Чи можливо відділити політику від культури?
«Мне по матушке нельзя. Плевать — нельзя. А от вас только и слышу: «дурак, дурак». Видно только профессорам разрешается ругаться в ресефесере». Михаил Булгаков, «Собачье сердце».
З приводу планів встановити на моїй рідній Харківщині пам’ятник гетьманові Мазепі київський філософ та культуролог, професор Мирослав Попович сказав в інтерв’ю Бі-Бі-Сі 28 серпня буквально таке: «Цьому має передувати якесь публічне обговорення. Щоб це не було так, як це робилося з ідеологічних мотивів в часи радянської влади. А взагалі сьогодні людей дратує зумисне часте і настирливе звертання до історії, бо це сприймається, як спроби політичної сили взяти собі на допомогу історію, якісь певні її сторінки. У нас поки що не усвідомлено, що треба відділити політику від культури». Позаяк зумисне часте і, сказати б так, досить «настирливе» звертання до історії є характерною (і привабливою) ознакою газети «День», хотілося б кільканадцять рядків її шпальти присвятити цій тезі академіка.
Політику від чого тільки не хочуть відділити — від армії, бізнесу, науки, церкви, спорту. Тепер ось від історії та культури. Але якщо погодитися із знатними культурологами і визнати, що Культура є наслідком обробки (cultus) Природи (natura), котру здійснює Людина, а остання, як вчать нас визначні філософи, є Політичною Твариною (Арістотель), то хіба можливо в принципі відділити «політику взагалі» від «культури взагалі»? Це все одно, що голову відділити від тіла. Тобто позбавити його розуму: «політичну тварину» перетворити на некультурного дикого звіра.
А між політикою та історією генетичний зв’язок настільки очевидний, що для свого виявлення не потребує навіть найпростішого силогізму; недарма сказано, що історія — це політика, відкинута у минуле. І якщо нам кажуть сьогодні, що якихось людей дратує часте і настирливе звертання до історії, то це означає лише одне: ці люди роздратовані сучасною політикою. Роздратування цілком природне і йде від того, що демократія — не найкраща форма правління. Проте мусимо миритися, адже досі нічого кращого людство не вигадало.
Стосовно ж ідеологічних мотивів, що їх у діях харківської влади по встановленню пам’ятника гетьманові Мазепі убачив київський академік, то все правильно: жодна влада (навіть наукова «влада» аполітичної фізичної концепції) не може обійтись без ідеології. Тут українська влада мало чим відрізняється від радянської. Хіба що тим, що першу разом з її ідеологією ми вільно обираємо, а ідеологія радянської влади, примарою якої лякає нас М.Попович, апріорі заперечувала нашу свободу і, відтак, можливість змін: «при парткоме (и с памятником Ленину) ты родился, при парткоме (и с тем же памятником) ты умрешь».
