За мільярд кілометрів від нашого дому
Новини з околиць Сонячної системи
У 2005 астрономами NASA була виявлена незвичайна геологічна активність шостого за величиною супутника Сатурна Енцелада: над його південним полюсом здіймалися 250-кілометрові шлейфи рідини, що нагадували виверження земних вулканів.
Серія наступних спостережень, проведених в тому числі і за допомогою зонду «Кассіні», дозволила уточнити джерело цих викидів. Вони виявилися пов'язаними з мережею тріщин (так званими «тигровими смугами») на крижаній поверхні супутника. Джерелом рідини є величезний резервуар під крижаною корою. Дослідивши власні рухи, своєрідні похитування Енцелада при орбітальному русі, вчені дійшли висновку, що цей океан скоріш за все є глобальним, проте, прихованим від прямих спостережень під 20-кілометровим шаром льоду. В районі південного полюсу крижаний шар є значно тоншим - «всього» від двох до п’яти кілометрів, що робить можливими прояви квазі-вулканічної активності.
В результаті серії спостережень місією «Кассіні» було з'ясовано, що океан Енцелада є лужним середовищем, яке більш за все нагадує розчин аміаку. «Кассіні» досліджував склад викидів Енцелада за допомогою мас-спектрометрів з відстані в 49 кілометрів. Апарат рухався практично перпендикулярно тріщинам, фіксуючи викиди рідини зі швидкостями близько 8,5 кілометрів на секунду. Сенсори визначали вміст води, водню і вуглекислого газу. По мірі наближення до викиду, вміст водню різко зростав. Зафіксована сенсорами частка водню склала приблизно 1/100 від кількості води.
Місія «Кассіні» детально дослідила склад рідини, що викидається Енцеладом крізь тріщини поблизу південного полюсу. Результати дослідження опубліковані в журналі «Science» (Waite HJ, Glein CR, Perryman RS, et al, Cassini finds molecular hydrogen in the Enceladus plume: Evidence for hydrothermal processes // Science, 14 Apr 2017: Vol. 356, Issue 6334, pp. 155 -159, DOI: 10.1126 / science.aai8703). Крім того, за традицією, вони були оприлюднені 13 квітня 2017 на прес-конференції NASA.
Отже, виявилося, що крім води, вуглекислого газу, метану й аміаку, у викидах міститься велика кількість водню. Склад може вказувати на активні гідротермальні процеси у внутрішньому океані Енцелада. Крім генерації водню, на дні океану, ймовірно, відбуваються процеси перетворення вуглекислого газу на метан. Рушійною силою таких хімічних процесів, цілком ймовірно, є мінеральні речовини в низьких ступенях окислення. Дослідники відзначають, що подібні гідротермальні реакції можуть бути порівнянні з тими процесами, які відбувалися в прадавніх океанах Землі, і які стали джерелом енергії для перших земних живих організмів.
Якщо такі процеси можуть служити джерелом енергії для живих організмів, навіть не зважаючи на величезну відстань до Сонця, це значно розширює кількість потенційно населених небесних тіл, причому не тільки в Сонячній системі.
Дослідження останніх років показали, що такого роду внутрішні океани, з високою ймовірністю існують на декількох об'єктах Сонячної системи. Зокрема, найбільш ймовірними місцями існування внутрішніх океанів є Плутон, супутники Юпітера Європа, Калісто і Ганімед, супутники Сатурна Діона і Титан, а також супутник Нептуна Тритон.
Ось так, буденно, людство розширює горизонти власного знання, підбираючись до кордонів Сонячної системи своїми механічними руками і очима.
