«Народ — донор?»

Продовження. Початок див. у №68, 78, 82

Відразу ж після вінчання влітку 1775 року імператриця Катерина II і Григорій Потьомкін приїхали до Москви, що готувалася до урочистої зустрічі переможця турків графа і фельдмаршала Петра Румянцева. Але той відмовився від тріумфального в’їзду до міста і приїхав у кареті до імператриці у супроводі офіцера. Катерині припав до душі вродливий і ставний полковник. П. О. Румянцев, помітивши її зацікавлений погляд, схвально відгукнувся про свого підлеглого, відзначивши при цьому його освіченість, чесність і хоробрість.

Катерина II тут же подарувала своєму новому обранцю золотий перстень з діамантом, на якому було вигравіюване її ім’я. Услід за дорогим подарунком було призначення особистим кабінет-секретарем. Так виходець із України Петро Васильович Завадовський на довгі роки став фаворитом імператриці.

Прізвище Завадовських бере свій початок від давнього дворянського роду. Прадід, Яків Равич-Завадовський, у другій половині XVII століття перейшов на російську військову службу і дослужився до полковника. Дід, Василь Якович, був бунчуковим товаришем. Батько П. В. Завадовського, Василь Васильович, служив у чині бунчукового товариша спочатку в Генеральній військовій канцелярії, а потім у Генеральній Малоросійській рахунковій комісії і, нарешті, у полковій Стародубській рахунковій комісії. Він товаришував з останнім гетьманом України Кирилом Григоровичем Розумовським. Мати майбутнього міністра освіти імперії була дочкою підкоморія Стародубського повіту Михайла Ширая — відомого збирача українського фольклору.

Завадовські володіли невеликими земельними угіддями у Стародубському та Мглинському повітах Чернігівської губернії і мали до 800 душ кріпосних. Петро Завадовський був другою дитиною в сім’ї. Разом із ним росли і виховувалися старший брат Іван, молодші брати Яків, Ілля та Данило, а також сестри Марина і Марія. Тому дід по материнській лінії М.С. Ширай узяв до себе в дім на виховання або, як кажуть, «для науки» двох старших онуків. Потім він відправив Івана і Петра до єзуїтського училища в Орші, що входила тоді ще до складу Речі Посполитої. Свою освіту Петро Завадовський завершив у православній Київській духовній академії, що ставила за мету підготовку випускників не тільки для церковної, але й світської діяльності.

У 1760 році П. В. Завадовський став працювати в адміністрації останнього гетьмана України графа К. Г. Розумовського, а потім, після відновлення у 1764 році Малоросійської колегії, вступив туди на службу. Президентом колегії і генерал-губернатором Малоросії імператриця призначила графа П. О. Румянцева. Правителем же канцелярії у той час був майбутній державний канцлер Російської імперії Олександр Андрійович Безбородько. Молодого Петра Завадовського призначили начальником відділення. Відтоді вони з О. А. Безбородьком стали не тільки товаришами по службі, але й великими друзями.

Коли П. О. Румянцева було призначено командуючим російською армією у війні проти Турецької імперії (1768 — 1774 рр.), разом із ним на війну вирушила і його канцелярія. У липні 1770 року П. В. Завадовському, який був начальником секретної канцелярії і відзначився у битвах біля Ларги та Кагула, було надане звання полковника і до кінця війни він командував Старооскольським полком, про який дуже піклувався.

Коли Туреччина у 1774 році запросила миру, Петру Завадовському доручили підготовку редакції мирного договору з Портою. Для цієї роботи він залучив начальника штабу армії графа С. Р. Воронцова. Спільними зусиллями вони склали текст майбутнього документа, підписаного у селі Кучук-Кайнарджи у липні 1774 року.

Згідно з цим договором, Росія отримувала вихід до Чорного моря і право проходу російських торгових кораблів через протоки. Важливе значення мали статті договору про відділення Кримського ханства від Османської імперії, встановлення автономії Молдавії та Валахії і про перехід цих князівств під захист Росії. Кучук-Кайнарджийский мирний договір став однією з найважливіших політичних подій XVIII століття і визначив напрям зовнішньополітичних пріоритетів імперії Романових на ціле століття.

10 липня 1775 року, в день святкування мирного договору з Туреччиною, П.В. Завадовського було нагороджено маєтком Ляличі, поблизу Брянська, а потім, 26 листопада 1775 року, отримав орден Святого Георгія IV ступеня. Саме тоді він несподівано для багатьох став кабінет-секретарем Катерини Великої.

Зближення Катерини Великої і Петра Завадовського ставало настільки помітним, що у новому фавориті всі бачили суперника Г. О. Потьомкіна. Але в атмосфері інтриг П. В. Завадовський відчував себе ніяково. «Познал я двор и людей с худой стороны, — пише він С. Р. Воронцову, — но не изменюсь нравом ни для чего, ибо ничем не прельщаюсь». Після повернення Г. О. Потьомкіна до столиці П. В. Завадовського віддалили від двору, виплативши 80 тисяч рублів одноразово, 5 тисяч рублів пенсії, 3800 селян. З важким серцем він поїхав до свого маєтку Ляличі. Уже в червні 1777 року імператриця попросила його повернутися до Петербурга. Через місяць П. В. Завадовський приїхав до столиці; там занять для нього не знайшлося і він знову повернувся до свого маєтку.

І знову «кульбіт долі» — П. В. Завадовський отримує від Катерини II одне за одним запрошення прибути до Петербурга. Однак цього разу він не поспішає зі своїм поверненням; і все ж у 1780 році вирушає до Північної Пальміри. Катерина покладає на нього різні обов’язки, пов’язані з присутністю на засіданнях у Сенаті і Раді при Височайшому дворі. Вона доручає П. В. Завадовському нагляд за спорудженням В.І. Баженовим палацу в Царицині і випробовує П. В. Завадовського на педагогічному терені, ввівши його до складу виховного Товариства шляхетних дівчат (Смольного монастиря, у майбутньому — інституту в Санкт-Петербурзі). Незабаром імператриця дарує йому чин таємного радника і її улюбленець стає сенатором.

Вінценосна особа дуже цікавилася «педагогією» як засобом створення «нової породи людей». І, крім того, економіка вимагала грамотних і освічених, кажучи словами катерининського «Наказу», «людей третього чину». Тому в кінці 70-х — на початку 80-х років Катерина приступила практично до створення загальноосвітніх шкіл. У 1782 році нею було створено Комісію про заснування училищ, керувати якою доручили П.В. Завадовському. Завдяки її роботі у губернських містах засновувалися чотирикласні народні училища, а в повітових — двокласні малі народні училища. Формально ці школи були всестановими й утримувалися за рахунок держави.

У 1783 році Комісія відкрила у Петербурзі Головне народне училище, основним завданням якого стала підготовка вчителів для головних і малих училищ імперії. У 1786 році з його складу було виділено Учительську семінарію, що проіснувала аж до 1802 року. У 1786 році Катерина II затвердила «Статут народних училищ». Відповідно до нього комісія П. В. Завадовського розробила і видала «Правила для учнів народних училищ» і «Посібник для вчителів першого і другого розряду народних училищ Російської імперії». Принципово важливим було те, що ці документи фіксували створення єдиної системи світської школи — від малого народного училища до університету — із загальною методикою викладання та навчальними планами.

У 1785 році Катерина II призначила П.В. Завадовського керівником Медико- хірургічною школою. П. В. Завадовський для організації підготовки медиків європейського рівня у Росії детально вивчав систему медичної освіти за кордоном. Він дійшов висновку — необхідне перетворення медичної школи на академію. Наголошуючи на гострій потребі у лікарях, П. В. Завадовський пропонує збільшити кількість учнів.

До кола інших обов’язків П. В. Завадовського також входив і обов’язок забезпечення армії та флоту лікарями і підлікарями. Комісія займалася також організацією університетської освіти. У 1787 році нею було вироблено план університетського устрою, за яким передбачалося відкрити університети у Пензі, Чернігові та Пскові. Визначався статус університетів і становище викладачів.

Закінчення див. на наст. стор. «Україна Incognita»