроші на низькі тарифи та пенсії, на медичні заклади й освіту — вони тут: декілька десятків мільярдів гривень були викачані через цю схему.

Онищенко є лише верхівкою айсберга, він не є головним, оскільки це спрут корупції, яка сидить у ДФС, ГПУ, судах, «Укргазвидобуванні» та інших десятках і сотнях підприємств державної і недержавної власності. Тому не треба фіксуватися на одному прізвищі.

Я не хочу називати прізвища людей, які вже давно були в парламенті й сьогодні говорять про те, щоб скасувати депутатську недоторканність, при цьому нічого не роблять для цього на ключових посадах. Якщо сьогодні НАБУ зробить свою справу і будуть заарештовані десятки й сотні людей, пов’язаних з розкраданням державних коштів, депутатська недоторканність зникне сама по собі, без конституційних змін, бо вона більше не матиме жодного сенсу. Сьогодні ж поки депутатська недоторканність дає корупціонерам можливості.

«СЛІД ЧЕКАТИ РОЗВИТКУ «СПРАВИ ОНИЩЕНКА»

Назар ХОЛОДНИЦЬКИЙ, заступник Генерального Прокурора — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури:

— Судячи з того, що Верховна Рада ухвалила рішення щодо Онищенка, НАБУ та Антикорупційна прокуратура пройшли цей великий тест, і ми боротимемося далі. Але на все свій час, і не потрібно чекати, що ми зробимо все одразу. Ми не стоїмо на місці, і слід чекати розвитку «справи Онищенка».

Що ж до того, що Онищенко втік із країни, то ми не могли порушити процедуру і діяти якось по-іншому, оскільки він був народним депутатом.

«ДИСКУСІЮ СЕРЕД ДЕПУТАТІВ ВИКЛИКАЛА НИЗЬКА ЯКІСТЬ РОБОТИ НАБУ, АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПРОКУРАТУРИ ТА ГПУ В ЦІЛОМУ»

Iгор ЛУЦЕНКО, народний депутат, «Батьківщина»:

— Дискусії щодо того, чи голосувати за процедуру притягнення Онищенка, не було. Єдина група, яка сказала щось проти цього — це «Воля народу», яку, наскільки я розумію, пан Онищенко й фінансував. Взагалі, завжди все, що надходило до Верховної Ради щодо притягнення народних депутатів, голосувалося.

Натомість дискусію викликала низька якість роботи НАБУ, Антикорупційної прокуратури і Генпрокуратури взагалі. Наприклад, в Антикорупційному бюро є справа щодо поплічників Авакова — в ній все зрозуміло, але чомусь досі немає інформації про якісь слідчі дії. Так само є багато інших питань: можна підозрювати, що у виконавчій владі сидить дуже багато корупціонерів, оскільки саме виконавча влада дає можливість займатися корупцією. До того ж, там немає недоторканності й депутатського імунітету, проте чомусь всі бояться притягати до відповідальності високопосадовців рангу заступників міністрів і вище. Не було жодних таких випадків, крім феєричних затримань під час засідання Кабміну, які завершились нічим. Тому те, що ми зараз бачимо в парламенті, на жаль, не можна назвати тим, що є реальною боротьбою з корупцією — це лише залякування окремих корупціонерів, які будуть тікати й передавати свої схеми іншим людям. Оскільки в Державній фіскальній службі сидять люди, які покривають ці схеми, але про них мови чомусь немає.

Верховна Рада дала згоду на арешт Онищенка, і тепер ми сподіваємося, що процедурно не буде жодних порушень, суд прийматиме правильне рішення і компенсує те, що не було додано під час процедури притягнення, щоб він не скористувався цим і не оскаржив цього рішення.

Що ж до коментарів Онищенка про те, що його «кинули», то слід запитати: хто в Україні керує судами? За попередніми традиціями судами керує саме Адміністрація Президента, тож, вочевидь, Онищенко як людина, яка бувала там регулярно, розраховував на якусь підтримку. Мабуть, йому сказали, що його принесуть у «сакральну жертву». З іншого ж боку, якщо хтось із моїх колег сказав, що Онищенком комусь за щось було заплачено (йдеться про заяву Сергія Лещенка. — Ред.), то нехай НАБУ розбирається з цією заявою. У нас уже був подібний випадок коли Давід Сакварелідзе заявив, що йому пропонували $10 млн. Треба просто відучити людей від таких фантастичних заяв.