Від Іловайського котла до Хишамської пательні
Примусова дегібридизація мафіозних воєн
Для того, щоб зрозуміти всі, насправді – багатовимірні - наслідки «Хишамської пательні», на яку потрапили російські найманці під сирійським Дейр-ез-Зором, слід було не піддаватися запалу перших, переважно пропагандистських вкидів, а уважно аналізуючи дані, дочекатися чергової порції інформації із західних джерел. Відповідно до інформації, оприлюдненої «Вашингтон Пост» та підтвердженої багатьма джерелами, про фатальну для «Вагнера» операцію домовився з сирійським та російським командуванням особисто кремлівський повар та олігарх Євгєній Пригожин, виходячи із своїх власних комерційних інтересів. Прямий результат вже очевидний (дрібні розбіжності в абсолютних цифрах не є принциповими) і всім відомий: накопичення резервів було відстежено, атаку показово і жорстоко відбито, росіяни зазнали важких втрат, втратили плацдарм на східному березі Євфрату, а Кремль отримав важкий іміджевий удар.
Непрямі наслідки є більш різноманітними. В певному сенсі, нічого екстраординарного не відбулося, зокрема, з військово-технічної точки зору. Росіяни вже мали аналогічні втрати і за кількістю і за розподілом, і серед кадрових військових, і серед найманців, в тому числі, і на нашій території: зокрема, в 2014-2015, і в Іловайську, і в ДАП, і в Дебальцево, і в інших бойових зіткненнях. Цього разу дещо змінилося сприйняття цих втрат, і це, загалом, можна було б вважати непоганим соціальним індикатором, якщо б йому відповідали інші зміни в російському суспільстві (чого ми поки що не спостерігаємо на рівні, більшим за погрішність вимірювань).
З точки зору тактичної це також не є безпрецедентною подією: відбулася чергова дегібридизація конфлікту на окремому фронті, так само, як це раніше було зроблено на донбаському фронті при обороні ДАП. Тоді рішучість і стійкість при прийнятті і впровадженні рішень та відстоюванні своїх інтересів зламали тактику «їхтамнєт» і змусили противника перейти до стандартних принципів формування військових підрозділів і позначення своєї присутності в зоні конфлікту.
Для сучасного кремлівського режиму, що вже давно перетворився на мафію, насильство є способом існування, а відтак зовнішні конфлікти є способом каналізації внутрішньої загрози. Отже, якщо вони і відмовляться від участі у зовнішніх конфліктах, то хиба що на користь значних внутрішніх репресій, на які в них зараз нема достатніх ресурсів. Кремлівський режим бачить альтернативою зовнішнім війнам лише війну громадянську, отже навряд чи ми побачимо «миролюбного Путіна» (чи будь-якого його наступника в рамках існуючого формату російської влади і державності).
В поточних конфліктах Росія широко і охоче застосовує гібридний інструментарій, зокрема, т.зв. «зелених чоловічків», якій після ситуативного успіху кримської операції вважає дуже вдалим винаходом.
Винаходом, звісно, не своїм – цей підхід з різним успіхом застосовували різноманітні угруповання протягом останніх щонайменше 40 років – але достатньо коректно адаптованим для умов централізованого управління і планування.
Це працювало в умовах, коли росіяни воювали проти несистемного – іррегулярного або набагато слабшого за всім комплексом якісних і кількісних показників - противника. Коли ж противник демонстрував ознаки системного спротиву, ця тактика не спрацьовувала або приводила до непередбачуваних результатів. Більше того, непередбачувані результати на рівні власної управлінської системи почали проявлятися, коли занадто широке застосування цієї тактики почало виходити з-під контролю.
Поки росіяни руками т.зв. «Вагнера» воювали в Сирії переважно з окремими і малочисельними повстанськими угрупованями, в них все більш-менш йшло за планом, але перше ж серйозне зіткнення з системним противником, якій до того ж переважає їх в технологічному рівні, в плануванні, в наявних і доступних ресурсах, призвело до того, що тактика «зелених чоловічків» передбачувано колапсувала разом зі своїми носіями.
Слід зазначити, що насправді, протистояти таким тактикам дуже важко. І на те, щоб навчитися протистояти таким загрозам, щоб дегібридизувати конфлікт на Донбасі, ми витратили багато часу і ресурсів, в тому числі і життів. Зараз процес примусової дегібридизації росіян відбувається на території Сирії. Саме необхідністю примусово дегібридизувати конфлікт і зумовлена така показова і навіть надмірна жорстокість погрому «Вагнера».
Але насправді, найбільш важливою є безпекова складова Хишамської пательні.
Коли ми визначаємо новітні конфлікти як «гібридні», ми занадто багато уваги приділяємо їхньому інструментальному боку – гібридності інструментів, але не зважаємо на їхню природу, рушії та причини, які і визначають поширеність саме такого інструментарію. Зокрема, визначаючи новітні конфлікти як гібридні, ми залишаємо поза увагою їхню асиметричність, варіативну інтенсивність, гетерогенний за соціальними групами розподіл прибутків, не бачимо змінюваних політичних, економічних, культурних та соціальних функцій залучених гравців та груп впливів.
Власне, Хишамська пательня є майже взірцевим прикладом новітнього конфлікту. З точки зору теорії саме так і виглядають сучасні війни: в умовах послаблення центральної влади їх ведуть малі групи у власних інтересах. Основним «товаром», якій і конвертується в прибуток, є насильство, тому такого роду війни можуть тривати вічно.
Ці групи і отримують основний фінансовий, економічний і соціальний зиск від конфліктів. Політичний прибуток може отримувати і центральна влада країн, підданими яких на поточний момент є очільники цих груп. В обмін на такий політичний зиск центральна влада може забезпечувати прикриття діяльності малих груп в певних межах. Саме таким чином олігархи Костянтин Малофеєв і Сергій Курченко воюють в Україні, а Євгєній Пригожин - в Сирії. Вони отримують гроші, витрати перекладаються на російський бюджет, а політичні зиски від їхньої діяльності отримує Кремль.
Ця функціональна схема видається майже бездоганно працюючою аж до того моменту, поки режиму не доводиться відповідати за катастрофічні втрати і за воєнні злочини. Бо в першому випадку доведеться пояснювати внутрішній аудиторії різницю між офіційними героями-військовослужбовцями та таємно похованими «їхтамнєтами»-нелегалами, а в другому відбиватися перед аудиторією зовнішньою від звинувачень в підтримці тероризму.
Отже, як це було неодноразово, безконтрольне використання інструменту вийшло з-під контролю і призвело до непоправної і небезпечної корозії системи. З точки зору безпеки, це і є найгірше: «Хишамська пательня» свідчить про тенденцію не просто критичного «послаблення центральної влади», що є характерним живильним середовищем для розвитку новітніх конфліктів, а те, що це критичне послаблення відбувається з авторитарним режимом мафіозного типу, якій має ядерну зброю та право вето в ООН.
В цьому і полягає найбільший виклик для людства: зупиняти небезпечну гібридизацію конфлікту з боку найбільш непередбачуваного агента на окремому фронті ми вже навчилися, але щоб зупинити гібридизацію небезпечного режиму потрібно набагато більше зусиль і рішучості. Чи готові ми докласти потрібні і достатні зусилля для безпечного демонтажу режиму, якій на шляху відбудови імперії перетворився на мафіозний, що став джерелом світового тероризму, прикриттям для глобального трафіку наркотиків, незаконної торгівлі зброєю та концентрації капіталів кримінального походження, а зараз – на наших очах – зазнає ще небезпечнішої еволюції?
Спеціально для «Дня»
Юрій КОСТЮЧЕНКО, науковець, блогер
