«Прагнемо не сперечатися, а переконувати»

Учора на площі Свободи в Харкові, напроти облдержадміністрації, відбувся мітинг протесту проти підписаного Президентом 8 серпня 2012 року закону № 5029-VI «Про основи державної мовної політики». Цей мітинг — черговий захід безстрокової акції протесту харків’ян. Адже вже більш як місяць, починаючи з 3 червня, харківський Майдан проти нового закону про мови стоїть на головній площі Харкова цілодобово, напроти будинку обласної ради («День» писав про нього в № 119 від 12 липня). Пікетувальники розмовляють з перехожими та проводять дискусії у форматі «відкритого мікрофону», коли кожен може поділитися своєю думкою. Інколи тут відбуваються літературні й музичні концерти, конкурси й змагання для дітей.

ПОБУТ

Люди збираються зазвичай ближче до вечора, годині о сьомій. Головний «кістяк» тих, хто вдень і вночі підтримує пікет, складається з двох десятків осіб. Їм у середньому близько тридцяти, вони переконані, що новий закон порушує права українців і цілісність нації. Професії у «майданівців» дуже різні. Наприклад, один з активістів і співорганізаторів харківського Майдану Дмитро Пилипець працює патологоанатомом у лікарні. Щоб встигати працювати й проводити цілодобову акцію, активісти ведуть чергування на площі по двоє або навіть поодинці. Інколи — до десяти годин поспіль. Деякий час пліч-о-пліч з пікетувальниками стояв сорокадворічний громадянин Грузії, бізнесмен на ім’я Бадрі. Зараз він поїхав додому, але й звідти морально підтримує учасників акції телефоном.

Мешканці міста приносять хлопцям їжу, а інколи й гроші, кошти рахують і вносять до загальної каси. Хлопці говорять, що на початку акції жителі міста допомагали більше, зараз, напевно, багато людей поїхало у відпустку. Активісти й самі б не проти з’їздити до річки або до моря — але цього літа навряд чи встигнуть. По воду «майданівці» ходять до джерела Свято-Пантелеймонівського храму. Санвузлами користуються в найближчих кафе. Єдина з побутових проблем, що неабияк дошкуляє пікетувальникам, — це їхня незахищеність від погодних умов. На площі заборонили встановлювати намети або хоча б тенти від сонця й дощу. «Влада таким чином хотіла змусити нас здатися, адже заборона стосується лише нас, інші акції по Харкову проходять під навісами! Але ми з цим справляємося, захищаємося парасольками й накриваємо речі плівкою під час дощу. Хоча якщо негода трапляється вночі, буває важко», — говорить Дмитро Пилипець. А вдень активісти вимушені загоряти. Вони демонструють «майданівську» засмагу — рівно по рукави футболок.

ДЕНЬ З ПІКЕТУВАЛЬНИКАМИ

Полудень, спека нестерпна, сонце нещадно палить, перетворюючи площу Свободи на розжарену пательню. На пригріві — два ряди стільців, чотири прапори України й двоє хлопців — один у ковбойському капелюсі, другий з парасолькою в горошок. З ними розмовляє перехожий, літній чоловік. З інтонаціями вчителя молодших класів він виголошує, що молоді люди даремно гають свій час на порожній площі. «Дивіться, вас тут усього двоє! Де ж ваші соратники?» — аргументує він. «Як це, де соратники? Ось уже півтори тисячі людей підписалися на підтримку акції! — хлопці показують аркуші з підписами. — А стосовно того, що нас мало. Ось ви самі скільки б вистояли на спеці? А ми тут щодня й щоночі!» «І що, кажете, ніхто вам не платить? Не вірю!» — переконано закінчує дискусію чоловік і йде. Під сонцем залишаються Ігор Алексєєв і Сергій Котляр. Ігорю 25 років, він аспірант і викладач філософії. Чергує на Майдані з другого дня його існування практично щодня, але лише в уранішню зміну. «Коли ухвалили цей закон, я був у Києві. Тоді я одразу сів до потягу й повернувся до Харкова. І на другий день уже був на площі», — згадує Ігор. Спочатку він стояв на площі щодня з восьмої ранку, в першу зміну. Але вже через кілька тижнів Ігор «навербував» однодумців, які заступили «на вахту» замість нього, й тепер чергує лише кілька разів на тиждень. «Ми постійно ведемо розмови з людьми, прагнемо не сперечатися з опонентами, а переконувати. Це інколи виходить. Хоча й серед нас, і серед опонентів є такі, хто може «вибухнути» у будь-який момент. Але ми прагнемо налагоджувати стосунки мирно й по-доброму, щоб дійти спільної думки. Адже цінності, заради яких ми тут стоїмо, спільні для всіх — посилення нашої держави, поліпшення життя, боротьба з корупцією, зі злочинною владою й виховання патріотизму».

Протистояння закону про мову — це боротьба за збереження національної культури, говорять хлопці. Вони збирають підписи під двома закликами — проти мовного закону й під акцією «Україна проти Януковича».

Другий черговий по майдану, Сергій Котляр, упевнений, що ця акція допомагає міняти свідомість харків’ян. Сергію 44 роки, він одружений і в нього є донька. Дружина з розумінням ставиться до його участі в акції. Раніше він займався бізнесом, зараз — член правозахисної групи «Прорвемося». Про Майдан дізнався випадково — зателефонував товаришеві, й той повідомив про затримання Пилипця в перший же день акції. Сергій приєднався на другий день. Він тут буває здебільшого вночі, спить між стільцями на карематі в спальнику через добу. Хоча бувало, що ночував на площі й кілька діб поспіль.

«Більшість людей пливе за течією, не замислюються про те, що відбувається, — впевнений Сергій. — Але я оптиміст і сподіваюся, що все зміниться. Я розумію, що, побачивши мене на цій площі, ні Янукович, ні Кернес не злякаються. Але мені важливо розворушити свідомість звичайних людей, і я намагаюся це робити в міру своїх сил. Якщо виходить переконати в день хоча б дві-три людини, змусити їх замислитися — це вже добре!» Найголовнішою загрозою нового закону Сергій вважає приховану русифікацію й повернення до «совка». Згадує комічні випадки з життя «мовного майдану». Одного дня вночі п’яна компанія намагалася зламати прапори, під якими спали активісти, після чого один хлопець схопив стілець пікетувальників і спробував з ним утекти. Поки Сергій вибирався зі спальника, хлопця зупинили міліціонери. Спійманий гульвіса сказав, що хотів узяти стілець або прапор собі «на пам’ять», і спробував запропонувати за «сувеніри» гроші.

По обіді хлопців змінюють «свіжі» активісти. Сергій Липко й Дмитро Пилипець, один з ідейних натхненників акції. Сергій — 24-річний інженер з містечка Долина під Іваново-Франківськом. Він приїхав до Харкова два роки тому, винаймає тут квартиру, працює і їздить до батьків на Різдво й інші свята кілька разів на рік. Стоїть на площі здебільшого вечорами після роботи. Говорить, що прагне уникати конфліктних ситуацій, які раз у раз виникають на акції. «Якось до нас підійшли агресивні молоді люди й почали кричати, що ми проти російської мови. Ми спробували пояснити їм свої мотиви, казали, що в єдиній державі має бути єдина мова. Розмовляли так близько години, й бійки не сталося».

На прощання я бажаю харківському Майдану дощу. Надвечір небо дійсно затягує хмарами, стає прохолодніше, починає накрапувати дощик. Якби так просто виконувалися всі добрі побажання й справджувалися надії.