«Нас ніяк не утискають»

Протягом останнього місяця ситуацію на сході України розхитують щотижневі мітинги (часом — дуже агресивні) проросійських сил, які виголошують сепаратистські гасла. Причиною таких виступів самі їхні учасники називають «утиски російськомовного населення», несприйняття нової влади тощо. «День» вирішив поцікавитися у представників різних етносів, що живуть на Донеччині, чи комфортно їм жити в регіоні і як вони ставляться до таких виступів.

Парвіз РЗАЄВ, депутат Кіровської районної у місті Донецьку ради, керівник молодіжного руху Конгресу азербайджанців Донецької області:

— Усе, що відбувається зараз в Україні взагалі та на південному сході зокрема, — провокації з боку, м’яко кажучи, нечесних людей. Усім національним меншинам у Донецькій області живеться комфортно та благодатно, і за це ми дуже вдячні Україні, хочемо, щоб усе залишалося, як є, щоб ніхто не чіпав нашу країну і припинилась усіляка пропаганда проти неї.

Ескалація конфлікту йде у російських «засобах масової дезінформації», бо їх уряд та ЗМІ ведуть постійну роботу з обдурення нашої держави. Своїх громадян вони вже обдурили практично повністю, зараз активно взялися за нас — російськомовні регіони України. Правильно, що тимчасово припинили трансляцію російських каналів. До кримських подій я черпав інформацію, в основному, звідти — любив дивитися російські канали через Інтернет. Коли вони замість об’єктивних новин почали лити інформаційний бруд, я не зміг більше бачити це, й перестав користуватися російськими каналами та читати російську пресу.

Усе перевернуто з ніг на голову. Кажуть, що у нас нібито утискають росіян. Щиро кажучи, росіяни на Донбасі самі можуть кому завгодно завдати утисків. Російська мова не зазнає утисків, особисто я говорю та думаю російською. Навпаки, державна мова у нашому регіоні відсунута на другорядний план, хоча за Конституцією має бути головною. У рамках дискусій на донецьких телеканалах, радіо, на нашому сайті — усюди ми чітко заявляємо про свою патріотичну проукраїнську позицію та про те, що ми всі зобов’язані зберегти цілісність нашої держави.

Валентина СТАРУШКО, голова «Товариства польської культури Донбасу»:

— Доки не було проросійських мітингів, усе на Донеччині було пречудово. Наше товариство існує 15 років, ми навчаємо польській мові і корінних поляків, і тих, хто просто цікавиться нашою культурою. Раз на місяць ми видаємо газету «Поляки Донбасу», щомісяця на Донецькому обласному радіо виходить передача «Польська хвиля Донбасу», раз на квартал ми демонструємо польські фільми. До того ж місцеві телеканали цікавляться діяльністю різних етнічних спільнот, зокрема й нашої.

Жодних утисків ми не відчуваємо, навпаки, нам допомагає влада регіону. Так, останні кілька років проводяться конкурси культурних програм і спільноти, які беруть у них участь, отримують додаткове фінансування для проведення власних національних фестивалів, видання книжок, підготовки заходів, цікавих усім мешканцям Донеччини. Думаю, іншим областям можна вчитися у нас, як толерантно ставитися одне до одного.

Аскар ІСПУЛАЄВ, голова Донецької обласної громадської організації «Товариство казахської культури Донбасу»:

— Наша спільнота нараховує до 30 людей, відповідно до перепису населення, етнічних казахів у області понад 550. На Донбасі нам комфортно, проблем немає, і я усюди це наголошую. Недавно хотіли відсвяткувати наше національне свято Навруз, але відклали через події у країні. Джерело дестабілізації ситуації у Києві, треба, щоб там нас не чіпали. Люди вже об’єднані, моя особиста думка — не треба лізти у політику, і все буде нормально. Настільки довели Україну, що не здивуюся, якщо на якусь її частину претендуватимуть пінгвіни з Антарктиди. Янукович — не єдиний винуватець, розкрадання країни тривало більше двадцяти років. Представники ЗМІ також винні у тому, що відбувається, — майже усі вони якось заангажовані, майже у кожному матеріалі стирчать чиїсь «вуха». Нещодавно взагалі стояло питання існування держави, втім зараз ситуація потроху вирівнюється.

Галина АСТАПЧИК, голова Донецької міської громадської організації «Культурно-просвітницьке товариство білорусів «Неман»:

— Нашу спільноту ніяк не утискають. Щоб було комфортніше, треба більше спілкуватися. Це робилося і раніше: влаштовувалися фестивалі, конференції, дні національних кухонь. Не знаю, хто роздмухує ворожнечу, але у нас її ніколи не було. Особисто  мене ніхто не ображав за національною ознакою, тільки одного разу чиновник сказав: «Раз ви — спільнота білорусів, нехай вам допомагає Лукашенко». Якби місцева влада трошки допомагала усім громадським організаціям, було б краще.

2014 рік — рік культури Білорусі в Україні, і ми, на базі міської бібліотеки Шахтарська, влаштували захід «З любов’ю до Білорусі»: прийшло багато місцевих жителів, усім сподобалося. Зараз національності, які мешкають на території Донеччини, намагаються більше згуртуватися, щоб ніхто не розірвав Україну. Усе моє оточення дуже непокоїться, ми обговорюємо ситуації у країні. Особливо переймаються літні люди, які бачили війну. Родичі з Росії та Білорусі телефонують, просять, щоб ми не брали участі у масових акціях, де можна постраждати».

Свій коментар дав і корінний росіянин — уродженець Смоленщини, який побажав зберегти анонімність:

— Я — держслужбовець, за законом не маю права робити політичних виступів. Гадаю, що висловлюю думку більшості. Я — росіянин, мені комфортно в Україні, не відчуваю жодних утисків, і хочу, щоб у нас усе було спокійно. Ситуацію у країні треба вирішувати мирним шляхом, а не методами захоплень адміністративних будівель та оголошення «референдумів». Референдум, якщо й потрібний, то всеукраїнський: у нас може бути федеративний устрій. Однозначно не підтримую політику Росії, їй треба приборкати імперські амбіції. Родичі із Сочі та Смоленська плачуть, коли розмовляють зі мною — думають, що тут убивають. Утім, зараз ставлення до росіян на Донеччині залишається нормальним. Неправильно, що проросійськи налаштовані молодчики займалися у нас екстремізмом. У Путіна їх одразу б втихомирили.