Російська революція у дзеркалі «теледокументалістики»
100-річний ювілей революції в Росії відзначений двома телевізійними начебто документальними прем'єрами. Фільм Дмитра Кисельова «Велика російська революція», показаний на телеканалі «Росія 1», безперечно, відбиває офіційну позицію щодо революції 1917 року. Вона зводиться до дуже поганого лютого, який став результатом змови і підступів іноземців - союзників по Антанті і німців, і в цілому непоганого, хоча і не позбавленого недоліків, Жовтня.
Кисельов намагається довести, що в революції 1917 року винні іноземні держави і російська олігархічна буржуазія. Поразки і втрати в Першій світовій війні теж зіграли свою роль, але і вони були лише наслідком зради з боку союзників. Росія на початку XX століття була миролюбною державою, що швидко розвивалася економічно, але ось щодо озброєнь сильно відставала як від союзників, так і від потенційних супротивників. Прозорливий імператор Микола II це розумів й ухвалив програму переозброєння, але союзники по Антанті, Англія і Америка (!) підвели, зірвали необхідні поставки. Щоправда, у перебігу фільму з'ясовується, що програмою переозброєння позитивні якості останнього самодержця вичерпуються. Правителем він виявився слабким і нерішучим, що теж сприяло революції.
За Дмитром Кисельовим, Лютнева революція - це спланований переворот, здійснений елітами за підтримки з-за кордону. Основним спонсором більшовиків Кисельов називає російську буржуазію, яка нібито мріяла повалити царя. Прогресивний блок (об'єднання депутатських фракцій IV Державної думи - партій прогресистів, кадетів, октябристів і «прогресивних російських націоналістів») він характеризує як олігархічну опозицію проти царського уряду, причому олігархи нібито замкнули на себе всі фінансові потоки в межах Військово-промислових комітетів. Не дуже зрозуміло, навіщо тоді їм знадобилося скидати самодержавство.
Союзники ж, вважає Кисельов, напередодні Лютневої революції, ще в 1916 році, вимагали після перемоги у війні продовжувати блокаду Німеччини. А ось Росія, зацікавлена в торгівлі з Німеччиною, яка була до війни головним російським торговим партнером, виступила проти. Після цього нібито Антанта стала розпадатися, а в Англії перестали публічно демонструвати портрети російського царя і російські прапори. І,зрозуміло, англійці відтоді тільки й думали, як би скинути царя. А президент США Вудро Вільсон нібито стверджував, що тільки Лютнева революція дозволила Америці вступити у війну, оскільки інакше американська демократія опинилася б на боці репресивного царського режиму, що придушував свободу. Головна вина за революцію покладається на держави Антанти, хоча і тема «німецького золота» для більшовиків не забута. Відзначається, що німці допомогли перебратися в Росію не тільки Леніну, але ще більше 500 революціонерам-емігрантам. Але зовсім не йдеться говориться про те, що переважна більшість цих емігрантів, на відміну від Леніна, займала «оборонну» позицію.
Тут видно сучасну політичну кон'юнктуру, коли відносини у Росії з Німеччиною, зокрема завдяки солідному товарообігу, значно кращі, ніж з Англією і США.
Сухий закон - теж одна з причин революції, оскільки він викликав масове самогоноваріння в селі і масове споживання кокаїну в столицях. Кисельов прямо так і каже: «Під кокаїном формувалися майбутні сили революції». Слабкий імператор і слабкий уряд втратили важелі управління. До початку 1917 року Росія, на думку Кисельова, воювати не хотіла, але ще могла, а Німеччина вже не могла. Хоча насправді все було рівно навпаки. «Настрій у Німеччині втомлений війною і схильний до миру, але народ здатний ще витримати багато», - вважав інформаційний відділ російського МЗС в кінці 1916 року. А в доповіді створеного при Міністерстві торгівлі Комітету з обмеження постачання ворога на чолі з Петром Струве стверджувалося, що продовольче становище Німеччини і її союзників не завадить їм продовжувати війну в 1917 році і що фінансова криза їм також не загрожує. Сам Струве, відповідаючи на початку 1917 року на запитання директора дипломатичної канцелярії при Ставці Миколи Базілі, відзначав, що «було б найбільшою помилкою» розраховувати «в передбачуваному майбутньому» на гостру кризу в Німеччині «живої сили, як трудової, так і військової» і що «виснаження Німеччини - «процес вельми затяжний, який може розтягнутися на досить тривалий термін». А ось у Росії настрої армії і транспортний колапс погрожували катастрофою найближчим часом.
Головна ідея Кисельова - в державі повинна бути тверда, авторитарна і, коли треба, жорстока влада, тільки вона в змозі запобігти революції. А восени 1917 року в Росії запанував хаос - страйкують усі, на вулицях анархія, грабежі, вбивства. Сотні озброєних п'яних дезертирів граються в революцію в Петрограді. У Тимчасовому уряді - лише марнослів'я і параліч.
За технікою здійснення, стверджує Кисельов, Жовтнева революція - типовий переворот, але за масштабами перетворень - революція. Ленін змусив повірити в рівність і справедливість. Щоправда, всі закони скасував, що призвело до кровопролиття. Зате з'явився СРСР - без Бога, але з будівництвами п'ятирічок, з проривом у космос. І на землі в кінцевому рахунку завдяки СРСР стало більше свободи. Ось тільки світова громадськість ці радянські заслуги не оцінила належним чином.
У документальному серіалі Першого каналу «Справжня історія російської революції» режисера Павла Тупіка дія відбувалася в 1905-1918 роках. Нам дають факти, без якогось теоретизування, але підібрані так, щоб показати красу твердої влади і монархії. Ліберальним політикам докоряють за те, що вони, змусивши імператора відректися, потім не чинили жодного опору більшовикам, вирушивши в еміграцію. А генералів картають, що не зуміли придушити Лютневу революцію. Але не задаються запитанням, чи могли вони це зробити при тодішньому настрої військ. Переважна більшість населення і армії, як стверджується у фільмі, залишалася на боці імператора. Якби це дійсно було так, імператора б ніхто не зміг би змусити відректися. Генералам і офіцерам російської імператорської армії докоряють за те, що вони присягнули на вірність Тимчасовому уряду, порушивши присягу Миколі II, яку вони нібито не мали права порушити ніколи і ні за яких обставин. Але автори фільму не задаються запитанням, що було б, якби раптом більшість офіцерів відмовилася б у березні присягати Тимчасовому уряду в умовах, коли солдати придушувати революцію зовсім були не налаштовані? Можна не сумніватися, що тоді розпад і крах російської армії стався б уже в березні, а не у вересні 1917 року, після корніловського виступу.
Дуже не люблять автори серіалу національні рухи. Центральна Рада названа «самозваним органом», який не мав жодних повноважень виступати від імені Української держави і народу. Вимоги автономії з боку кавказьких партій і організацій також безумовно засуджуються. Засуджується з'їзд поневолених народів у Києві, які проголосили федералізацію Росії.
Як зазначається в «Справжній історії російської революції», більшовики підібрали владу, яка через безсилля Тимчасового уряду, що відштовхує всіх, хто міг його захистити, валялася на землі. Показово, що в фільмі Леніна цитують досить рясно, але не цитують оцінку подій Лютого і Жовтня меншовиками, есерами і кадетами. Але, на відміну від Кисельова, Тупік Жовтневу революцію засуджує, оскільки ті, хто найбільше потребував свободи, стали її найлютішими ворогами, а Ленін тримався за владу будь-якою ціною, не рахуючись з пролитою кров'ю. Стверджується, що більшовики вивели Росію з хаосу, але тут головну заслугу відводять, зрозуміло, створеній у грудні 17-го ВНК, яка нібито в перші місяці діяла цілком гуманно. Це, мовляв, тільки потім партійні вожді нав'язали милим і симпатичним чекістам кривавий терор.
