Футбольні фани й політика

Увечері 7 квітня компанія болільників «Динамо» Київ, пригнічена результатом гри з «Баварією», яка щойно закінчилася, по свіжих слідах обговорювала перипетії гри, попиваючи пиво. Біля нас метушились складальники посуду, іноді намагаючись забрати ще повні пляшки і впевнено встигаючи перехопити один у одного порожнi пляшки, що їх ми відставляли. Розмова крутилася в основному навколо гри, шансів «Динамо» в подальшій боротьбі та інших навколофутбольних питань. І раптом розмова набула іншого — абсолютно несподіваного обороту. Поштовхом до нього став кишеньковий календарик, який нам запропонувала жінка, що оперативно встигла до спорожнілої пляшки. Такі календарики роздавали, по-моєму, перед матчем із «Реалом». На одному боці написано «Україна- 2000», а на іншому «З Євгеном Марчуком — у XXI сторіччя». Мiй друг Женя без будь-якого зв'язку з попередньою розмовою заявив:

— Кажу з упевненістю — це наступний президент України.

Спочатку всі трохи сторопіли, але потім рiшуче включилися в тему. Виникла своєрідна дискусія, швидше схожа на вироблення думки з обговоренням аргументів. Тобто з тим, що Марчук — майбутній президент, погодилися всі, мало того, з'ясувалося, що всі голосуватимуть саме за нього. А аргументи розташувалися приблизно в такій послідовності:

1 . Марчук — генерал СБУ (і це плюс — значить людина з принципами).

2. Марчук — єдиний прем'єр-міністр, після звільнення котрого не було ніяких скандалів, пов'язаних з його діяльністю на цій посаді.

3. Марчук — інтелектуал, розумник, за котрого не доведеться червоніти.

І, зрештою, це:

4. Просто найкраща кандидатура з усіх існуючих на даний момент. З'ясувалося, ми однодумцi не тiльки в футбольних симпатiях.