Хобі та акт солідарності

«Вчити українську я почала в жовтні минулого року, з початком роботи безкоштовних курсів. Наприкінці навчального року склала іспит і отримала сертифікат на володіння мовою як іноземною на рівні В1. Влітку я і ще десять білорусів їздили до Львова на літню школу україністики, куди нас запросив МІОК (Міжнародний інститут освіти, культури і зв’язків з діаспорою. — Ред.). Дуже вдячна їм за ті два незабутніх тижні, які ми провели в чудовому місті... А цьогоріч я вирішила продовжувати навчання, щоб покращити знання і вміти вільно розмовляти українською», — розповідає фахівець-економіст із Мінська Світлана КОВАЛЕНКО.

Світлана — білоруска, народилася в місті Жодіно. «І я не збираюся емігрувати до України, як подумали мої знайомі, коли дізналися, що я почала вчити українську», — усміхається вона.

Особливий інтерес та любов до України у Світлани почалися разом з Євромайданом, 2013 року. «Тоді я засинала і прокидалася з думками, як там, на Майдані... Потім — окупація Криму, війна... Всі ці події я прийняла близько до серця, Україна перестала бути для мене просто країною-сусідкою. Разом із цікавістю до країни, українців, історії, в якій так багато спільного з історією Білорусі, принаймні за радянських часів, народилася моя любов до мови як частини культури. Тим більше, мова така гарна і схожа на мою рідну! І якщо на початку я сприймала рішення вчити українську, в тім числі, і як акт солідарності з українським народом, то потім так захопилася, що це стало для мене хобі», — розповідає Світлана.

Вільні курси української мови відкрилися в Мінську торік завдяки ініціативі активних людей, яку підтримало посольство України. Цього року був другий набір на курси, тепер вони також проводяться в Гомелі та Бресті.

НЕСПОДІВАНИЙ АЖІОТАЖ

«Потреба в таких курсах відчувалася. Як голова Товариства української літератури, як людина, котра займається справами білорусько-української культурної співпраці, я досить часто зустрічала людей, які казали, що хотіли б вивчати конкретно українську мову, — розповідає Наталка БАБІНА, білоруська та українська письменниця, яка очолює Товариство української літератури при Спілці білоруських письменників. — Втім, якби я не зустріла молодого викладача Єгора Дзьобика, котрий теж хотів, щоб у Мінську були курси української, не було б можливості це втілити. Не було б людей, готових безкоштовно, на волонтерських засадах викладати мову». Наталка наголошує: курси безкоштовні для всіх, а викладачі нічого не отримують за свою роботу.

Завдяки Марії Гуцало, тоді — першому секретарю посольства України в Білорусі, ініціативу підтримала дипустанова. Посол України в Республіці Білорусь Ігор КИЗИМ зізнається, що спочатку поставився до ідеї з курсами української мови скептично, але коли розмістили оголошення про набір слухачів, замість очікуваних 20—30 людей зголосилися приступити до занять 86 осіб.

«Безкоштовні курси української — це ідея громади, яку посольство підхопило і допомогло з її реалізацією, — продовжує Ігор Кизим. — Найбільша проблема в цьому контексті виникала з приміщенням. Орендувати доволі дорого, і ми зв’язалися з Товариством білоруської мови імені Франциска Скорини й домовилися, що вони надаватимуть нам приміщення для цих курсів».

«Ми були дуже здивовані інтересом до курсів, — додає Наталка Бабіна. — Коли побачили, скільки людей зацікавилося, почали розмірковувати про те, як все це облаштувати, бо один викладач просто не потягнув би все. І тут Оксана Ціпліцька, українка, філолог за фахом, зголосилася працювати з нами». Як згадувалось, у жовтні 2017-го курси розпочали роботу. Крім дорослих груп, відкрили й невелику дитячу.

Були побоювання, що після перших кількох занять чимало людей відсіється, але такого не сталося. Більша частина тих, хто прийшов до нас навчатися, пройшли повний курс нашої програми й отримали сертифікати — щоправда, радше символічні, — що засвоїли мову на певному рівні. А коли у травні заняття закінчились, люди настільки не хотіли розходитися, що довелося влаштовувати літній розмовний клуб — охочі збирались без викладачів і просто спілкувалися, як каже Наталка, кшталтували свою українську.

МОТИВАЦІЇ

Серед слухачів курсів чимало тих, хто має українське коріння. Наталка Бабіна пригадує історію, що її вразила: «На першому занятті дитячих курсів наша викладачка пані Оксана звернулась до діточок: «Ми будемо намагатися розмовляти тут українською, але зараз розкажіть, будь ласка, про себе тією мовою, якою можете». І ось одна дівчинка встає і каже: «У мене дідусь — українець, я дуже люблю українську мову, дивлюся українське телебачення, читаю українські книжки, але зараз буду говорити українською мовою вперше, бо в нашій сім’ї нею не розмовляють». І, знаєте, вона заговорила так гарно, такою чистою мовою, що у мене мороз пробіг шкірою».

«Після Революції гідності в Білорусі доволі обережно ставилися до всього, що відбувається в Україні, і це стосувалося як влади, так і суспільства, — відверто каже Ігор Кизим. — Варто зважати на те, що російська пропаганда працює тут потужно, і у 2013—2014 роках було не дуже коректне ставлення до України. Не завжди ті, хто хотів вивчати українську мову, тут адекватно сприймалися місцевою владою. Зараз цього немає — так мені кажуть люди, які раніше розповідали про ці труднощі. По-перше, час бере своє. По-друге, Україна поводиться адекватно і доводить, що російська агресія — це головна причина проблем, які наразі існують в Україні, а українці захищають свою мову і національну ідентичність. Отже, зникає несприйняття українського, а в людей немає страху стверджувати, що вони українці».

Багатьом людям, за словами Наталки, мова потрібна для роботи. «У Білорусі складається така ситуація, що в оголошеннях про пошук працівників — менеджерів, людей, які займаються торгівлею тощо, — однією з вимог є знання української мови, — продовжує письменниця. — Чимало людей хочуть знати мову хіба для того, щоб читати українську літературу в оригіналі, бо в Білорусі є цікавість до української культури. Один хлопчина сказав: «Мої друзі в Києві вивчили білоруську мову, а я українську — ні». І він уже другий рік поспіль ходить до нас, вивчає українську мову».

ЛІТЕРАТУРНІ КУРСИ

До теми українських книжок. Взагалі з Наталкою ми познайомилися, коли вона написала до редакції листа, шукаючи підтримки, щоб заснувати в Білорусі ще й курси української літератури. Ця ідея поки не втілена і залишається актуальною.

«Молоді люди, які закінчили наші курси української мови, казали, що хотіли би, крім занять із мови, відвідувати також курси літератури. У Білорусі, на жаль, українська мова та література не вивчаються у школах, тільки в одному виші — у Білоруському державному університеті — є відділення україністики, на сьогодні там займаються 11 студентів, — розповідає Наталка. — Зрозуміло, що ідея з курсами української літератури мене дуже потішила, тож намагатимемось зробити так, щоб з’явились і такі курси. Також важливо, щоб на таких курсах викладали саме українські фахівці, бо, на жаль, у Білорусі немає людей, які могли б систематично, цікаво, на гідному рівні вчити нас української літератури».

МЕТОДИКИ

Повертаючись до мовних курсів, з гордістю стверджуємо, що інтерес до них не згасає, під час цьогорічного набору організатори отримали майже 80 заявок. Причому практично всі, хто дійшов до кінця минулого навчального року, вирішили продовжити вивчення української. Також до команди викладачів долучилася Ольга Борисенко, випускниця кафедри україністики Білоруського державного університету. Наразі на курсах дві групи новачків, одна — з тих, хто продовжує навчання, плюс одна дитяча. В основу програми покладено підручник «Крок до України», який випустив Міжнародний інститут освіти, культури і зв’язків з діаспорою, також викладачі додають свої матеріали.

«У мене з’явилися знайомі, друзі-українці, з якими я спілкуюся в інтернеті їхньою рідною мовою. Я охоче приїжджаю в Україну — і тоді розмовляю лише українською, і хочу сказати, що українці не розуміють, що перед ними іноземка. До речі, у мене і зараз лежить вдома квиток до Києва на 30 грудня, планую зустрічати Новий рік на Софійській площі, — Світлана Коваленко перелічує низку переваг, які вона отримала завдяки курсам: — Читаю українських авторів, дивлюся українські фільми. Новини і раніше читала, але розуміла лише загальний сенс, та й читала, звісно, з помилками. Тепер я добре розумію все, про що йдеться».

Тепер і сама Світлана готова ділитися знаннями української, навіть кілька разів проводила заняття у своїй групі та групі початківців. «Ось і зараз на мене чекають диктанти, які я маю перевірити й підготувати роз’яснення помилок, — додає вона. — Цікаво, але факт: завдяки вивченню української я нарешті зрозуміла, що таке білоруське «дзеканнє і цеканнє», коли спробувала вимовляти українське «ть» і «дь», а виходило «ць» і «дзь».

ПОВЕРНЕННЯ ФАКУЛЬТАТИВІВ

Посол України в Республіці Білорусь Ігор Кизим зазначає, що наше посольство працює у двох напрямках щодо поширення української мови в Білорусі. Перший — задоволення потреб українців, які проживають у цій країні, це якраз стосується курсів. «Другий напрямок — більш офіційний, ми працювали над тим, щоб у загальноосвітніх школах Білорусі можна було вивчати українську мову хоча б факультативно, і це стосується будь-яких громадян, чиї діти навчаються в таких закладах», — продовжує пан Ігор.

Особливо активною упродовж останніх років була робота зі школами. «Офіційно, за переписом 2009 року, в Білорусі проживає близько 160 тисяч українців, це досить багато. Значна кількість цих людей мешкає в прикордонних районах, наприклад на Берестейщині, тож ми почали працювати насамперед з тамтешніми школами, — продовжує Ігор Кизим. — Приблизно 2013 року батьки цих дітей поскаржилися, що раніше в школах вивчення мови було факультативне, існувала програма, а тепер цього немає. Ми поставили це питання, побачили, що все справді так. Також після 2014 року — після визначних подій в Україні — відбувся сплеск інтересу до країни та української мови, батьки знов повернулись до цього питання».

Додатковим поштовхом у цьому плані виявилася зустріч президентів обох країн — Петра Порошенка та Олександра Лукашенка в липні минулого року. Тоді на рівні глав держав обговорювалось вивчення білоруської мови в Україні і навпаки. Невдовзі посольство України в Білорусі сконтактувало із цього приводу з білоруським Міністерством освіти.

«Щоб дозволити вивчення української мови в загальноосвітніх школах, навіть факультативне, потрібно мати затверджену програму білоруського Міністерства освіти, — коментує Ігор Кизим. — Ми працювали над цим спільно, три-чотири місяці. Таку програму підготували, запропонували білоруській стороні, і вона працювала зі своїми відповідними закладами, науковими інститутами в тому аспекті, як це впроваджувати». Зрештою затвердили програму факультативних занять для п’ятих-дев’ятих класів, нововведенням може скористатися будь-яка громада, головне — бажання. Відомо, що найактивніше над цим працює наразі українська громада в Бресті.

УКРАЇНСЬКА — ЦЕ НЕ СТРАШНО!

Загалом поширення української культури та смислів у Білорусі відбувається у різних форматах. Наприклад, Дні української культури в Білорусі, які цього року відбувалися з 5 до 10 липня в Мінську, агромістечку Александрія (мала батьківщина Олександра Лукашенка) та Гомелі. «До цієї події був великий інтерес. Зокрема, в межах Днів української культури проходив кінофестиваль, де ми показали фільм «Кіборги». Це потребувало чимало узгоджень, але, тим не менш, ми зробили закритий сеанс, який пройшов з доволі великим успіхом», — зазначає Ігор Кизим.

У листопаді, з нагоди Міжнародного дня ув’язненого письменника, започаткованого ПЕН-клубом, у Мінську за підтримки посольства України показали фільм Аскольда Курова «Процес: російська держава проти Олега Сенцова» — на підтримку «бранця Кремля» та інших письменників у неволі.