Масштаб особистості

Скільки ж розмов про швидку смерть традиційних медіа – газет, радіо, телебачення. Мало не некрологи. Мовляв, їх усіх поглинає інтернет. Але чи значить це, що скоро усі вони кануть в Лету?

Засоби масової інформації нам потрібні найперше для того, щоб отримувати інформацію. В ідеалі – швидко і точну, перевірену, бо ми хочемо бути в курсі усіх подій. Навіть при зустрічі з друзями, колегами одне з перших запитань: «Що нового?» Але чи виключно інформаційною функцією обмежуються медіа? Далеко ні.

Не усім споживачам, але частині, потрібна аналітика, публіцистика, необхідно знати думку конкретної людини, яка є авторитетом в її очах. Чи дають це нові ЗМІ? Так. Чи дають це традиційні ЗМІ? Теж так. Різниця у швидкості отримання цієї інформації читачем/глядачем/слухачем.

Мій колишній викладач, а тепер – директор «Дому Франка» у Львові, Богдан Тихолоз, на першій парі сказав слова, які пам’ятаю й досі: «Ви не можете принести у журналістику нічого нового, окрім самих себе». Щось схоже озвучили і літньошколяркам на екскурсії по телеканалу «NewsOne»: «Щоб вас знали, потрібен масштаб особистості».

Людям потрібна інформація. Але не найшвидша, коли жертвують точністю та правдивістю. Споживачі втомилися від інформаційного шуму, від фейків, які виникають і поширюються, зокрема, і через те, що нові ЗМІ намагаються якнайшвидше подати ексклюзив, першими повідомити гарячу новину, а уже потім розбиратися, чи вона взагалі мала місце. У цьому плані традиційні ЗМІ мають перевагу, адже через свою «неоперативність» мають час перевірити інформацію, звернутися до кількох джерел, навіть просто логічно подумати. До роботи долучаються, окрім журналіста, ще й численні редактори, тобто фейк має менше шансів на поширення.

Традиційні ЗМІ мають свої родзинки, які допомагають їм не зникати і «залишатися» на плаву. Одна з них – це оригінальна та унікальна інформація, більше аналітики та коментарі експертів. Для їхнього збору потрібно більше часу, який є у традиційних ЗМІ.

Окрім цього, деякі медіа – це частина ритуалу для їхніх читачів, слухачів, глядачів. Під час однієї розмови із Ларисою Олексіївною вона сказала, що читання газет зранку з кавою – це певний ритуал, це частина світу людину. І навела приклад Андрія Любки, для якого щоденна газета «День» – ранкова традиція. Навіщо її забирати у нього?

Одна з моїх традицій, окрім нашої газети, – щоранку під час зборів на навчання слухати дротове радіо. Я живу в центрі Львова, у старовинному будинку, і там досі збереглося отаке радіо, у народі його називають «брехунчик» чи «брехунець». Тепер там щоранку звучать програми Першого каналу Українського радіо UA: Суспільне. На перегляд різних сніданків на телебаченні мені бракує часу, а от слухати радіо – чудове доповнення ранку: дізнаюся актуальні новини, коментарі експертів, формую власну думку про події, що відбуваються, можу підтримати розмову. І маю уже своїх улюблених радіоведучих – Дмитро Хоркін та Богдан Буткевич.

Щоденна газета, ранкові ефіри на радіо – це частинка мого світу, це мої ритуали. І я не хочу, щоб вони зникали. Безперечно, традиційні ЗМІ мають змінюватися, удосконалюватися, щоб залишатися незамінними для своїх читачів/глядачів/слухачів, інтегруватися в інтернет-простір. Водночас такі медіа мають свої сильні сторони, які приваблюють – масштаб особистостей журналістів, ведучих, перевірена інформація, аналітика.

Традиційні ЗМІ – це не про нафталін, це про приклад того, як завжди залишатися актуальними. В наших медіа є така можливість, головне – скористатися нею.