Як перетворити «кризу» на «шанс»

— За період політичного скандалу, який розвивається в Україні, накопичилось багато непорозумінь. Представники Євросоюзу, Штатів і Канади хотіли розібратися в тому, що відбувається в Україні. Перш за все в тому, як влада дивиться на ситуацію і що собою сьогодні уявляє опозиція.

Концентровано тривоги наших колег, з якими ми вели розмову, можна викласти приблизно в трьох позиціях. Перше: їм здається, що Україна загальмувала свій шлях до Європи. З другого боку, у них також виникла підозра, що Україна розвертається більш у сторону Росії. Третє: чи не зациклились ми в Україні на цьому політичному скандалі? Варто зазначити, що наші співбесідники проявили більш глибоке розуміння суті, ключових аспектів кризової ситуації, ніж навіть деякі наші представники опозиції, які брали участь у дискусії. Було чітко зрозуміло, що майже кожен із виступаючих іноземних посадовців і експертів підкреслював, що основу наших проблем складають дві речі: це консенсус і політична парламентська більшість, як ключ, як механізм для реалізації цього консенсусу.

У своєму виступі мені довелося розкрити суть того, що називається зараз покращанням стосунків iз Росією, оскільки ця тенденція викликає на Заході деяку тривогу. По суті відбувається розчищення завалів, які накопичились на українсько-російському напрямку: зокрема, завершення делімітації українсько- російського кордону, завершення договірно-правового врегулювання тимчасового перебування російського Чорноморського флоту в Криму, зняття напруги в сфері двосторонньої торгівлі та в енергетиці. Все це сприятиме зміцненню регіональної стабільності, не кажучи вже про встановлення добросусідських відносин між Україною та Росією. І врештi-решт це робитиме загальний внесок у загальноєвропейську стабільність. Для вирішення цих та інших проблем, безумовно, потрібні були досить активні дипломатичні — і міжурядові, і міжвідомчі — контакти, не кажучи вже про зустрічі президентів. Потрібна була нова динаміка відносин і декому здалося, що це нібито зміна акцентів зовнішньої політики, що не відповідає дійсності.

Що стосується європейського вектора у зовнішній політиці, то тут найвагомішим аргументом на сьогодні є послання Президента України до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році, де заходи з прискорення євроінтеграції України визначені пріоритетом зовнішньої політики. На користь цього західним візаві було наведено кілька аргументів. Варто нагадати, що Україна — перша з країн СНД започаткувала співпрацю з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру», а потім уклала хартію про особливе партнерство з Альянсом. Можна згадати також, що Україна є одним з ініціаторів створення ГУУАМ і сьогодні відіграє ключову роль у цьому об’єднанні. Україна також бере активну участь у миротворчих операціях на території колишньої Югославії. Наша держава взяла на себе нелегкі зобов’язання при вступі до Ради Європи і робить усе для їх виконання. Буквально днями прийнято новий Кримінальний кодекс, де немає смертної кари. Ще в 1994 році Україна підписала угоду з Євросоюзом про партнерство і співробітництво, а в 1998 році почав діяти указ, яким затверджено стратегію інтеграції України в ЄС, визначено основні пріоритети виконавчої влади до 2007 року з метою створення передумов, необхідних для набуття Україною повноправного членства в ЄС. У січні цього року затверджена і почалася реалізація уже другої Державної програми співпраці України з НАТО на період до 2004 року. Налагоджено стабільні контакти на парламентському рівні з НАТО, Євросоюзом, не кажучи вже про Раду Європи і Парламентську Асамблею Ради Європи, які набирають серйозного динамізму. Тільки ці приклади, а їх набагато більше, думаю, дають достатньо аргументів, що євроінтеграція залишається основним стратегічним напрямком політики держави.

З цікавістю західні колеги вислухали інформацію про те, що в Україні ще минулого року затверджена і вже реалізується програма реформування Збройних сил на період до 2005 року. Багато хто з них не знав, що минулого року ліквідовано Національну гвардію. За участю експертів НАТО розробляється дієвий механізм цивільного контролю за військовою сферою та забезпеченням прав людини в Збройних силах, оптимізується їхня структура та чисельність, більш чітко розмежовані повноваження між Генштабом і керівництвом Міністерства оборони. Це було з цікавістю вислухано, як і інформація про те, що створена міжвідомча комісія з реформування правоохоронних органів.

Я підкреслюю, що зміна керівників МВС і СБУ — це ще не початок реформи. Міжвідомча комісія має до травня надати перші варіанти проектів реформування цих правоохоронних структур. З великою зацікавленістю була сприйнята інформація про те, що недавно задіяний указ з детінізації економіки та ліквідації позабанківського обігу грошей. Адже це є одна з передумов боротьби з корупцією. Питання про те, чи не зациклились ми на політичному скандалі, звучало не тільки під час цього форуму, а й під час моїх зустрічей в Раді Безпеки, Держдепі, у Білому домі.

Висновок можна зробити такий: на Заході більш ознайомлені з гострими аспектами нашого скандалу і дуже мало знають про те, що сьогодні реально робиться в Україні і урядом, і парламентом, і Президентом. Саме тому потреба в об’єктивній інформації про Україну сьогодні є актуальною як ніколи. До яких серйозних наслідків може привести викривлене висвітлення самих себе у вітчизняних ЗМІ, може свідчити білоруський досвід. Професор Колумбійського університету Роберт Легволд зробив цікавий висновок, що до початку ускладнення відносин США і Білорусі в січні 1994 року, коли Верховна Рада Білорусі змістила Станіслава Шушкевича з посади спікера, призвела заява Держдепартаменту США з цього приводу. На думку Легволда, причиною цієї заяви було невірне враження, що грунтувалося на словах Зенона Позняка, лідера Народного білоруського фронту: нібито зняття Шушкевича є результатом комуністичного палацового перевороту. Більше того, Позняк заявив своїм американським партнерам, що сторона, яка виграла від зняття Шушкевича — це В’ячеслав Кєбіч, прибічник інтеграції з Росією. Тоді США відмовилися від співпраці з цим поміркованим ліберальним політиком, що мав на той час широку суспільну підтримку. В результаті, зауважив Легволд, США мають сьогодні справу з авторитарним режимом Олександра Лукашенка.

Перед новими незалежними країнами особливо гостро стоять завдання побудови демократичної соціально-правової держави і формування повноцінних інститутів громадянського суспільства. Дійсно, велику роль у цих процесах може відігравати підтримка провідних західних держав. Але я відверто сказав нашим західним колегам-співбесідникам: Захід досить часто набирає собі партнерів у цих країнах з радикальних політиків, які тільки на словах сповідують демократичні цінності, але не здатні на конструктивний діалог із суспільством та діючою легітимною владою. 10 років трансформації на пострадянському просторі вже дали багатий матеріал для оновленого аналізу ситуації. Сьогодні в країнах пострадянського простору з’явився специфічний феномен деструктивної опозиції, яка досить часто об’єднує представників маргінальних позасистемних політичних структур із певними кримінальними фінансово-політичними групами. Вони апелюють до світової громадськості, закликають міжнародні організації активно втручатися у внутрішні справи своїх країн. Але фактично їхня діяльність спрямована на дискредитацію державної влади в очах світової спільноти. По суті їхнi дії зрештою призводять до дискредитації країни та народу перед світом. А то і до міжнародної ізоляції. З iншого боку, на Заході — і це продемонстрували наші співбесідники — ніхто не ставить під сумнів необхідність існування опозиції в демократичній державі. Але це зовсім не знімає проблеми патріотичності опозиції. Водночас деякі представники опозиції займаються вирішенням своїх «вузьковідомчих» проблем, а за кордоном поводять себе зовсім інакше. Такий експортний варіант опозиції на Заході досить чітко розрізняють. Тим не менше наша опозиція, наша влада, наші скандали — це все наші проблеми і вирішити їх ми маємо самі. До речі, це неодноразово підкреслювали майже всі виступаючі з Євросоюзу і Сполучених Штатів. У зв’язку з цим заслуговує на увагу думка Марті Ахтісаарі про те, що варто перетворити цю кризову ситуацію на шанс для розвитку, шанс на оновлення. Але реалізувати цей шанс можна лише за єдиної умови: відкинувши всілякі попередні вимоги і ультиматуми, сісти за стіл переговорів. З боку влади така ініціатива була виявлена, тепер слово за опозицією. Нашим західним партнерам, щоб мати об’єктивну інформацію про хід переговорів, треба буде уважно слухати обидві сторони.