Гільйотина як «виховний засіб» для бюрократів
або Чому не варто викликати тінь королеви Марії-Антуанетти
14 квітня під час призначення нового складу уряду України на чолі з Володимиром Гройсманом у Верховній Раді виступив Президент Петро Порошенко. Увагу автора цих рядків привернула та частина промови глави держави, де пан Порошенко говорив про необхідність суттєвого прискорення реформ, реальної та рішучої боротьби з корупцією, обмеження і протидії всевладдю бюрократів. Цитуємо дослівно: «Один із міністрів економіки обіцяв дерегуляційну гільйотину, але вона й досі не обрушилася на голови бюрократів. «Якби під час Великої французької революції гільйотину заряджали настільки довго, королева Марія-Антуанетта і досі була б жива» — це я так пожартував під час Національної ради реформ», — резюмував Президент.
Варто сказати, що і жарт Порошенка, і взагалі образ «дерегуляційної гільйотини», як і згадане ім’я королеви Марії-Антуанетти, — все це виглядає не дуже доречним. Історичні аналогії, в принципі, річ доволі ризикована, і в цьому разі теж. Чи варто викликати тінь нещасної королеви Марії-Антуанетти, відправленої на гільйотину за вироком «народного трибуналу» як «ворог народу» в жовтні 1793 року, — чи варто це робити зараз, у момент, коли настрої в сьогоденній Україні, може, ще й не стали прямо передреволюційними, але ось-ось стануть такими, за активного сприяння правлячого класу, котрий, здається, за світоглядом є прямим спадкоємцем згаданої королеви («Чого бажають ці люди?» — запитала вона, побачивши натовп народу біля свого палацу. — «Вони хочуть хліба», — відповіли королеві. — «У них немає хліба? А чому вони тоді не їдять тістечка?» — здивувалася Марія-Антуанетта. Їй не забули цих слів, хоч, звичайно, революційний терор — річ жахлива)?
Чи розуміють спічрайтери Президента (або він сам), що згадувати гільйотину, яка тоді, в 1793–1794 рр., не розбирала винних і невинуватих, відрубувала голови «підозрілим» (дуже характерне слівце!) або просто заможним елементам, — згадувати це знаряддя вбивства, хай навіть в образному, «дерегуляційному» сенсі — це допускати принаймні прикру безтактність (не кажучи вже про те, що відома концепція «дерегуляції» розділяється аж ніяк не всіма авторитетними економістами — але то вже інша тема)? Може, краще не забувати простих істин: якщо прикликати революційні реалії з їхніми гільйотинами, «ворогами народу» (термін все з тих же самих часів, про який говорив Порошенко; до речі, 1794 року Франція запровадила смертну кару за спекуляцію), терором і кров’ю (так само, коли прикликаєш нечисту силу або вовка) — то й прийдуть. Тим більше, вогняне дихання революції вже можна почути.
