Нова планка Євгена Марчука

Кількамісячне мовчання Євгена Марчука, яке спорадично порушувалося його окремими виступами на телебаченні, під кінець минулого року нарешті увірвалося. Але мовчання виявилося плідним. Як наслідок — Євген Кирилович епатував громадськість появою ще одного суб’єкта політики. Йдеться про ініційовану ним Партію свободи, яку, за повідомленням інформагентств, Міністерство юстиції України зареєструвало у переддень цього року. Як на мене, є в цьому щось особливе, я сказав би, культове. Можливо, те, що свобода як така, як явище — аж надто притаманна сучасному українському світосприйняттю. Згадаймо хоча б голосне «Свободу не спинити!», що так часто впродовж помаранчевої революції лунало на столичному Майдані Незалежності.

Пієтет навколо цієї знакової події цілком виправданий, оскільки нова партія, як вважають авторитетні політологи, має неабиякий шанс стати дієздатною партійною структурою, спроможною ефективно вирішувати свої завдання. І не тому тільки, що біля її керма стоїть знаний в Україні політик, державний діяч, генерал армії. Пан Марчук уловив ідею, яка давно висіла в повітрі і, зрештою, мала впасти комусь до рук наче стигла грушка.

На тлі певної інфантильності нашої багатопартійної системи утворення Партії свободи виглядає доречно, вчасно і, судячи зі вже організованих партійних осередків у регіонах, — солідно. Уже сам факт реалізації цього політичного проекту свідчить про величезну потребу нашого суспільства у партії, чия діяльність спрямовується саме на утвердження відносин свободи та справедливості в усіх сферах життя народу України і окремих особистостей. Така спрямованість надає новоутвореному суб’єкту політики особливої привабливості, хіба не так? Хто ж сьогодні не знає, що основним багатством суспільства є творча свобода людини. Чим більше в ньому автономно діючих суб’єктів, тим успішніше громадянське суспільство функціонує і розвивається. Тому ті, хто говорить нам, мовляв, «немає альтернативи», не лише нас уводять в оману, — вони, по суті, прагнуть украсти нашу свободу. Ось що всім належить врешті-решт усвідомити.

Можна скільки завгодно говорити всілякі компліменти на адресу засновників Партії свободи, а також — про унікальність і неповторність здійсненого ними задуму. І це все — правда. Але правда й інше. Мимоволі згадав досить серйозне для нашої теми твердження із фундаментальної праці «Політичні партії і вибори», яка позаторік побачила світ у київському ВПЦ «Тираж». Її автори Андрій Зельницький та Петро Удовенко пишуть:«Створення масових, потужних парламентських партій, які були б всеукраїнськими й орієнтувалися не на лідерів, не на окремі фінансово-промислові групи чи регіони, а на основні верстви та прошарки населення, їхні інтереси, запити та потреби, — складна річ. У народі ж мають і матимуть підтримку політичні сили та їхні структури справді державницького спрямування, які ставлять над усе незалежність України і всіляко сприяють її зміцненню та поліпшенню добробуту громадян». Істинності ці слова не втратили, і з цим не рахуватись не можна.

Та чи тільки це може привернути до політичної партії її прихильників? Не зазіхаючи на будь-який аналіз програмних і статутних засад Партії свободи, дозволю собі лише висловити окремі міркування з деяких принципових, на мою думку, питань її майбутньої діяльності. Усі ми, кожна людина в Україні, зацікавлені в тому, щоб у нашій державі було більше демократії, і щоб наші співгромадяни жили у вільному процвітаючому суспільстві. Як мені бачиться, було б цілком виправдано, якби осередки нової партії на місцях активно стали на захист прав і свобод людини, які є альфою і омегою нашого Основного Закону, його стрижньовою лінією. На моє глибоке переконання, розділ II Конституції України, який містить 48 статей про права, свободи та обов’язки людини і громадянина, цілковито можна йменувати своєрідним «кодексом свободи», що відповідає положенням міжнародних пактів про права й основні свободи людини. Права та свободи, як відомо, — великий рушій прогресу людського суспільства, держави, нації. Отже, всі ми, включаючи й політичні партії, мусимо всіляко опікуватися цим, відстоювати їх. Можна чути сьогодні — зникають ідеали, поглинає безвір’я. Але хіба ідеї свободи людини, утвердження її гідності, побудови демократичної, правової держави не здатні надихати на чисті думки й благородні дії?

Розумний державний лад, за якого в державі справедливо врівноважені права всіх, а також поставлені перепони як для сваволі, так і для анархії, завжди був і буде найкращою основою для суспільного блага. Будь-яка інша основа виявиться хиткою. А тому не зайве б ще раз підкреслити: добиватися неухильного забезпечення конституційних прав і свобод людини я вважаю одним з найважливіших політичних завдань Партії свободи. Відомий афоризм французького філософа і богослова Ф.Ламене: «Свобода — це не афіша, яку читаєш на розі вулиці. Це жива міць, яку відчуваєш у собі та навколо себе». Влучно! Самого лише бажання свободи зовсім не достатньо, необхідні ще й відповідні умови її забезпечення.

У цьому сенсі варто ще раз привернути увагу до конституційного «кодексу свободи». Як це не прикро, ми ще не вчитались, не вдумались як слід у зміст багатьох положень Конституції України. Не відкрили для себе її велику потенцію, глибоко не усвідомили, що політична свобода в основі своїй завжди людяна, вона невід’ємно пов’язана з дієздатним громадянським суспільством, плюралістичною демократією, гуманно організованою державою. Але все це, в кінцевому рахунку, — інструмент для захисту найголовнішого — прав людини, які забезпечують її існування і тому є природними. Адже право людини, як на мене, — це й є її соціальна свобода, захищена законом, в якому втілена норма свободи. Навряд чи тут треба розводитися про те, що люди реалізують себе саме в умовах свободи, коли вони діють за власною волею всупереч примусовій «волі обставин».

Категорія прав людини дає кожному подвійну свободу — «свободу від» і «свободу для». В обох випадках це показник того, що суспільство і держава вважають демократію та людину за найвищі цінності. Хоч «свобода, — закликав пам’ятати М. Бердяєв, якого називають філософом свободи, — не легка, свобода важка, вона великий тягар». Свобода йде поруч із відповідальністю. Ті, хто постійно говорять про своє право на свободу, на жаль, нерідко ще забувають про цей недругорядний аспект своєї поведінки. А тому давайте завжди пам’ятати про один із важливих законів життя, який проголошує: «Щоб насолоджуватися свободою, ми повинні взяти на себе відповідальність». Погодьтеся, в цих словах міститься глибока істина, тому що це є запорукою соціальної стабільності, нормального розвитку суспільства, міцного конституційного ладу.

Звісно, можна було б розглянути й деякі інші цікаві напрями практичної діяльності новоутвореної партії. І ще — у сфері партійного будівництва, як загалом і в будь-якій іншій, існує маса труднощів, протиріч. Тож, відколи почув про заснування Партії свободи, я з моїми друзями не раз сперечався. Однак, обговорюючи оприлюднений факт її реєстрації, ми, всі без винятку, одержали багато приємних емоцій. А один мій давній товариш, анітрохи не вагаючись, дав їй визначення — партія з доброю енергетикою. Він саме так і мовив — «з доброю», а не як належало б — «з позитивною енергетикою», користуючись термінами екстрасенсорики. Я не знаю, як саме ця знайома мені людина визначає якість енергетики, але, думаю, товариш мій не помилився. У наш непростий час, коли довкола так багато негараздів, проблем, як родинних, так і соціально-економічних, коли знедолені наші пенсіонери потребують активного соціального захисту, а молодь мусить шукати себе в цьому такому буремному і невлаштованому світі, коли так багато навколо інших бід, нам, ще раз повторюся, дійсно потрібна політична партія з доброю енергетикою, яка позитивно впливає на свідомість громадян і формуватиме людську особистість у дусі свободи, справедливості та самоповаги.

Одне слово, Партія свободи — «класний бренд», здатний надати їй нові сили, нові імпульси історичного динамізму. Й від того, як її лідер Євген Марчук зі своїми однопартійцями зможуть найбільш ефективно його розкрутити й використати великий потенціал нової партії, зробити конкурентоспроможним, залежить як політична репутація Партії свободі, ставлення до неї в українському суспільстві, так і результат її участі у парламентських виборних перегонах, які не за горами. Чи здатні вони за обнадійливим початком забезпечити таке ж удале продовження її успішної діяльності? Подивимося.