Окупацiя: потрібна ясність

Після низки заяв Надії Савченко, які не завжди трактуються однозначно, зокрема, про можливість «прямого діалогу» з представниками окупанта, розгорілась жвава дискусія — невже Київ дійсно готовий до такого контакту? Надію можна зрозуміти чисто психологічно. Як політик вона ще недосвідчена, як людина запальна, а роздивляючись рідне політичне болото навколо, навіть ворог може здатись єдиною стороною з якою можна поговорити. З ним принаймні хоч щось є спільне — наприклад, фронт. Безумовно, риторика Савченко вигідна Кремлю. Путін з самого початку агресії заявляв про необхідність прямого діалогу Києва з маріонетковими «урядами» на окупованому Донбасі. І кожного разу російська сторона тим чи іншим боком намагалась вивести на такий безпосередній контакт офіційний Київ, тим самим, легалізувавши своїх кривавих «ляльок».

Тільки в суспільстві чомусь прийнято вважати, що українська влада усвідомлює, що цього робити не можна. Іноді ж здається, що вона не знає, в яку обгортку цей крок загорнути, щоб не втратити політичні дивіденди. Якщо придивитись пильніше у представників Києва і Кремля є багато спільного. Наприклад, нещодавні зміни до Конституції, які фактично закріплюють за Президентом остаточно вирішувати призначення того чи іншого судді та монополізують касту адвокатів, вигідні як Петру Порошенку, так і Путіну, який тепер на міжнародному рівні може «козиряти» прецедентом — якщо відбулись зміни до Основного закону, значить в Україні немає війни. А якщо немає війни, то не має й агресора. Все інше — демагогія. Таким чином, Надія, яка замість курсу реабілітації буквально з порогу аеропорту почала робити політичні заяви, озвучує не лише посили Кремля, а й те, що вголос не може сказати офіційний Київ.

В цю картину вдало вписуються і факти того, що жодного організатора сепаратистських рухів за ці два роки не було покарано і засуджено. На своє місце їздять ешелони з вугіллям та і взагалі відбувається комерціалізація лінії розмежування. І тим більше, не випадають із загальної логіки спільних бізнесів російських і українських олігархів. Вже створені відповідні міністерства під «освоєння» грантів на відновлення Донбасу і в повний голос проговорюється тема «реінтеграції» територій, які ще ніхто не звільнив. Останній момент чимось нагадує перейменування окупованих міст Донбасу, де вже як два роки немає влади Києва і складається таке враження, що її там не було років двадцять до того.

Не секрет, що Путіну 2014 року був потрібен не Донбас, а мінімум 10 областей, тобто весь південний схід України. Але ця територія, всупереч нав’язаного пропагандою уявлення, досить кволо реагувала на перспективи «русского мира». «Гарматне м’ясо», яке отримало весною 2014 року автомати, до спекотного літа або розбіглось, або пішло в «расход». Путін тоді постав перед суттєвою проблемою — необхідності відвертого широкомасштабного втручання, яке важко замаскувати під «ополченців». Саме тому, він відстрочував «референдуми» з 18 березня на 11 травня, і навіть в травні 2014 офіційно просив це фейкове «волевиявлення» перенести на пізніший строк для «створення умов». Південний-схід не «розгойдувався». Наслідок — тривала війна, тліючий конфлікт, який вимагає постійного вливання ресурсів і витримування неприємних санкцій. Останні турбують не стільки економіку РФ, скільки гаманці конкретних людей. При чому, ці «конкретні люди» в РФ можуть домовитись з «конкретними людьми» в Європі. Для цього потрібен лише привід, наприклад, бодай якесь видимість зрушення по Мінським угодам з боку РФ. І схоже Київ готовий до подібної поступки зі свого боку. Репетиція змін до Конституції відбулась. Не виключно, що «прямий діалог» щодо звільнення полонених, може перетворитись на прямий діалог, щодо представництва «ЛНР» та «ДНР» в Києві.

Тому довершити окупацію Путін буде намагатись «мовою примирення». Звідси і риторика деяких журналістів та політиків про боротьбу з «мовою ненависті». Принцип боксу — використати момент для удару, коли супротивник хоч на мить опустить руки. Путін буде обов’язково бити хоч би тому, що це його філософія, єство. Не буде дивним, якщо ми дізнаємось, що Путін дивився не стільки нещодавній футбольний матч, де грала російська команда, скільки побиття в Марселі. Він всіма способами лякає Європу так само, як лякав Меркель собакою, яких вона панічно боїться. Такий почерк чекіста, який навіть опонентів «усуває» театрально, зухвало, під стінами Кремля (згадаємо Бориса Нємцова). І останні артобстріли Бутівки, внаслідок чого було вбито чотири українських бійця, є лише способом підштовхувати Київ до згаданих поступок. Нагадаємо, що Уповноважений Президента з мирного врегулювання ситуації на Донбасі Ірина Геращенко заявила про рекордну кількість жертв на фронті за останні чотири тижні.

Парламент, який легко голосує за зміни до Конституції, вже давно мав би проголосувати за, наприклад, Закон про окуповані території Донбасу. Цей закон міг би поставити точки над «і»: по-перше, був би юридично (а не політично) зафіксований факт порушення РФ міжнародного права; по-друге, було б піднято питання про відповідальність країни агресора (замість того, щоб перекладати відповідальність за відновлення Донбасу на Україну!); по-третє, було б зняте питання виборів на окупованих територіях. Але схоже, що це вже не входить в алгоритм «замирення», яке має стати остаточним «дев’ятим валом» окупації.

«ПРЯМІ ПЕРЕМОВИНИ З ТЕРОРИСТАМИ — ЦЕ ПРИВІД ДЛЯ РФ ВИЙТИ З МІНСЬКОГО ПРОЦЕСУ»

Сергій ВИСОЦЬКИЙ, народний депутат від «Народного фронту»:

— Неможливо дискутувати щодо реінтеграції Донбасу доти доки ця територія є окупованою. Тобто пріоритетним завданням має бути деокупація. Ця деокупація має відбутись лише на наших умовах і в одному випадку, коли паде РФ і перетвориться на адекватну державу. До того РФ буде робити все, щоб бути присутньою на сході України і в Криму. Принциповий момент — повернення своїх територій Україна має здійснювати не за будь-яких нав’язаних умов. Всі наші зусилля мають бути спрямовані на демонтаж російської державності в тому вигляді в якому вона зараз існує. Після деокупації, я абсолютно переконаних, має відбутись позбавлення громадянських прав тих, хто відверто співробітничав з окупантом. Має відбутись процес амністії щодо тих громадян, які не приймали участь в бойових діях. Тобто той, хто ходив на «референдум» не може переслідуватись з позиції кримінального кодексу, але вони не мають права обирати українську владу.

Якщо ми вийдемо на прямі переговорити з ватажками терористів, то це буде приводом для того, щоб РФ вийшла з Мінська і тим самим зняла з себе відповідальність. Фактично це буде підривом Мінських угод і визнання війни на сході України внутрішнім конфліктом. Окрім того, якщо ми говоримо про світові санкції щодо РФ, то треба самим сміливо вводити санкції також. Якщо США вносить Медведчука в санкційний список, а ми робимо вигляд, що він когось представляє в Мінську, то це нонсенс. Поки що я не бачу, щоб парламент приймав відповідні закони. Якщо Закон про окуповані території буде поданий в Раду, то я безумовно за нього проголосую, адже в цьому питанні конче необхідна ясність.