Інженери душ на службі слідства
Російські письменники знову демонструють зворушливе єднання з правоохоронними органами. Цього разу угоду про співпрацю підписали Слідчий комітет і Союз письменників Росії (до нього належать письменники найпатріотичнішого спрямування). Як зазначив на церемонії підписання голова Слідчого Комітету Олександр Бастрикін, «письменники завжди були індикатором життя, тому для Слідчого комітету це дуже важлива подія, бо ми вступаємо в стосунки співробітництва з організацією патріотичною, державною, яка об'єднує в своїх лавах величезний духовно-моральний потенціал письменницької інтелігенції Росії, спадкоємців Пушкіна, Достоєвського, Толстого». А голова правління Спілки письменників Валерій Ганічев охоче підтакнув: «Письменники за природою теж свого роду слідчі. Вони досліджують різні сфери людського життя, вивчають причини процесів, що відбуваються в суспільстві. Російська класична література для сучасних письменників - зразок для наслідування. Своєю творчістю сучасні письменники і поети продовжують традиції виховання у наших громадян патріотизму, самопожертви, оспівують героїзм і силу нашого великого народу. Угода про співробітництво дає можливість молодим письменникам більш детально і глибоко вивчити образ слідчого і втілити його в художні твори».
Прямо скажемо, що в Союзі письменників Росії поки що ні нових Достоєвського, ні нових Толстих не спостерігається, та й поява Пушкіна наших днів теж запізнюється. Але працювати доводиться з тими письменниками, які є. Як говорив товариш Сталін, інших письменників у нас немає.
У радянських письменників був багатий досвід співпраці з «дорогими органами» в сталінську епоху. Та й в післясталінську теж. Звичайно, нерідко писали доноси один на одного. Але в цьому відношенні майстри слова принципово не відрізнялися від інших верств радянського населення. Тоді всі один на одного писали, і письменники, хоча і були професіоналами в своїй справі, в цьому відношенні на загальному тлі ніяк не виділялися. І головною функцією письменників у співпраці з ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ-МВД так само, як і з органами прокуратури, було аж ніяк не доноси писати, а оспівувати чекістів, так само як і інших радянських правоохоронців, як лицарів без страху і докору, людей з гарячим серцем і холодними мізками, полум'яних борців за справу комунізму і світової революції, які оберігають мирну працю радянських людей від ворогів народу всіх мастей.
І адже письменники, і поети чимало в цьому досягли успіхів! А багато, здається, навіть щиро повірили в той ідеальний образ чекіста, який самі ж і створювали. І деяких навіть ГУЛАГ і очікування кулі в луб'янському підвалі від подібних щирих помилок вилікувати не могли. Пам'ятайте, як у Едуарда Багрицького: «Механики, чекисты, рыбоводы, Я ваш товарищ, мы одной породы…». Або ось він же про процес Промпартії, наскрізь сфальсифікований: «Семь в обойме, Восьмой в стволе — Должны быть нашим ответом». Невже вірив, що все, що говориться в залі суду, - це правда? І Володимир Маяковський не кращий:
Крепче держись-ка!
Не съесть
врагу.
Солдаты
Дзержинского
Союз
берегут.
……………
ГПУ —
это нашей диктатуры кулак
сжатый.
Храни пути и речки,
кровь
и кров,
бери врага,
секретчики,
и крой,
КРО!
І, схоже, вірили у все це... Або наївно думали, що якщо будеш хвалити чекістів, то вже напевно не опинишся в їхніх катівнях. Насправді оспівування чекістів та інших правоохоронців жодної індульгенції не давало. Але все одно оспівували. Лише у небагатьох вистачало мужності йти проти течії, але їхні твори зазвичай за життя не друкували. Осип Мандельштам, як і Сергій Єсенін, пишався, що «не расстреливал несчастных по темницам». І, вже пізнавши гіркоту заслання, вигукував:
На вершок бы мне синего моря, на игольное только ушко!
Чтобы двойка конвойного времени парусами неслась хорошо.
Сухомятная русская сказка, деревянная ложка, ау!
Где вы, трое славных ребят из железных ворот ГПУ?
Сьогодні таке навряд чи хто напише! За радянських часів було багато романів, повістей і оповідань, так само як і створених на їхній основі вистав, фільмів і серіалів, які прославляли чекістів і міліціонерів, слідчих і прокурорів, суддів і бійців ГУЛАГу. При Сталіні створюваній легенді самі творці ще вірили, після XX з'їзду партії та викриття «культу особи» - вже не вірили. Але, по-перше, цензура абсолютно не допускала негативного зображення правоохоронців (як, до речі, багато в чому і зараз). Публіка мала захоплюватися добрим дядьою Стьопою і невловимим Штірліцем. Якщо і траплялися серед чекістів, міліціонерів і слідчих окремі перестрахувальники, грубіяни, боягузи, бюрократи тощо,то зазвичай були вони в невисоких чинах і товариші по роботі, а тим більше старші товариші до кінця дії їх неодмінно поправляли або виводили на чисту воду. Ну а по-друге, інтерес майстрів художнього слова до зображення в потрібному світлі правоохоронних органів (в іншому світлі можна було зображати тільки в самвидаві і тамвидаві) щедро підживлювався численними преміями МВС і КДБ, а також телевізійними і кінопроектами.
Сьогодні, звичайно ж, письменники-патріоти - це аж ніяк не ідеалісти 1920-30 років, на кшталт Багрицького або Маяковського, вони досить цинічні й дуже люблять гроші. Тому писати про подвиги МВС, ФСБ, прокуратури і Слідчого комітету вони будуть лише за пристойні гроші у вигляді різного роду премій, великих тиражів, субсидованих державою, можливості писати сценарії для касових фільмів і серіалів тощо. Адже про той же Слідчий комітетза бажання і таланту цілком можна було б написати річ, сильнішуза «Злочин і кару». Якщо тільки писати правду, а не сусальні образи непідкупних слідчих, яких очікує від приручених письменників Олександр Бастрикін. Якщо згадати справу Шакро Молодого і високопоставлених чиновників Слідкому, яких періодично затримують на астрономічних хабарах, тут такі безодні для літератури відкриваються... Але, відчуваю, незабаром ми прочитаємо, а також побачимо на екрані чудових працівників Слідчого комітету, які нещадно розправляються з високопоставленими корупціонерами. І лише божевільному спаде на думку запропонувати хабар цим кристально чесним людям! Шкода тільки, що відбуватиметься таке лише на сторінках замовних книг йу знятих за державної підтримки фільмах, а зовсім не в реальному житті.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва
