«У долині Дністра…»
Єжи Стемповському доля підготувала життя блукальця. Зміна міст і країн проживання, втеча від окупацій, війни, мандри й переховування, десятиліття буття емігрантом, - усе це було не лише лаштунками непростої біографії, а й мало вплив на формування унікального стилю письменника. Либонь, саме в цій частій зміні систем координат і криється таємниця несподіваних асоціацій, що стали фірмовою ознакою есеїстичної творчості автора.
Український читач має змогу познайомитися з творчістю Єжи Стемповського завдяки книжці «Вибрані есе», що вийшла друком у чернівецькому «Видавництві 21». Перекладач (і упорядник) Віктор Дмитрук обрав для видання репрезентативну добірку з 22 текстів, що панорамно представляють творчість есеїста.
Що можемо сказати про основні особливості творчості Єжи Стемповського, що найперше впадає у вічі? Що, так би мовити, є його фірмовим почерком – тим, що відрізняє його від інших талановитих есеїстів і підносить на почесну позицію справжнього майстра? Як на мене, то передусім це парадоксальність мислення. Власне, завдяки цьому й настільки цікаво читати тексти Стемповського – бо, наче в пригодницькому романі, ніколи не знаєш, чого сподіватися на наступній сторінці. Автор уміє заскочити несподіваним порівнянням, здивувати непередбачуваним поворотом сюжету й думки, його твори – це не опис висновків, а скрупульозно відображений сам процес думання. Читаючи, ми – слово за словом, рядок за рядком – міркуємо разом з автором, заглиблюємося, дивуємося, відкриваємо. Одна з численних насолод у читанні есеїв Стемповського – радість спільного відкриття, захопленого «еврика!», коли спадає на гадку: «Я ж теж так думаю!».
Цілком імовірно, що ця фірмова парадоксальність мислення Стемповського виробилася завдяки – як нині модно казати – його різноманітному бекґраунду: культурному, мовному, географічному. Виріс в Україні, змужнів у Польщі, дожив віку в Швейцарії, багато подорожував, був відкритий до Іншого, живо зацікавлений світом, безупинно читав – і то стількома мовами!, намагався пізнавати різні культури, розуміти їх. Був блукальцем, емігрантом, Овідієм свого часу; либонь, саме тому й написав про себе: «Народжений на далеких окраїнах, я вже в Польщі був певною мірою емігрантом». Життя перекотиполя навчило есеїста закорінюватися не в землю, не в географічну точку, а в культуру; скитальник, який затямив, що взяти з собою у втечу від недолі багато не можна, бо не понесеш – з тобою лишиться тільки те, що маєш у думках і в серці.
Ерудиція Стемповського відкриває широкі горизонти, а його скромність дозволяє плодами цієї ерудованості причаститися й читачеві, отримуючи справжню інтелектуальну й естетичну насолоду. Радісно, що завдяки перекладу Віктора Дмитрука й український читач може тепер разом із Єжи Стемповським міркувати, аналізувати й відкривати. До речі, цікавий факт: стаття про есеїста в українській вікіпедії значно ширша й розбудованіша за польську (хоча в ній і сплутане місце смерті – замість Берна подано Берлін); втім, аж до виходу збірки «Вибрані есе» Стемповський був знаний в Україні як постать і діяч, але як письменник і мислитель – фактично не читаний. Завдяки цій книжці певним чином восторжествувала й справедливість, адже Павел Гостовець – Єжи Стемповський своєю послідовною проукраїнською позицією, залюбленістю в українську культуру заслужив, щоб його читали українською мовою і в рідній йому «долині Дністра».
