Пані печворк
Там, де алея художників лише намацує свій зигзаг назустріч Андріївському узвозу, якраз під своєрідним дахом з рейками фунікулерів, сходячи донизу, знову помітила, а це буває лише двічі на рік у найяскравіші свята, щось барвисте і свіже, калейдоскопне щастя. Тут же захотілося знову піднятися фунікулером вгору, на головне плато Володимирської гірки, а потім підстрибом збігти донизу по горі і, нарешті, потішити себе буйством сюжетів, строкатою фантазією печворківських простирадл, панно, подушечок, хаотично перестрибуючи з одного кольору на іншій, не в змозі на чомусь, нарешті, зупинитися, навіть примружилася — надто все допінгує: від смарагдово-зеленого до цегляного, від яскраво-червоного до відтінків землі і неба, розмитих сутінків і лілового заходу прямо перед очима — всі витончені переливи, що вміщують наші відчуття. Філософія печворку — клаптевого шиття, колись народилася від бідності і не претендувала на щось більше, але виявилася настільки гнучкою і живучою, настільки релаксуючою і динамічною, що, схоже, може повністю змінити не лише розклад одного дня, а й логічність сприйняття життя, перетягнувши ковдру на себе. Пані печворк, як відразу подумки назвала майстриню, що розвісила свої вироби просто серед дерев, такій реакції і не дивується, звикла і до цікавості, і до запитань, вона любить спілкуватися, ця пані на ім’я Любов. Вже розуміючи, що ми на одній хвилі, навіть передчуваючи відповідь, все ж запитала, а раптом не вгадала — яка іграшка була улюбленою в дитинстві? І тут же задоволено усміхнулася, хто б сумнівався, звичайно, почула — калейдоскоп, цей витівник, вічний оптиміст і найкращий вчитель малюків і дорослих, що вміє наділити кожного особливою легкістю, мовляв, — не біда, все не біда, поки я з тобою. Наївно, але пані Любов зізналася, що, граючи з калейдоскопом і в дитинстві, і в юності, і зараз могла легко уявити себе і в музичному концерті, наспівуючи самій собі, і в арт-вернісажі, і буйному дефіле під джазові імпровізації. Цьому вигадникові-жонглерові моєю фантазією дозволено все, у тому числі й миттєво відігнати несподіваний смуток, який виникає часом невідомо звідки.
«Я б теж зараз гралася з ним із задоволенням, — відгукнулася відразу, — якби якось мій старий не розбився, як буває з найулюбленішою кавовою чашкою, за якою рука тягнеться кожного ранку. Всі інші будуть цілими, а улюблена, найнеобхідніша, в один з днів навіщось розіб’ється і зникне, адже її так і не розлюбили, — ділилася я зі знайомою майстринею. Китайський же непотріб мені не потрібен — це образливо навіть для самої ідеї, а справжній де взяти». Пані печворк, надихнувшись ще в дитинстві цією забавою, і, можливо, завдяки ній і прийшла в професію, хоч за освітою конструктор, креслярський віртуоз, жваво відгукнулася: «Допоможу. Нещодавно і сама замовила неймовірний калейдоскоп у дерев’яному корпусі, зі змінними програмами у одного «папи Карло» із Запоріжжя. Ми разом зустрічаємося в художньому об’єднанні «Колорит», разом з групою і приїхали до Києва на День Незалежності. Якщо попрошу і замовлю, зробить і вам, взагалі він майстерно працює з деревом, а калейдоскопи — його пристрасть, переконана, що інтуїтивно існує навіть товариство калейдоскопістіов, та й люди, які тягнуться до печворку, переконана, мають абсолютно родинну філософію. Ось і ви підійшли, ні, підбігли, відчуваючи, ймовірно, що мої композиції легко і сміливо дають стусана будь-якій життєвій фанері. До того ж не продаю їх за цінами найближчих десятиліть, все доволі демократично. Зауважила — обличчя розгладжуються поряд з печворком, з цим розумним і теплим шиттям, і я, спостерігаючи це щоденно, радію, що хтось на моїх очах, можливо саме у цей момент, вирішує — не буду більше свої образи і «зуботичини» кидати в інших, до того ж печворківські вироби завжди — пам’ять, а вона метафорично може навіть замінити, скажімо, вид з вікна».
Я ж, роздивляючись імпровізації на вільні теми (хоча конструктивно і чітко вивірені), розумію — майстриня себе не стримує, не боїться захопитися, щедро ділиться казковими небилицями. Легко можу собі уявити, що яке-небудь звірятко в її роботах перетворить свої голки на квіти, а стилізований велосипед буде цілувати жіночий капелюшок, згадуючи його хазяйку, або чижик-пижик в яскравому сюртуку одягне сережку, а на черзі, дізналася, у Любові — її джинсова колекція. «Печворк і ця тканина важко пристосовується, та ще за задумом, з бахромою назовні, але придивившись, знаю, — пояснює співрозмовниця, — пригорнуться одне до одного, і все вийде. Адже ідеї підживлює саме життя, до того ж працюю лише з натуральними тканинами, зі старими надійними ситцями, крепдешинами, мереживами. В Європі, зокрема в Німеччині, куди щороку на кілька місяців їду до сестри, — розповіла Люба, багато магазинів для печворку з чудовими пропозиціями: від журналів до ниток, від симпатичних клаптиків з яскравими принтами до машинок — все якісне, з них готовий виріб ніколи не розповзеться по швах, не розтане, як мильна бульбашка. Моя улюблена крамничка так і називається «Маленьке данське щастя». Сестра живе в Німеччині вже 20 років, її чоловік етнічний німець з наших і там у нього багато родичів. Треба сказати, що в Німеччині доводиться їм працювати дуже сумлінно, а моя сестра, маючи вищу педагогічну освіту, заробляє листоношею, і вона зможе вийти на пенсію в 65 з половиною років. Отримуватиме вельми скромну за німецькими мірками пенсію (600 євро), а чоловік, який зумів тестами підтвердити знання мови і кваліфікацію — 1900 євро. Цікаво, що якщо під завісу життя вони надумають розлучитися, то їхні дві пенсії складуть докупи і суму поділять порівну. Основна філософія німецького життєвого колажу, зрозуміла — гарантія надійності. До речі, нещодавно сестра приїжджала до мене в Запоріжжя і здивувалася — вартість наших продуктів вже практично зрівнялася з німецькою, щоправда, за якістю скромніше, а ось послуги у нас дешевші. Сестра відразу, першого ж дня, біжить до перукарні — стрижку, манікюр, педикюр — і ось як нова копієчка. Німці одягаються доволі стримано, недорого і практично, натомість не відмовляють собі у хорошій правильній їжі, подорожах, і я в ці щорічні два місяці теж стаю непосидючою — ми вже побачили багато країн. Звичайно, там на мене чекають мої шанувальники, тішу їх своїм печворком, радію, що навіть через багато років, заходячи до їх будинків, бачу — мої роботи по місцях: на диванах, на стінах. Як сказала одна клієнтка, вони володіють особливою відданістю, нездатністю до зради, вічною ніжністю і вмінням потрапляти на очі саме тоді, коли особливо потрібно, вони завжди випромінюють тепло і не втомлюються ніколи, тим самим б’ють власні рекорди. Потайки, аби не знали сусіди сестри, а то неодмінно донесуть, інколи я виконую замовлення — прасую речі і постільну білизну після прання, за шість євро на годину. Німці завжди акуратні і підтягнуті, але самі цю роботу давно доручають іншим — можуть собі дозволити і особисто не мити вікна — бажаючих з обслуги повно, у тому числі й з наших країв. Люблю свої клаптики зшивати в одну стрічку і як прапорці розвішувати, таким чином допомагаючи собі не втратити колірне і смислове кокетування в нових виробах, утримати певну авторську таємницю, яку-небудь ниточку з прожитої історії, і своїм химерним мисленням виключити інерцію з життєвого раціону.
Отож нині я відпочиватиму на декоративних клаптевих подушках, придбаних у пані Любові. Мені б ще калейдоскоп від «тата Карла». Як же його любитиму, як зрадіють мої очі, як давно ми не зустрічалися, — скажу йому, і, можливо, нарешті не буду так старанно вивчати всі теленовини напам’ять.
Схоже, пірнаю в дитинство за власним бажанням.
Головне — винирнути вчасно.
