Джунглі на... волинському Поліссі?

Цього літа разом з ним та громадською організацією «Світ навколо нас», яку він очолює, чимало людей пізнали первісну природу, куточок якої ще зберігся на Волині.

«Височенний п’ятиметровий очерет м’яко шепоче під поривами вітру, білі лілії розкрили пелюстки і повернулися до сонця, навколо тиша, чути лише, як з весел тихо стікає вода в широке, темно-синє лоно величної, загадкової, життєдайної волинської Амазонки — Прип’яті. Час від часу з маленьких заток праворуч і ліворуч піднімаються в блакить сполохані качки, а високо в небі ширяє, оглядаючи місцевість, лунь очеретяний. У прозорій воді пропливають, ховаючись під великими листками латаття, сотні мальків. Русло річки петляє, кружляє між болотами і лісами, то розширюючись до ста метрів, то звужуючись до двох-трьох. Наш більш ніж сорокакілометровий сплав Прип’яттю від села Щитинь Любешівського району до урочища Дубки біля села Люботин Любешівського району триває...». Враження Сергія Григоренка з Луцька — це ті відчуття, які переживають усі учасники сплавів «волинською Амазонією». Сергій відомий на Волині мандрівник, турист, і багато чого набачився, але і його вразило наше Полісся.

— Як виникла ідея розпочати ці сплави «волинськими джунглями»? Я виходжу з того, що до вас у національний парк прибували люди з різних кінців світу, і, думаю, просили посплавляти. Так, певно, у вас і виникла ідея поставити це на серйозну, як то кажуть, основу. Розкажіть, звідки в національний парк раніше прибували люди, що хотіли побачити, що ви їм показували? Чи цікавим був їм сплав по річках наших? — запитую Віталія ВЕРЕМЧУКА, начальника відділу екологічної освіти та рекреації національного парку «Прип’ять — Стохід».

— До створення національного природного парку «Прип’ять — Стохід» у нас досить ефективно працювала адміністрація регіонального ландшафтного парку «Прип’ять — Стохід». Саме тоді ще розпочалася активна і природоохоронна робота, розвивалися й інші напрями діяльності. Зокрема, ми активно співпрацювали з двома польськими, однією німецькою та однією голландською природоохоронними установами. Це дало можливість прорекламувати наші унікальні річки для іноземних туристів.

Здебільшого це були поляки, організовані групи яких до 2014 року постійно збільшувалися. Нас вони досить часто просили провести по наших «волинських джунглях», бо тут була велика ймовірність заблудитися. Так і визріло в мене захоплення сплавлятися на байдарках. Найбільше людям подобалося, я думаю, відірватися від рутинної роботи та помахати веслом, побачити наші унікальні пейзажі, пізнати побут поліської глибинки.

— І якими маршрутами водите людей, щоб вони справді не заблукали на нашому Стоході, в якого — сто ходів? Що саме показуєте та чому?

— Маршрути добираємо в залежності від побажання групи (з перевезенням речей чи без, ночівлею в наметах чи будинках). Проте найчастіше мандруємо лівим руслом Стоходу від Любешова до Свалович. Зазвичай по ньому можна ходити по липень. Тут дуже різноманітні ландшафти. Є і заплавні луки, і ліс, і очеретяні хащі, і автентичне село Сваловичі. Він також дуже зручний щодо логістики. Інший цікавий і зручний за логістикою маршрут нашою «Амазонкою» проходить річкою Прип’ять і йде від села Люб’язь до села Сваловичі. Цікавими на маршруті є озеро Люб’язь, пташиний острів, де за нормальних рівнів води майже на одному квадратному метрі — кладка якогось птаха, джунглі річки Прип’ять, гора Муравина, та, знову-таки, автентичне село Сваловичі.

Часто ходимо і на Рівненщину, там є класні гліцеринові озера, скупчення дотів Першої світової війни... Навесні часто ходимо по Стоходу вище території національного парку. Там взагалі повністю дикі місця і дуже гарний заплавний ліс. А в цілому, то і по Прип’яті, і по Стоходу можна по тижню йти на байдарках і пізнавати дику природу, яка в Європі мало де є.

— Зазвичай слова «національний парк» у пересічної людини викликають асоціації з Амазонкою, Великим каньйоном і тому подібним. Як вберегти нашу поліську природу, на вашу думку?

— Тут нічого нового не придумати, крім як: розвивати екологічні форми організованого туризму (це, на мою думку, головна запорука збереження природи), підвищувати екологічну свідомість і туристів, і місцевого населення, створювати волонтерські групи, які потім зможуть долучатися до збереження природи. І, звичайно, продовжувати ту діяльність, яку сьогодні здійснює парк.

— Що за люди прибувають сплавлятися? Що їх сюди, на вашу думку, приводить?

— Люди прибувають різні і з різних місць. А приводить, думаю, бажання подорожувати і пізнавати світ, можливість відірватися від рутинної роботи. Ну і, звичайно, для когось цікаві птахи, когось заплавний ліс, когось очеретяні джунглі, а когось місцевий побут і автентика. Люди різні і кожному подобається інше.

— Які місця цікаві на території національного парку вам самому?

— Це — заплавний ліс, місця, де велика кількість птахів, село Сваловичі, бо там зупиняється час, легкий вітерець, ласкаве сонечко, грайлива течія, шум очерету та лісу. Подобаються гліцеринові озера (Рівненщина) і справді дикий Стохід вище території парку (проте тут сплавляються лише навесні).