Коли прийде воля?

Лефортовський суд у російській столиці продовжив термін арешту 24 українських моряків на три місяці, до 24 квітня, та відхилив усі клопотання їхніх адвокатів, а також і щодо того, щоб зробити судові слухання відкритими та передати справу до військового суду. Підсудні справедливо вважають себе військовополоненими та вимагають поводитися з ними відповідно до Женевської конвенції про ставлення до військовополонених. Посилаючись на неї, всі моряки відмовилися надавати свідчення. Як відомо, Женевська конвенція забороняє допитувати взятих у полон військовослужбовців, які повинні назвати лише своє ім’я, прізвище та номер своєї частини. Показово, що військові всіх країн під час збройних конфліктів  цей пункт конвенції зазвичай не беруть до уваги, заздалегідь передбачаючи, що інша сторона також його порушуватиме. Але ознак того, що затриманих унаслідок інциденту в Керченській протоці моряків найближчим часом збираються звільняти або на когось обмінювати, як і раніше, не з’явилося.

І тепер можна впевнено сказати, що жодних зрушень у справі моряків, так само як і інших утримуваних у Росії та на Донбасі українських заручників, не буде до завершення президентських виборів в Україні. Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, вочевидь, за санкцією Путіна, заявив, що жодних домовленостей не буде до тих пір, поки в Києві залишатиметься при владі «партія війни». Відповідаючи на питання: «Наскільки ймовірний шанс того, що Донбас перетвориться на заморожений конфлікт на довгі десятиліття?», він стверджував: «Це залежатиме від Києва, від того, чи буде там при владі «партія війни». У цьому разі шансів на те, що конфлікт припиниться, немає. Навпаки, якщо буде партія миру та дипломатії, тоді є шанс». А ще Пєсков заявив: «Попри  всі проблеми, українці залишаються для нас дуже близьким народом, про що президент неодноразово казав».

Таким чином, Кремль хоче підтримати суперників Петра Порошенка, можливо, Юлію Тимошенко, посіявши серед українських виборців ілюзії, що якщо усунути президента, що нині діє, і проголосувати за кандидатів, які закликають до діалогу з Путіним, то можна буде припинити війну та домогтися деокупації Донбасу. Відповідно, 24 моряків та решта українських заручників  у жодному разі не звільнять навіть після президентських виборів, якщо переможцем на них, усупереч сподіванням Кремля, виявиться Порошенко. Якщо ж переможе будь-який інший кандидат, то  частину заручників, а також 24 моряків, можуть звільнити або, точніше, обміняти на якусь кількість росіян, що ув’язнені в Україні, як певний порух доброї волі, щоб спробувати домовитися з новим українським президентом. Пригадаймо, як американських заручників у Ірані, яких президент Джиммі Картер невдало намагався звільнити за допомогою операції спецназу, іранські власті випустили на волю невдовзі після перемоги на виборах його суперника Рональда Рейгана, якраз у день його інавгурації 20 січня 1981 року. Поведінка російської влади щодо цього нічим не відрізняється від поведінки іранських аятол.

ФОТО REUTERS

Дуже великою мірою звільнення українських заручників ускладнюється тією обставиною, що доля тих росіян, які потрапили в полон під час бойових дій на Донбасі або були затримані під час виконання диверсійних, підривних чи розвідувальних акцій на решті території України, надзвичайно мало хвилює і Кремль  і переважну більшість мешканців Росії, які практично жодних акцій на їхню підтримку не проводять. Єдиний помітний виняток  тут — російський пропагандист Кирило Вишинський, але  акції на його підтримку ініціювали, зрозуміло, за санкцією Кремля, колеги Вишинського по пропагандистському цеху. Адміністрація ж президента Росії, ймовірно, не вважає Вишинського досить важливою персоною, коли відмовилася обмінювати його на голодуючого Олега Сенцова. Отже, в Кремлі особливо не хвилюватимуться, якщо декілька десятків росіян перебуватимуть в українських в’язницях протягом років і навіть десятиліть.

Яким чином Україна може спробувати звільнити своїх громадян, що утримуються в сепаратистських республіках Донбасу та в Росії? Суто теоретично це можна зробити, якщо в український полон потрапить хтось із російських військових або цивільних генералів, що володіють якоюсь конфіденційною інформацією, розкриття якої може завдати істотного збитку Путіну та його оточенню. Наприклад, якщо полонений генерал може розповісти про дислокацію російських військ на Донбасі, з вказівкою конкретних частин, місць дислокації, часу прибуття, кількості тощо, це може бути неспростовним доказом для світової громадськості російської агресії в Донбасі. Тоді б Кремль напевно постарався б якнайскоріше звільнити такого генерала, а також здійснити швидкий обмін усіх на усіх, аби не допустити витоку небажаних даних.

Проте шансів захопити особу такого рівня під час майже  щоденних сутичок і перестрілок на лінії фронту в Донбасі практично немає. Тому в справі звільнення українських заручників Києву залишається сподіватися на своїх західних союзників. Невипадково дипломати США та Євросоюзу були присутні на процесі українських моряків. Проте можливості Заходу тут теж не безмежні. Знову ж таки, укладаючи ту чи іншу торговельно-економічну угоду з Москвою, ЄС міг би вимагати, як попередню умову, звільнення хоча б моряків, затриманих у районі Керченської протоки. Але нічого подібного не відбувається. Та й самі операції, як наприклад будівництво газопроводу «Північний потік-2», частенько направлені проти інтересів України.

Тому в справі звільнення заручників Києву залишається лише чекати зміни політичного режиму в Росії. У Москві ж сподіваються, навряд чи маючи якусь підставу, що значно раніше станеться зміна режиму в Україні, яка поверне її на орбіту російського впливу. Нещасним полоненим теж залишається лише чекати, і сьогодні не можна навіть приблизно сказати, скільки ще може продовжуватися. Поки приводів для оптимізму в справі щодо звільнення заручників, на жаль, немає.