Михайло ЯКУБОВИЧ: «Я акцентував увагу на смислах, які ця книга несе людству»

Нещодавно вийшов друком повний переклад смислів Корану з арабської мови на українську старшого викладача кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія», кандидата історичних наук Михайла Якубовича. Більше того, видання побачило світ у Центрі імені короля Фагда (Медина) й стало першою україномовною книгою в Саудівській Аравії. Про важливість цієї події в українському науковому просторі, тонкощі перекладацької роботи та обрії співпраці з Арабським Сходом «Дню» розповів Михайло Якубович.

— Ваш переклад Корану українською в електронному вигляді доступний на сайті Центру імені короля Фагда ще з кінця минулого року. Нарешті з’явилася друкована версія. Яке значення має ця подія у розвитку сходознавчої науки в Україні?

— Передусім зауважу, що робота над підготовкою цього видання тривала досить довго. Лише сам переклад зайняв п’ять років. Ще 2010-го спеціальна комісія Центру схвалила текст праці до друку, а додаткова перевірка, вичитка й верстка та інші технічні аспекти праці потребували ще три роки. І ось, нарешті, й український читач має змогу осягати смисли Преславного Корану рідною мовою — як в електронному, так і в друкованому вигляді. Символічно, що переклад з’явився саме нині. Мало хто про це знає, але, з погляду знайомства України з ісламським Сходом, цей рік ювілейний — рівно сто років тому, 1913-го, у Львові було розпочато роботу над першим перекладом Корану українською. Щоправда, не з арабської, а з німецької мови. Цю працю виконав львівський поліглот Олександр Абранчак-Лисенецький, але опублікувати так і не зміг. Я мав нагоду тримати в руках цей унікальний рукопис, який нині зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці. Уже наприкінці ХХ століття з’явилися фрагментарні переклади смислів Корану вже з арабської мови, а також повний переклад, виконаний із російськомовних праць. Сподіваюся, що мій власний переклад, виконаний з арабської мови та з урахуванням класичних мусульманських коментарів, не лише доповнить ці напрацювання, а й дасть новий поштовх до вивчення ісламу в Україні. Зрештою, відродить інтерес для осягнення глибинних витоків духовності людства.

— Переклад сакральних книжок — справа не з легких... Дискусії, які часто виникають навколо остаточної версії перекладу Біблії українською мовою, — яскраве свідчення цього. Які методи під час перекладу Корану використовували ви, щоб уникнути багатозначності? Що в такій роботі було найважчим?

— Найважче було створити мусульманський конфесійний стиль української мови. Проблема в тому, що в нас дуже мало перекладів з арабської мови, і чимало труднощів перекладу доводиться долати самостійно, адже попередніх напрацювань для цього замало. Коран, за висловом одного мусульманського мислителя, — безмежний океан смислів, і жоден переклад їх не зможе відобразити. Я часто чую думку про те, що повинен бути якийсь «канонічний» переклад Корану, із чим категорично не погоджуюся. Коран — це лише арабський оригінал, саме цей текст має винятково релігійне та правове значення. Переклад смислів — це просто робота перекладача, краща чи гірша, але не більше, це — людська копія сакрального тексту, але не сам сакральний текст як такий. Тому ніяк не можна розглядати переклад як спробу «підмінити» оригінал. Тим більше, іслам не передбачає існування централізованої інституції на зразок Церкви в християнстві, тому якогось одного «єдиноправильного» й «єдиновизнаного» перекладу бути не може. Чим більше буде перекладів, тим краще. Російською, нагадаю, їх уже понад двадцять, чеською — три, польською — п’ять, словацькою (де всього кілька тисяч мусульман!) — два. Хтось із перекладачів намагається відобразити перлини коранічного стилю, інші акцентують увагу на художніх особливостях, а ще дехто з перекладачів прагне укласти якомога більше коментарів, дозволити читачеві поринути в культуру Близького Сходу. У своєму перекладі я передусім акцентував увагу на особливостях коранічного віровчення, смислах, які ця книга несе людству. Адже сакральні тексти — це не просто читання заради інтересу, це передусім звертання до людини, звертання наполегливе, яке вимагає від нас певних дій, усвідомлення того, куди людина йде, що робить і для чого живе. Отже, читач зможе осягнути ці речі навіть у перекладі.

— Відомо, що переклад Корану розповсюджуватиметься на благодійній основі як пожертва короля Абдалли бін Абд аль-Азіза Аль Сауда україномовним читачам. Скільки часу ви співпрацюєте з науковцями Саудівської Аравії і яким чином вдалося налагодити такі дружні взаємини, адже, на перший погляд, Україну та Саудівську Аравію мало що пов’язує?

— Насправді нас розділяє не так уже й багато. Наприклад, як свідчить історія, деякі вихідці з українських земель обіймали важливі державні посади в Мецці та Медині за часів Османської імперії, коли південь України та частина Аравії перебували чи не в одній країні. Звісно, сучасні взаємини почалися набагато пізніше, вже в добу незалежності. Зокрема й у культурній та релігійній площині: щороку українські прочани відвідують Мекку й Медину, студенти з України навчаються в саудівських університетах, у тому числі й на релігійних спеціальностях. Саудівські вчені цікавляться питаннями міжкультурної взаємодії в Україні та Східній Європі зокрема, тому й інтерес до перекладів українською не є випадковим. Я неодноразово відвідував Саудівську Аравію, брав участь у міжнародних конференціях, тож помічаю, що з кожним роком цей інтерес зростає. Тим більше, за останні десятиліття саудівські наукові та освітні інституції завдяки великим інвестиціям стали лідерами в арабському світі. Гадаю, ця наукова співпраця принесе ще багато плодів, цікавих і українцям, і саудитам.

— У Острозькій академії функціонує очолюваний вами Центр перекладу із сакральних мов, значну частину роботи якого зосереджено на вивченні Арабського Сходу та його значенні в розвитку української філософії, зокрема. А чи займалися дослідженням арабістики вчені Острозької академії XVI—XVII стст.?

— Острозька академія XVI — XVII стст. була унікальним навчальним закладом. Передусім — завдяки широті зацікавлень та розмаїттю поглядів, що завжди єднало нас із університетами інших європейських країн. Ще за радянських часів видатний арабіст Ігнатій Крачковський звернув увагу на полемічний трактат середньовічного грецького мислителя Феодора Абу Курри, за оригіналом якого один зі студентів Острозької академії, як свідчать джерела, «пішов в Аравію» — ймовірно, Сирію або Палестину, здавна відвідувані українськими прочанами. Слов’янський переклад книги, де згадувалася полеміка між православ’ям та ісламом, з’явився в Острозі 1611 року (між іншим, був другим в Європі після латинського, виданого в німецькому Інгольштадті 1605 року). Звісно, це зацікавлення ісламом мало полемічний та критичний характер, але в умовах протистоянь XVII століття інакше просто не могло бути. Цікаво, що острозькі книжники Василь Суразький та Іван Вишенський взагалі протиставляли ісламський світ західному, вважали, що православ’ю легше співіснувати з ісламом, ніж з католицизмом. Та й відомий натурфілософ Ян Лятос, який здійснював в Острозі одні з перших в Україні спостереження, активно використовував у своїх дослідженнях арабомовні праці учених Сходу.

— Якими новими науковими звершеннями плануєте нас здивувати найближчим часом?

— Серед іншого, сподіваюся невдовзі завершити дослідження, присвячене розвитку ісламської релігійно-філософської думки в Україні за часів Золотої Орди та Кримського ханства. У бібліотеках Туреччини, Саудівської Аравії та інших країн мені вже вдалося опрацювати кілька десятків рукописів, створених кримськими авторами. Деякі з них іще взагалі ніколи не вивчалися. Також цікавлюся перекладами смислів Корану на інші слов’янські мови, а таких уже нараховується понад 50, і це також великий та цікавий пласт водночас релігійної та національної культури Східної Європи. Уявити лишень, що, наприклад, єдиним етносом, який із XVI століття безперервно зберігав білоруську писемність, були татари-мусульмани, які записували свої релігійні тексти білоруською мовою, але арабським шрифтом. Власне, в XVII столітті вони й зробили перший переклад смислів Корану на польську із домішками білоруської та навіть української мов. У підсумку всі ці дослідження мають показати справжнє значення зв’язків між українськими землями й нашими близькими та далекими мусульманськими сусідами.