Воскреслий

У нього немає нічого, окрім валізи з дешевими речами, жменьки грошей та дороги. Власне, дорога й викликає його з позафільмового небуття. Перші хвилини екранного часу він ще позбавлений слів і будь-яких яскравих ознак, занурений у безособову самотність подорожнього: середньостатистичний пасажир без свого простору і характеру. Так він сидить у вагоні, пізніше на лавці неподалік вокзалу, аж доки не дістає бейсбольною биткою по голові від вуличної шпани. Далі - лікарня і рівна лінія в осцилографі. Отже, герой помер.

Щоби, знову лишившись на самоті, піднятися. Раптове відродження виконане у навмисно жанрових барвах. Рвучкий рух, з яким тіло з туго забинтованою головою встає й обриває крапельниці, має відповідності у фільмах жахів з тою лише відмінністю, що пробудження мертвого не обґрунтоване логікою того ж таки жанру. Ось саме після того, як зупинився пульс, як обличчя закрили простирадлом, а лікаря викликали в пологове відділення, треба встати і йти: це сильніше, ніж просте прагнення жити.

Базові мотиви “Людини без минулого” – соціальний і метафізичний. Перший демонструється. Другий проговорюється. Герой Маркку Пелтоли занурюється в незаможне, але неконфліктне й неагресивне середовище; навіть охоронець-здирник не має ніяких методів впливу, окрім пса Ганнібала, котрий виявляється сумирною кошлатою сучечкою. Новонабуті друзі – веселі, щедрі волоцюги. Помешкання - старий вагончик, праця і милосердя - від місцевого осередку Армії порятунку. Кохання: свята одиначка Ірма (Каті Оутінен). Набуття-спогад власного імені: Яка Антера Ліянен. Каурісмякі кроїть історію з речей та явищ, простих, як фінальний план під сентиментальну пісеньку про сад Монрепо. Людям тут нема що приховувати, всі тотожні самим собі, нерозщеплені і нероздвоєні, почасти смішні. Це світ, з яким стикаєшся ніби вперше, поле для дій, недосконале рівно настільки, наскільки стане сил. Тож герой і починає все облаштовувати: репертуар благодійного ансамблю, справу збанкрутілого підприємця, грядку картоплі – останнє в буквальному сенсі справа земна, дуже зворушливий епізод. Попутно Яку піддають різним випробуванням, але, знов-таки, сумірним з його можливостями.

Що ж до метафізики, то, заявлена початковим воскресінням, вона відливається у  жартівливі чи пафосні фрази “зречуся тебе, як Петро зрікся Христа”, “дитя печалі”, “любіть одне одного, як самих себе”, навіть у цілі пісні про втечу від диявола; а в суто побутових розмовах звучать натяки на нетутешню субординацію (“мені треба переговорити нагорі” – значущо підіймає очі господар Ганнібала). Нагорі ж працюють повільно, але результативно: трьох покидьків з прологу покарано, свою функцію вони виконали. Удар биткою – остаточне переродження Яки, його примусове вкидання у фільм, переломна точка, що дозволила Каурісмякі завершити одну історію – минулого без людини - і розпочати другу – Людини без минулого. Ліянен раз-по-раз пригадує і доробляє все, що треба доробити. Те, що врешті-решт він здобуває, стає його фінальним звершенням і водночас найвищою нагородою, адже здатність змінити минуле уможливлюється лише в одному місці, дуже схожому, однак, на земну юдоль.

Лімб – саме там опиняється Яка після удару. Абсолютно неканонічне, добротне, трохи засмічене, змайстроване неголеними ангелами напідпитку переддвер’я Небесне, воно складається з коротких речень, з глибокої тіні, зі скупих справжніх емоцій, а робити там слід те, що належить. Ягня і лев у єдиному втіленні - в лагідному песику на ім’я Ганнібал лягають поруч з урятованим музичним автоматом. А брамником працює дебелий, шахраюватий, але назагал поблажливий уніформіст. Тут не нудно і все по справедливості, а час припиняється одразу потому, як герой відпустив колишню дружину - останню людську істоту, котра ще пам’ятала про нього у попередньому – проминулому - житті. І ніяких сурм з неба, ані блідих коней, ані інших спецефектів. Лише потяг, що, як і на початку, відрізає шлях від минулого, неквапно перекреслюючи кадр і заслоняючи Ірму та Яку. Ходіння по муках завершено. Брама відкрита.

____________________________

Людина без минулого / Mies vailla menneisyyttä (2002, Фінляндія-Німеччина-Франція,  97`), режисура – Акі Каурісмякі,  сценарій: Акі Каурісмякі, оператор: Тімо Салмінен, актори: Маркку Пелтола, Каті Оутінен, Анніккі Тяхті, Юхані Ніємела; виробництво:  Bavaria Film, Pandora Filmproduktion, Pyramide Productions, Sputnik, Yleisradio.