Where there is no law, but every man does what is right in his own eyes, there is the least of real liberty
Henry M. Robert

Ідеальна пара

25 April, 2014 - 11:43

Є в мене друг-літератор, який проаналізував свій потенційний життєвий і творчий шлях, тож мудро передбачив, що легко йому точно не буде. Тому взяв і двадцять років тому одружився з лікаркою. Не знаю, чи його віщунські здібності аж настільки сильні, що ця лікарка невипадково за фахом виявилася психіатром, але з певністю вважаю їх ідеальною парою.

Ідеальною, бо доповнюють одне одного. Наприклад, займається мій друг творчістю, роздумами на філософські теми, марнотою марнот і ловленням вітру. А тут дзвонить йому дружина, чує, що справа вже дійшла до ловлення вітру, й каже у слухавку: «Ах ти такий-сякий, ану додому шуруй!». А приятель мій бац – і вимикає телефон.

Наступного ранку це взаємне доповнення особливо відчутне: літератор постогнує, а навколо ходить дружина й перекривлює його стогони. Мовляв, думати треба було, не маленький уже. Картає його дружина, картає, але жменю потрібних піґулок для коханого чоловіка завжди знайде. «Поправляйся, ? каже вона йому. ? Але наступного разу думай головою». А він з нею погоджується, своїм змученим стражденним поглядом навіть обіцяючи, що це було востаннє в житті. Ну, або в передостанній раз, бо наступного ж тижня ще одна презентація. Ех, таке воно життя літератора – як не дедлайн, то бодун чи презентація.

Надивився я на цю ідилію так, що кілька років тому й на мене напала женячка. Зібрав я друзів і колег по цеху, сіли ми, відкрили свої фоліанти та й почали займатися дечим загадковим. Привідкрию таємницю: це майже як писати, тільки без середнього складу. Старші товариші одразу ж повимикали телефони – ну, щоб їм ідеальні їхні половинки не змогли додзвонитися. А я й кажу: «Хочу женитися, потребую опіки й турботи». Колеги скрушно зітхнули й випили, не цокаючись. Спочатку відговорювали мене з усіх сил, а  потім таки почали давати поради.

Я, чесно кажучи, не все з того вечора запам’ятав (наприклад, коли й як дістався додому), але деякі особливо мудрі думки таки закарбувалися на скрижалях моєї пам’яті. Спробую їх підсумувати. Ясна річ, найкраще – з огляду на вибрану нами професію ? брати лікарку. Небажано натомість одружуватися з учителькою, бо в них за кілька років роботи утворюється професійний дефект: навіть у ліжку з коханим починають говорити тоном завуча. А не всіх це, погодьтеся,  збуджує. Про журналісток думки розійшлися, але у зв’язку з тим, що кожен про них мав що розказати, то вирішили краще відсіяти. Ідеальною б була жінка-автомеханік або директор рибного господарства, але Бог чомусь аж таких ідеальних не створює. Спочатку всі з ентузіазмом згадали про жінку-бармена, але потім вирішили, що якраз своєму вона не наливатиме, тож хай собі в дівках і далі ходить. Юристки, працівниці банків, акторки – теж не те, гороскоп не співпадає. Словом, думали-думали старші товариші, та й надумали знову мене відраджувати. Мовляв, всі вони одружені, тож знають ситуацію на своєму досвіді, а тому навіть ворогу такого не побажають. «Хм, ? звернувся я тоді до друга-літератора. – Але ж навіть у тебе є дружина!».

Ще, кажуть, добре письменникові мати дружину-коректора чи редактора. Тоді родина, як фабрика: ти пишеш – вона редагує. Крім цього є, звісно, варіант одружуватися за покликом любові й серця, але зовсім уже безнадійний. Або, зрештою, по черзі: спочатку з коректоркою, а потім – трохи втомившись життєвим і творчим шляхом – з лікаркою. Чи діяти за «методом тику» ? проб і помилок, вчитися на своїх же невдачах. Бо ж, чесно кажучи, ідеальним завжди є тільки те, чого немає в тебе.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...