Абетка переробки
За рік кожна область повинна підготувати план збору та утилізації відходів. Як із цим впоратись?
Громадська організація «Екологічні інвестиції» час від часу приймає від населення небезпечні відходи — термометри, ртутні лампи, прострочені ліки, батарейки, зламану оргтехніку тощо. Збирають це за гроші, щоб було чим оплатити переробку. Адже деякі предмети потребують відправки за кордон, приміром, батарейки, оскільки в Україні немає жодного підприємства, яке б могло їх правильно утилізувати.
Можливо, такий шлях утилізації дорожчий і триваліший, але іншого варіанту наразі немає. А має бути. Міністерство екології та природних ресурсів доручило кожній області створити регіональний план поводження з відходами. Такі програми повинні з’явитися до листопада 2019 року. Кожна область має проаналізувати, які потужності для переробки тих чи інших відходів існують на її території, скільки загалом відходів накопичується у регіоні, які підприємства треба побудувати, коли доцільніше співпрацювати з іншими областями, а коли — планувати транскордонну утилізацію.
Завдань чимало. Щоб допомогти обласним департаментам екології, що відповідають за створення регіональних планів поводження з відходами, громадська організація «Екологічні інвестиції» та міжнародний благодійний фонд «Екологія-Право-Людина» провели для чиновників кілька навчальних семінарів. Нещодавно такі зустрічі відбулися у Львові та Києві у рамках проекту «Просування реформи системи поводження з відходами на регіональному рівні в Україні», що фінансується Міністерством закордонних справ Республіки Польща. За таку співпрацю — окрема подяка польським чиновникам, але наші теж не повинні лишатися осторонь.
ПОЧАТИ — З ОПИСУ ІНФРАСТРУКТУРИ
Перший етап, який мають пройти обласні екологічні департаменти, — аналіз ситуації у кожній області, збір вихідних даних для кожного регіону з описом підприємств, які можуть займатися збором і переробкою відходів. Наступний крок — продумати логістику на шляху сміття від кожного будинку до переробного пункту та обов’язково передбачити роздільне сортування.
«Ми давали практичні поради щодо вибору місця сортування. За європейською практикою мають бути враховані два принципи: самодостатність та наближення, — пояснює Алла ВОЙЦІХОВСЬКА, тренерка семінару, еколог МБО «Екологія-Право-Людина». — В Європі не можна перевозити побутові відходи з одного регіону в інший. На небезпечні відходи така тенденція не поширюється, бо не в кожній області є підприємства з державними ліцензіями на управління такими відходами. Також ми наголошували, що в Європі нема жодної тонни відходів, які б не застосовувалися вторинно».
«З 2010 року в Україні діє норма, що кожен орган самоврядування має прописувати в угоді та тендері з перевізником роздільний збір відходів. Але цього майже ніхто не робить, лише в 820 населених пунктах забезпечено роздільне сортування. Бракує бажання це робити, — продовжує Алла Войціховська. — Я наводила приклад свого маленького гірського села. Наш голова брав коня та віз і так збирав відходи від населення, щоб не засмічувати узбіччя, ліс і річки».
ПОТРІБНІ ІНВЕСТОРИ, ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОНТРОЛЬ
Експерти розповідали про практичні проблеми, з якими можуть стикнутися регіони, приміром, перевірки, чи мають підприємства ліцензію на певний вид переробки. Так, міністр екології Остап Семерак заявляв, що в Україні немає жодного підприємства з переробки небезпечних відходів, а на сайті Мінекології міститься інформація, що таких в Україні — 21 об’єкт. Екологи МБО «Екологія-Право-Людина» перевірили два підприємства в Одеській області, які мають ліцензії на переробку 26 видів відходів. Як виявилося, технологія переробки відпрацьованих батарейок полягає в їх сортуванні та подрібненні, що неприпустимо.
«В Україні набирають популярності установки піролізу (розщеплення складних органічних сполук на простіші під дією високих температур. — Авт.), але це не притаманно для побутових відходів. Це теж мають врахувати регіони, — додає Алла Войціховська. — Якщо певні області захочуть будувати сміттєспалювальні заводи, то мають розуміти, що в нас немає інвесторів, технологій і контролю за викидами. За директивою ЄС про промислові викиди, Україна зобов’язана здійснювати контроль за діоксинами, фуранами та важкими металами від спалювальних установок. А в нас не існує жодного контролюючого об’єкту, який би здійснював контроль за цими речовинами та мав необхідне обладнання».
ЗАМІСТЬ МІНІСТЕРСТВА ПОПРАЦЮЮТЬ РЕГІОНИ
Представники профільних департаментів не лише слухали екологів, а й виконували практичні завдання. Згодом експерти виберуть три пілотні області, для яких напишуть пропозиції регіональних планів, а в грудні поділяться ними з іншими. Якщо з теоретичною частиною плану все більш-менш зрозуміло, то як реалізувати написане, якщо бракуватиме потужностей і фінансування?
Цю проблему мала розв’язати «Національна стратегія управління відходами в Україні до 2030 року», ухвалена урядом ще рік тому. У ній Мінекології мало прописати, які переробні підприємства працюють у нас і де саме, скільки треба створити станцій з компостування тощо. Оскільки таких даних немає, тепер цю роботу за міністерство мусять виконати регіони.
«Ми писали зауваження до стратегії, що ці дані треба передбачити. Тепер регіони мають самі визначатися, яких їм бракує технологій, де вони можуть мати міжтериторіальні угоди на вивезення тих чи інших відходів, — зазначає Алла Войціховська. — Наприклад, у Львові за кошти ЄС закуплена унікальна установка з переробки люмінесцентних ламп, тож треба було на рівні держави зробити аналіз таких потужностей та технологій, з чим можемо впоратися самі, і дати рекомендації, що от люмінесцентні лампи можна везти у Львів. Але у стратегії левова частка змісту стосується нормативних актів, що потребують затвердження».
