Iнколи так хочеться тосту
Навіть не «полювала», як інші, на місце в списку учасника семінару, не стояла в черзі, а просто йшла повз Національний музей мистецтва імені Богдана і Варвари Ханенків і, побачивши оголошення з пропозицією довідатися разом, у чому ж істини вина, відбиті в творах колекції музею, зайшла. І купила квиток. Організатори вже змирилися з тим, що гостей до Ханенків на семінар приходить набагато більше, ніж планувалося, і тому запросили всіх. Утім, у них іншого виходу й не було. Відразу зрозуміла, в чому моя перевага — була і без блокнота, і без диктофона, та й без жаги неодмінно щось написати.
До того ж, і не підозрювала, що чекає на мене відкриття, а згода головного натхненника на те, аби написати про нього простому відвідувачеві і не потрібна. Зачаровано подорожуючи століттями, вдивляючись у полотна різних епох, де вино, як частина буття, зовсім не на епізодичних ролях, дивуючись потужності, елегантності та артистичності розповіді ерудита і поліглота, історика за освітою і пристрасного дослідника Олександра Галенка, схоже, навіть злегка сп’яніла (і це, зауважте, без вина), і здалося — знайшла відповіді на свої питання, на які не було відповіді ще кілька годин тому. Під чарівливістю коментаря, тонко підібрана експозиція живописних і графічних робіт, вишуканих побутових предметів, що служать процесу винопиття, легко розшифровувала через вирази облич, інтер’єри, пози, думки персонажів, зафіксовані колись майстром. Деякі, зауважила, ховали вічний людський страх, якщо все добре, а в очах — сумнів, мовляв, так добре не буває. Або далека красуня, тримаючи келих, всією своєю позою стверджуючи: «Я гідна кращого», а мудре вино, схоже, їй підказує: «Треба радіти тому, що є». І розумієш — тема вина лише соковитий привід, аби закружляти у вишуканій подорожі в компанії людини так серйозно підготовленої, що здається — він може відповісти на будь-яке історичне питання.
Для мене, скажімо, незбагненно, як можна подолати переклад художнього тексту з османсько-турецької, а він зумів. Те, що пан Олександр володіє основними мовами міжнародного спілкування, і говорити не стану, і так зрозуміло, але не приховаю, понад усе мене вразила його українська. Божественно елегантна, некваплива і м’яка, голублена і метафорична. Давно не поринала в такий бенкет, втомившись від одноманітності й мізерності лексикону мужів від культури, і не тільки. Оскільки лише слухала, то нічого й не записала, а, розчиняючись у майстерності розповіді, власне, була присутня на своєрідній прем’єрі усної книги талановитого письменника. Запам’ятала не мало, але ніби для себе вловила — вино, як маркер вічних взаємин і вододілів, складних зіткнень світоглядів, життєвих устроїв позначила через незначні деталі досить багато. Чого коштують слова: «Він п’є не по-грецьки або він розбавляє вино водою». Чужак чужака бачить здалека, і картини не приховують цього. По тому, в якій послідовності розливав чашник вино, а така посада була, визначити на полотні статус гостей, що зібралися, легко, а якщо кришка винної посудини відкрита, зрозуміло — вона вже порожня. Скромний цей переказ не передасть виразів облич учасників екскурсії, але бачу — тут нові спостереження і захоплення, передчуття, чекання, осяяння, спогади і хвилювання. Вино на полотнах оголювало і вічне, завжди приховане, багато що з того, до чого прагне жінка, робить вона це або для чоловіка, або всупереч йому. Втім, як і чоловік. Природа в цьому консервативна, як задумала, так і плете своє чаклунське мереживо. Те, що бачили очі, що слухала того дня, можна порівняти зі складним міцним вином, яке лише покращує смакові якості з плином років. У годинах, проведених в музеї, в розкоші розповіді не було нудно спланованих картонно-порожніх цитат, тьмяної обробки. Здавалося, залами пройшла хвиля зачарування, та так там і затрималася в гостях у Ханенків. «Моя уява непомітно зазирнула до своєї інтелектуальної ніші, в якій блукала як хотіла, не запитуючи дозволу, яку мелодію мені наспівувати, і всі епохи довірливо ділилися своїми традиціями та історіями, дещо і я могла б їм розповісти.
Думаю, ми зрозуміли б один одного, як розумію всю мудрість природи, звичайно, при першій-ліпшій можливості притулившись до потужного дерева. Так і стояла, вийшовши з музею, в парку навпроти, милуючись вогнями чудового міста і відчуваючи: наш світ — приголомшливе місце. Абсолютно виразно захотілося тосту на честь вічного життєвого бродіння. Звичайно, пригадала, що на топовій, доволі відомій лекції з фізики, де, природно, не вино було приводом для обговорення, прозвучав незвичайний тост: «Уважно зазирнувши до келиха з вином, ми воістину відкриємо цілий світ. У ньому фізичні явища — іскриста рідина, випари, що змінюються залежно від погоди і вашого дихання, блиск скла і атоми, про які вже говорить наша уява. Скло — це очищена гірська порода. В його складі ховаються секрети віку Всесвіту і розвитку зірок. А з якого дивного набору реактивів складається це вино! Як вони виникли? Там є закваска, ферменти, витяжки та різні інші продукти. Адже у вині міститься велике узагальнення: все життя є бродіння. Скільки життя в ньому, якщо він нав’язує нашій свідомості свій дух, якщо ми маємо бути настільки обережні з ним! Наш обмежений розум для зручності ділить цей келих вина, цей світ на частини: фізику, біологію, геологію, астрономію, психологію... Але ж природа насправді жодного поділу не знає. Давайте ж ми зіллємо все воєдино!».
Ви не заперечуєте?
Я теж.
