Патентовані українці
Українські «сенсації» і ті українські інформаційні приводи, якими цікавиться світ, відрізняються один від одного так, ніби йдеться про різні України. Черговою «темою тижня» став «дуже важливий привід посваритися за життєві принципи» - сайт «Миротворець» опублікував списки журналістів, які отримували акредитацію в «Д/ЛНР», а отже, мали безпосередні зустрічі та співбесіди із «спецслужбами» цих бандитських утворень і їхніми ГРУшними кураторами.
Довід «за» - без акредитації в органах влади окупаційних адміністрацій українські журналісти не можуть працювати в «особливих районах, відокремлених від Донбасу російськими танками». Довід «проти» - акредитація означає легалізацію окупантів і їхніх посібників, роботу під наглядом, а значить - трансляцію тільки тієї інформації, яка буде схвалена самими бандитами. Поки українська ФБ-спільнота розривала один одного, світ жив своїм паралельним життям, розбираючи ситуацію, яка склалася в окупованому Криму.
11 травня Верховна Рада України прийняла постанову, в якій вказала на системний тиск на кримськотатарський народ. Репресії проти громадян України, в тому числі і за національною ознакою, організація окупаційними властями Криму етнічно і політично мотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів влади, як значиться в постанові, є свідомою політикою Російської Федерації, тобто етноцидом кримськотатарського народу. Парламент України зажадав від РФ негайно припинити політику, спрямовану на порушення прав людини і свобод громадянина в Криму, і звернувся до міжнародного співтовариства із закликом засудити дії окупаційної влади Російської Федерації на території півострова, а також закликав усіх світових лідерів і громадських діячів докласти необхідних зусиль для захисту кримських татар від дискримінації та переслідувань з боку Російської Федерації.
Трохи пізніше в Страсбурзі Європейський парламент в рамках дебатів про стан демократії і прав людини в світі проголосував за резолюцію про становище кримських татар в Криму, фактично підтримавши українських парламентаріїв. На думку європейських депутатів, «відновлення контролю України над півостровом має фундаментальне значення для відновлення відносин європейського співробітництва з Російською Федерацією, в тому числі для скасування санкцій, пов'язаних з приєднанням Криму». Європарламент «закликає забезпечити постійний і безперешкодний доступ до Криму відповідних міжнародних органів з прав людини з метою моніторингу ситуації в цій галузі». Депутати закликали виконавчі органи ЄС посилити тиск на Москву для того, щоб та відкрила міжнародним організаціям доступ до Криму для моніторингу ситуації з правами людини.
Слід сказати, що подібне єднання парламентської думки зовсім не випадково. Тільки за останні кілька тижнів окупаційна влада Криму провела чотири масштабні «зачистки» в рамках безперервного на півострові «надзвичайного стану». Під Сімферополем заарештовано близько 100 кримських татар просто в мечеті, обшукам і переслідуванню піддалися десятки представників цього народу. Вже наступного дня після резолюції ПАРЄ, 12 травня, в Бахчисараї було заарештовано чотирьох кримських татар, включно з заступником голови Меджлісу Ільмі Умеровим. Йому інкримінують «посягання на територіальну цілісність РФ» - в цьому випадку неодноразову і публічну констатацію фактів, що Росія - окупант, Крим - це Україна, весь патріотичний чад кримських новоросіян - звичайна колаборація, а не «воля народу Криму», як намагається переконати світ російська пропаганда.
Але йдеться зараз не про моральний і політичний портрет російського режиму, а про інформаційну війну. Кримським татарам, які називають окупантів - окупантами, війну - війною, колаборацію - колаборацією, вдалося зламати основну частину російського гібридного плану - змусити світ відкласти питання Криму в довгий ящик на тлі кровопролиття на Донбасі. У той момент, коли українські журналісти отримують «акредитацію» у окупантів і їхніх посібників для того, щоб «висвітлити події на Донбасі», представники кримськотатарського народу ризикують своїм життям, щоб висвітлити суть того, що відбувається в Україні. Поки одні беруть інтерв'ю у жителів окупованих територій, щоб показати Україні і світу, як ті ненавидять «хунту», зневажають «карателів» і славлять Росію, інші акцентують увагу на тому, що РФ веде проти України широкомасштабну війну, проводить зачистки, каральні операції, посилює свою військову присутність і піддає переслідуванням українських громадян. Іншими словами, перед нами розрив в інформаційному супроводі драматичних для країни подій, який транслює саме українська сторона.
Завдяки вкиданню «Миротворця» раптом стало очевидно, що той, хто представляє ситуацію як «сепаратистські настрої на Сході і Півдні», «волю народів Криму і Донбасу», «внутрішньоукраїнський конфлікт», отримують акредитацію у окупантів, мають безперешкодний в'їзд на окуповані території. Там же, де має місце констатація очевидного факту про російську агресію проти України, про маріонетковий характер влади окупованих територій, про міждержавний військовий конфлікт - там виникає загроза життю, свободі, вимальовуються цілком реальні тюремні терміни. Росія сама своєю реакцією показує, яка «об'єктивна реальність» є підмогою для її загарбницьких планів. А українські журналісти, які пишаються патентом на роботу в гетто, розписуються у своїй беззубість і безпорадності перед ворогом.
Війна - це екстремальна ситуація, в якій немає і не може бути півтонів. Намагаючись «показати настрої суспільства на окупованих територіях», акредитовані в ГРУ українські журналісти прищеплюють українському суспільству думку, що при належній співпраці українцям під чоботом окупанта нічого не загрожує. Що покірність і готовність слідувати насаджуваним силою зброї правилам - це запорука виживання, високі стандарти, похвальна і почесна місія в інтересах своєї країни. Але найжахливіше, що вони допомагають окупантам і їхнім посібникам знаходити аргументи проти звинувачень у систематичних і планомірних переслідуваннях людей за проукраїнську позицію. Поки одні йдуть на плаху в силу об'єктивного факту, що бути українським громадянином на окупованих територіях смертельно небезпечно, інші стають добровільним наочним посібником, що ні, мовляв, не небезпечно, головне - вчасно отримати акредитацію і виписати у ворога «патент на українськість».
Насправді неможливість працювати, жити, дихати, бути вільним і бути в праві на окупованих територіях - це і є та об'єктивна реальність, яку приховують від світу акредитовані у ворога українські журналісти. Вони створюють викривлену картину світу, що прикриває той кошмар, в якому опинилася Україна, опинилися українці, коли на їхню землю прийшли завойовники. На жаль, після двох років кровопролитних боїв багато українських журналістів так і не зрозуміли, що взаємовигідних угод із дияволом не буває. Вони так і не усвідомили, що якщо ворог, окупант не бачить у представникові українських ЗМІ загрози для себе, то значить - щось важливе про війну, об'єктивне і неупереджене про життя в окупації залишилося не сказаним, не донесеним до України та світу.
Коли за любов до своєї країни заарештовують, ув’язнюють, викрадають і вбивають - світ відгукується резолюціями, санкціями, тиском на агресора. Там, де має місце акредитація, дозвіл бути об'єктивним, говорити правду, бути українцем в стані ворога - немає і не може бути місця служінню своїй країні.
