Лариса СКОРИК: «Епоха» президента Кучми не закінчилась... На жаль»
Лариса Скорик — фігура в українській політиці знакова. Вона — одна з тих, хто стояв біля джерел української незалежності, відстоював цінності демократії ще в першому скликанні Верховної Ради. Крім того, Лариса Павлівна — відомий архітектор, і тому дуже небайдужа до того, що «розбудовується» навколо. Нещодавно Л. Скорик до своїх численних іпостасей додала ще одну — вона очолила київську міську організацію громадянського Форуму «Об’єднаймо Україну!». І можна скільки завгодно не погоджуватися з її, можливо, дуже категоричними думками про дійсність української політики, проте своє право «судити» вона давно і міцно заслужила. «День» же нагадує, що завжди відкритий для дискусії і найрізноманітніших думок про шляхи розвитку країни.
— Ви були однією з тих людей, які напередодні виборів активно і епатажно попереджали про ризики приходу до влади Віктора Ющенка та його команди. Ви вважаєте, ваші прогнози справдилися?
— Реальність виявилася не набагато, але гіршою, ніж я собі могла тоді уявити. Відбулися речі набагато страшніші. Бо я застерігала, що прийде команда антипрофесіоналів. Не просто непрофесіоналів, а антипрофесіоналів. Більше того, я говорила, що прийде команда людей страшенно цинічних, людей із комсомольсько-перебудовних років. А це найбільш цинічне покоління з усіх комсомольських поколінь. Тому що під час перебудови комсомольці йшли на керівні посади виключно заради того, щоб бути ближчими до комсомольської казни, яку, вони знали, можна буде дуже легко пустити у брудний бізнес, а потім — у брудну політику. Що і сталося на усій території колишнього Радянського Союзу. А крім того, у команді Ющенка були і залишаються люди, яких я знаю досконало з усіма гріхами, що вони мають за душею. Колись вони називали себе націонал-демократами, а потім усі гамузом перейшли у керівництво помаранчевим Майданом.
— Але хіба люди не можуть змінюватися? Чи не бачите ви прикмет того, що нова влада змінюється? Зокрема, багато хто стверджує, що такою прикметою слід вважати підписання Ющенком Меморандуму порозуміння з опозицією... Як ви особисто розцінюєте появу такого документа?
— Ніяк не оцінюю. Це чергове відволікання уваги, черговий камуфляж. Тому що підписавши меморандум, де говорилося про те, що припиняються будь-які політичні репресії, нова влада все же їх продовжує. А взагалі, можна було допустити, щоб дев’ять місяців тривали політичні репресії? Це мислимо? Влада ж сама визнала цим меморандумом, що репресії були. Про які позитивні зміни в царині свободи ми говоримо в такому випадку?.. Підписати меморандум в четвер, а в суботу засудити на п’ять років людей, які брали участь на стороні Януковича у виборчій кампанії на Вінниччині, — це, даруйте... Янукович вже зробив заяву про те, що він готовий відкликати свій підпис. З ким підписали меморандум? Ще не було такого випадку, щоб із тими людьми в різних модифікаціях — поодинці, разом, у будь-яких поєднаннях — можна було про щось серйозно домовитися. Сьогодні вони щось підписують, а буквально через півдоби вони це розірвуть і навіть не вважатимуть за потрібне оглянутися і, подивившись у вічі тим, з ким домовлялися, хоча б пояснити свої вчинки. Непорядність цієї команди завжди лякала мене ще більше, ніж її непрофесійність. Тому що якщо команда непрофесійна, але має хоч якісь зародки порядності, вона, усвідомивши свою нездатність, набере хоч якихось професіоналів. А коли немає шляхетності ні на йоту, немає відповідальності за свої вчинки, свої слова і свої домовленості, ситуація аморфна — нема з ким по-справжньому домовлятися, і нема з ким серйозно вирішувати ці домовленості.
А до підписання цього меморандуму Ющенка, безперечно, підштовхнула ініціатива Леоніда Кравчука по створенню Форуму «Об’єднаймо Україну!». Він побачив, що політичні сили, які не підтримують ні його політику, ні політику колишнього уряду, об’єднуються.
— Якою, на вашу думку, є сьогоднішня влада, зрозуміло. А що таке сьогоднішня опозиція? Зокрема, політологи поділяють українську опозицію на три табори: ліва, представники старої влади і нова помаранчева опозиція в особі Тимошенко та її соратників.
— Усі ці забави з відходом Тимошенко — це один великий лохотрон для наївного електорату. За ці дев’ять місяців рейтинг помаранчевих просто ухнув. І треба було щось робити. Імплантатори всієї цієї помаранчевої забави, яка нам так дорого обійшлася, прекрасно розуміли (там дуже непогані політтехнологи), що найкраще було створити при помаранчевій владі помаранчеву опозицію. І закінчиться все це тим, що ті, хто розчарувався у діяльності Президента і його команди, через наївність свою безкінечну, по своїй політичній невиробленості і відсутність державницького імунітету підуть голосувати за так звану «помаранчеву опозицію» під егідою Юлії Тимошенко. Таким чином вони сподіваються отримати відповідну кількість голосів на виборах у Верховну Раду. А далі буде так: у парламенті ці дві частини «оранжу», які брали участь у виборах як провладна політична сила та опозиційна, прекрасно об’єднають свої зусилля. Вони чудово помиряться. Юлія Тимошенко підставить своє плече знову і скаже: «Віктор Андрійович виконав усі наші вимоги, змінив свою команду»... Все це — забава, причому цинічна. І вона розрахована на те, щоб помаранчеві діячі набрали якнайбільше голосів до парламенту.
— А хто ж тоді реальна опозиція?
— Я не згодна з визначенням, що є опозиція із старої влади. Бо стара влада — це Кучма. Де є та політична сила, яку він сьогодні очолює і яка йде на вибори? Або сила, яку він хоча б підтримує? Я, до прикладу, ніколи б не пішла у Форум «Об’єднаймо Україну!», якби хоч на йоту підозрювала, що цей форум має хоч найменше відношення до Кучми. Якщо ж говорити про Партію регіонів, то це, радше, партія бізнесу. А бізнес завжди шукає собі владного даху. І мені у цій ситуації шкода Януковича, бо я не знаю, до якої межі можуть домовитися ті сили із нинішньою владою за його рахунок.
Українську опозицію справді можна розділити на три рівні. Але — за іншим принципом. Рівень верхній — це політики-функціонери. Рівень середній — це середня управлінська ланка, люди, які розуміються і на політиці, і на всіх проблемах державотворення. І третя ланка — це той електорат, який вибрав собі Януковича, вибрав опозиційність до сьогоднішньої влади.
— Ви є одним із керівників Форуму «Об’єднаймо Україну!», який часто називають Форумом Кравчука. А як ви ставитеся до перспективи створення блоку Кравчука? Сам Леонід Макарович у інтерв’ю «Дню» сказав, що вважає створення такого блоку доцільним за сьогоднішніх обставин.
— Він абсолютно правий. Я ототожнюю перспективу блоку Кравчука з перспективою України взагалі. Якщо блок Кравчука матиме успіх на цих виборах, то матиме перспективу і Україна. Мені тільки одного шкода: що не склався блок Кравчука—Януковича. Але я знаю — чому. Тому що нинішня влада вчиняє все, що тільки можливо, аби не допустити цього об’єднання. І ці наскоки постійні і ототожнювання форуму з соціал-демократами, ця фатальна демонізація СДПУ(О) і намагання створити їм абсолютно невідповідний до реальності імідж у суспільстві щось- таки означають. А саме: якби сьогодні об’єдналися ті сили, представники яких є сьогодні у Форумі Кравчука, і об’єдналися ті сили, які підтримували Януковича на президентських виборах, то нова влада зазнала б нищівної поразки на виборах.
— Серед лідерів політичних сил, які є учасниками форуму, є багато політично вразливих фігур. Можливо, вони просто намагаються «під парасолькою» Кравчука пройти до парламенту, а не прагнуть об’єднати Україну?
— А хто там політично вразливий?
— Наприклад, Кушнарьов.
— А чим він політично вразливий? Тим, що його переслідують за політичні погляди? Ну тоді політично вразливою є та влада, яка його переслідує.
— А особисто ви, якщо буде створено блок Кравчука, хотіли б балотуватися у його списку до парламенту?
— Для мене надзвичайно сумнівно, чи буду я це робити. Я не прагну повернутися до ролі політичного функціонера. Однак я буду робити все, щоб люди, які увійдуть до цього блоку, і які, на мою думку, конче потрібні сьогодні для того, щоб в Україні нарешті закінчився цей безнадійний фарс, який сьогодні називається владою, були у парламенті. Я хочу, щоб Україну розбудовували ті люди, які ще на зорі української державності мене переконали, що вони цією державою дорожать. Я не буду говорити про Леоніда Макаровича, бо це однозначно. Всі знають, що це людина, яка фактично нам цю незалежність подарувала. У нього в генах політична зрілість. Але є й інші люди, які, можливо, на початку нашої державності не проявляли ніяких особливих патріотичних рухів і навіть їх не підтримували. Та час іде, люди змінюються. І вони вже стали і державними, і політичними діячами тієї держави, яку творив Кравчук. А ті самі націонал-демократи, які тоді так відчайдушно били себе в груди, і з якими я розірвала всі стосунки у 1992-му році, коли вони приводили до влади Кучму, і потім усі опинились у помаранчевому таборі — від Костенка до Кендзьора — ті люди якраз виявилися несамостійними і керованими і тоді, і потім, і зараз, і навіки вічні.
— Ви сказали, що з першого до останнього дня були в опозиції до Леоніда Кучми. А зараз ви до кого в опозиції?
— Епоха президента Кучми не закінчилась. На місце «батька» став «син», й інтенсивно продовжує всі негативи того часу.
— І все-таки хоч щось, що дає, на вашу думку, надії на покращення ситуації, у діях української влади ви вбачаєте?
— У діях поки що нічого. Але, в словах щось з’явилося. Але, як кажуть: не по словах, а по ділах... Я подивлюся на дії.
