Куди піде Московський патріархат в Україні
Ухвалений Верховною Радою і підписаний президентом Петром Порошенком закон «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять у структуру (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління ) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», викликав справжній переполох у Москві. А Українська Православна Церква Московського Патріархату стала єдиною релігійною організацією в Україні, яка висловила протест проти ухвалення закону як, нібито, «неконституційного» і «дискримінаційного», такого, що «порушує свободу віросповідання», ущемляє права віруючих і ставить їх у нерівноправне становище, і закликала президента Україна його не підписувати, але Порошенко московських православних не послухався. Тим часом у тексті закону назва УПЦ МП взагалі не фігурує. Там говориться тільки про релігійної організації, які безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації є частиною релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка визнана такою, що здійснила військову агресію проти України і тимчасово окупувала територію України. Така організація зобов'язана в своїй повній назві, зазначеній нею в статуті, відображати належність до релігійної організації за межами України, в яку вона входить, шляхом обов'язкового відтворення в своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації з можливим додаванням слів "в Україні" і/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації. Оскільки єдиною державою, яка здійснила агресію проти України і яка окупувала частину української території, є Росія, а єдиною релігійною організацією в Україні, яка є частиною російської релігійної організацій, а конкретно - Російської Православної Церкви, патріарх якої сидить у Москві - столиці Росії, є УПЦ МП, то ніякої двозначності в тексті закону насправді не виникає. Але перейменовуватися представникам Московського патріархату в Україні, ох, як не хочеться. І на те є вагомі причини. Сьогодні назви двох чинних в Україні церков дуже схожі: помісна Православна церква України і Українська православна церква. Ці церкви, природно, ведуть боротьбу за паству. І в цій боротьбі досі представники УПЦ МП переконували своїх парафіян, що вони - справжня самостійна Українська церква, та до того ж канонічна, на відміну від «філаретових розкольників». Тут, правда, публікація архівів КДБ Латвії ще раз довела, що всі більш-менш значні ієреї Московського патріархату - давні агенти держбезпеки. Підозрюю, що публікація подібних архівів щодо України дала б ще більш високий відсоток агентури ФСБ у промосковській церкві.
Тепер же УПЦ МП доведеться називатися приблизно так - Російська Православна Церква в Україні. Тут для представників Московської патріархії неприйнятно все, включно зі словосполученням «в Україні», оскільки в УПЦ МП із завзятістю, гідною кращого застосування, відстоюють російський варіант «на Україні», що зберігається ще з часів Російської імперії і тішить самолюбство імперців, які звикли бачити в Україні тільки околицю імперії. Але і називатися прямо Російською православною церквою керівництво УПЦ МП теж дуже не хоче. Адже тоді структури, підпорядковані Московському патріархату, будуть однозначно сприйматися на українській території як такі, що представляють іноземну православну церкву. А значить, усі спроби грати в самостійність, покликані привернути на свій бік українських віруючих, підуть прахом.
Власне, зараз Московський патріархат в ситуації з українською автокефалією постав перед вибором, в якому обидві альтернативи для Москви - погані. Можна, звичайно, піти шляхом виконання вимог українського законодавства і перейменувати УПЦ МП. Але це не тільки буде сприяти підриву її впливу на віруючих, а й, на думку Кремля, означатиме справжню капітуляцію РПЦ перед Києвом. А до таких принижень колеги Путіна в російському православ'ї не звикли. Тому більш вірогідним видається інший сценарій, конфронтаційний. За командою з Москви (інакше представники патріарха Кирила в Україну і не працюють) Українська православна церква Московського патріархату зберігає колишню назву і відмовляється перереєструватися відповідно до українського релігійного законодавства. Таким чином її існування в Україні стає нелегальним. Це з усіх точок зору гірше, ніж, наприклад, статус неканонічної церкви. Згадаймо, що і Українська православна церква Київського патріархату, і Українська автокефальна православна церква до недавнього часу не були канонічними, що, однак, не заважало їм упродовж багатьох років безперешкодно працювати на українській території. А ось у разі надання УПЦ МП в Україні нелегального статусу її діяльність у країні буде серйозно ускладнена. Перш за все, постане питання про власність та оренду культових будівель і споруд. Раз Російська Православна церква в Україні перейде на нелегальне становище, вона не зможе здійснювати права власності на церкви та інші будівлі або орендувати їх. Імовірно, УПЦ МП буде ліквідовано, а її майно перейде Українській державі, яка, в свою чергу, зможе передати його у власність або в оренду Православній Церкві України. Ось це вже може теоретично призвести до сутичок між прихильниками двох церков через храми. Такий розвиток подій був би вигідний Кремлю, оскільки міг би призвести до певної дестабілізації обстановки в Україні в період проведення президентських, а потім парламентських виборів. Однак у ті кілька місяців, що розвивається конфлікт навколо української автокефалії, промосковська церква в Україні так і не продемонструвала свою здатність підняти на протестні виступи якесь значне число людей. Справа в тому, що ситуація зараз докорінно відрізняється від ситуації 2014 року - початку 2015-го. В Україні найбільш активні прихильники «русского мира» або загинули в боях, або опинилися в українських в'язницях, або емігрували в Росію і на окуповані українські території - в Крим, «ДНР» і «ЛНР». Та й український кордон із Росією і лінія розмежування на Донбасі все ж за ці роки стали менш прозорими. А за відсутності активістів-бойовиків дійсно масові виступи на захист Московського патріархату представляються малоймовірними, хоча їх, можливо, вистачить для створення відповідної «картинки» на російських телеканалах.
Багато залежатиме і від дій української влади на місцях. Якщо вона не форсуватиме передачу храмів УПЦ МП помісній церкві, а проводитиме це тільки тоді, коли в певному населеному пункті за це виступатиме явна більшість віруючих, якихось значних ексцесів, цілком імовірно, вдасться уникнути.
Борис CОКОЛОВ, професор, Москва
