Темрява єгипетська і турецький гамбіт
Невдалий військовий переворот у Туреччині змушує згадати інший військовий переворот, але вдалий — в Єгипті, де військовики 2013 року благополучно скинули законно й демократично обраного президента — досить помірного ісламіста Мухаммеда Мурсі, якого й дотепер тримають у в’язниці. Той переворот США та країни Заходу сприйняли досить спокійно й напрочуд швидко визнали сформований військовиками уряд — бо ставленик «Братів мусульман» Мурсі явно не влаштовував ні Вашингтон, ні Брюссель. Турецькі путчисти орієнтувалися на єгипетський досвід і сподівалися, що Захід не надто активно буде обурюватися з приводу повалення законно обраного президента Реджепа Таїпа Ердогана. Адже в глибині душі західні політики його не люблять за явні авторитарні тенденції та ісламізм, нехай помірний, і, як сподівалися заколотники, які не будуть затягувати із визнанням військового уряду, особливо якщо він пообіцяє і незабаром проведе демократичні вибори. Сподівання були на те, що нова демократично обрана влада користуватиметься повною довірою західних партнерів і незабаром поверне Туреччину до принципів світської держави, заповіданих Ататюрком.
Між Єгиптом і Туреччиною, яких розділяє лише Середземне море, дійсно багато спільного. Але відмінностей все ж виявилося значно більше, що і призвело до провалу перевороту. Почнемо з того, що населення обох країн приблизно однакове — 85 млн. осіб в Єгипті 2013 року та 79 млн. — у Туреччині 2014 року, причому в обох країнах різко переважають мусульмани-суніти. Водночас, і там, і там є значні за чисельністю етнічні та релігійні меншини — копти в Єгипті й курди у Туреччині. Близькою є й величина площі двох країн — 784 тис. кв. км у Туреччині та 1 001 тис. кв. км у Єгипту. Однак на цьому схожість закінчується. Єгипет — це переважно пустеля, і практично все населення і великі міста зосереджені в долині Нілу. У Туреччині ж населення і великі міста (Анкара, Стамбул, Ізмір, Конья тощо) розподілені на території більш рівномірно. Тому в Єгипті військам достатньо контролювати долину Нілу й Олександрію для успіху перевороту, тоді як для успіху перевороту в Туреччині необхідна військова присутність на значно більшій території.
Але головні відмінності в іншому. Якщо турецька економіка останніми десятиліттями розвивалася цілком динамічно, і ВВП у Туреччині на душу населення становить 60,5 тис. доларів, то в Єгипті економіка вже багато десятиліть — в застої. Країна багато в чому існує на іноземну фінансову допомогу, і ВВП на душу населення становить лише 3725 доларів, що в 16 разів менше за турецький показник. Відповідно, в Туреччині вже після Другої світової війни існували переважно демократичні уряди, які, щоправда, періодично скидалися військовиками. Проте останній успішний переворот був 1980 року, і наприкінці 80-х було відновлено демократичне правління. В Єгипті ж після повалення 1952 року монархії, що цілковито залежала від англійців, правили тільки авторитарні військові режими. Тож у єгипетського населення до перевороту 2013 року не було жодного досвіду життя в умовах демократії. Та й армія Єгипту, хоча й комплектується на основі загального військового обов’язку, але з таким відбором, що туди шлях закритий, особливо на офіцерські посади, прихильникам ісламістських партій та рухів. У Туреччині ж в армії, особливо в роки правління партії Ердогана, ісламістам шлях було відкрито, зокрема на офіцерські й генеральські посади. Всі ці фактори зумовили успіх перевороту в Єгипті та неуспіх — у Туреччині.
В Єгипті переворот очолив міністр оборони генерал Абдул-Фаттах Ас-Сісі, якого сам же Мурсі й призначив на цю посаду. Єгипет, як і Туреччина сьогодні, був розколотий майже навпіл на прихильників ісламістів і світської державності, проте в армії ісламісти майже не мали підтримки й не могли їй протистояти. В результаті перевороту в зіткненнях на вулицях між армією та противниками й прихильниками Мурсі загинуло, щонайменше, 638 осіб — удвічі більше, ніж під час спроби перевороту в Туреччині. Але зупинити всю армію ісламісти були не в змозі, хоча й продовжують боротьбу терористичними методами. У Туреччині вищі офіцери збройних сил не були причетні до спроби перевороту. Його очолили відставний командувач ВПС та командувач 2-ї турецької армії, що дислокувалася на півдні країни. На боці перевороту опинилася значна частина ВПС і жандармерії, а також окремі бронетанкові підрозділи сухопутних військ. Однак основна частина сухопутної армії переворот не підтримала. Та й авіації на боці уряду також залишилося достатньо. Краху перевороту сприяли також прихильники Ердогана й демократії, що вийшли на вулицю, які деморалізували тих солдатів, котрі підтримали переворот.
Загалом, переворот справив враження погано підготовленого й розпочатого поспіхом — можливо, тому, що турецьким спецслужбам щось стало відомо про його підготовку. З’явилася навіть версія, що переворот інсценував Ердоган, щоб знищити опозицію. Але її важко розглядати всерйоз. Неможливо інсценувати переворот з 300 жертвами та участю тисяч військовиків, яким тепер загрожують суворі покарання. Якщо переворот проводиться лише меншою частиною збройних сил, першочерговим завданням стає нейтралізація перших осіб держави (президента та прем’єр-міністра) шляхом їх арешту або вбивства. Власне, із цього й мав розпочинатися переворот. Крім того, всі сили заколотників мали б бути зосереджені в столиці Анкарі, щоб надійно її контролювати. Замість цього спробу захопити Ердогана було зроблено вже після виступу бунтівників у Стамбулі й через півгодини після того, як президент залишив курорт Мармарис, куди прямувала група захоплення. А прем’єра Біна Їлдирима ніхто, схоже, й не намагався нейтралізувати. До того ж сили заколотників виявилися розосереджені на безлічі об’єктів на території країни, і їх легко придушили урядові сили.
Передбачаю запитання читачів — а чи можливий зараз у Росії або в Україні військовий переворот? Відповім: ні, не можливий. Путін контролює армію за допомогою спецслужб, і залишив у ній лише таких генералів, які через свої інтелектуальні якості на успішний переворот не здатні. Змову ж небагатьох тямущих полковників та підполковників вже на ранній стадії розкриють спецслужби. В Україні ж переворот неможливий тому, що на разі армія воює на Донбасі, основна частина солдатів та офіцерів розглядатиме будь-яку спробу перевороту як допомогу Путіну. Крім того, тут ще зберігається можливість впливати на владу демократичними, ненасильницькими методами, зокрема й домагаючись в разі необхідності дострокових виборів.
