…Народу зі своїми провідниками не допомогли зустрітися
У «Дня» і в більшості іншої української журналістики — різні герої. Ми скільки зусиль докладали, щоб показати суспільству справжніх гігантів думок. Інші — їх впритул не помічали.
Філософ Сергій Кримський. Для нас — це гуру, вчитель. Або Джеймс Мейс. Скільки років пройшло, перш ніж українська журналістика звернула увагу на цих людей? Але багато роботи ще попереду. У Києві, на жаль, немає вулиці імені Джеймса Мейса. Немає пам’ятника. Зрештою, його ніяк на державному рівні і не нагородили. Якби не Премія імені Джеймса Мейса, яку щороку вручає «День», його ім’я залишилося б не пошанованим.
Це ж, на жаль, стосується й історії Норильського повстання і його лідера Євгена Степановича Грицяка. Ми все робили для того, щоб ця людина, її життєвих шлях стали національним надбанням. Інші цього не помічали. З цього приводу я написала у «Фейсбуці», і Ганна Гопко, до речі, це помітила, що ні в Євгена Грицяка, ні у Джеймса Мейса не було жодного загальнонаціонального ефіру! У Євгена Грицяка був лише запис проекту «День-TV», коли ми до нього в село відрядили журналістів. У ці траурні дні пам’яті можна ж взяти наше відео і показати в ефірі? Корона б не впала з голови. Візьміть, поставте, покажіть українцям.
Наше суспільство багато років було постгеноцидне, постколоніальне, і з нього вийшло багато слабких і покалічених. І ще — боязливих. А оцінити таких гігантів, яким був Євген Грицяк, може далеко не кожен. Для цього треба час і зусилля… Звісно, в умовах війни суспільство зустріло ще одне випробування, не засвоївши всі попередні уроки.
Чому був важливий спільний спротив сталінізму? В ГУЛАГу основну боротьбу очолили українці, а Норильське повстання – Євген Грицяк. Його авторитет, його твердість були такими, що його слухали навіть непримиренні вороги – ті ж самі росіяни-націоналісти. Тому тут важливі спогади Михайла Ткачука, що Євген Степанович мріяв зберегти людей та український генофонд: «Грицяк взяв за правило — перемога не в тому, щоб прийняти героїчну смерть, а щоб вижити заради майбутнього». Саме так Євген Степанович ставився до подій на Майдані. Коли в мене було відчуття того, що «рушниця», яка висить над Майданом, в кінці «акту» вистрелить, ми зверталися до Євгена Степановича за порадою. Адже він бачив далі за всіх. І нам в інтерв’ю Євген Грицяк сказав: «Цієї війни з Росією було не уникнути». Коли наші політики зізнаються, що не могли уявити, що Росія нападе на Україну, ми говоримо у відповідь: «А чому ви не слухали старих інтелектуалів-табірників?». Вони казали: «Росія – наш лютий ворог». І це вони говорили тоді, коли Росія зміцнювала армію, а наші… грабували країну і не давали пройти до влади тим, хто міг зарадити. Пам’ятаю, як під час Майдану Євген Грицяк говорив нам: «Треба вчасно зупинитися на точці не насилля». Він вірив у це, і я думаю, що можна було уникнути трагічних наслідків. Але в загостренні ситуації були зацікавлені з різних боків.
…Народу зі своїми провідниками не допомогли зустрітися журналісти. Євгена Степановича мали б знати мільйони. Обікрали самі себе...
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»
