Проблема № 1 для українців

Газета «День» уже писала про те, що цього року ООН включила Україну до групи із 88 країн, які мали провести національні консультації для формування цілей розвитку країни після 2015 року. У них взяли участь 25 тисяч українців. Це як прості громадяни (їх найбільше), так і експерти у сфері соціального захисту, розвитку суспільства, соціологи, демографи, держслужбовці, економісти, представники профспілок, малого та середнього бізнесу, національних меншин тощо.

За словами менеджера проекту «Прискорення прогресу в досягненні Цілей розвитку тисячоліття в Україні» ПРООН Наталії СИТНІКОВОЇ, соціологи передбачали, що наших громадян мають найбільше цікавити й турбувати матеріально-побутові речі: збільшення доходів, проблеми здоров’я, освіта для дітей та інші питання. Але, як з’ясувалося, соціальна несправедливість — це проблема № 1, яка нині турбує українців. За нею — доступ до якісних послуг системи охорони здоров’я та освіти, гідні умови праці, модернізація економіки, розвиток інфраструктури, захист довкілля й підвищення якості управління.

Частиною поняття «соціальна справедливість» є спроможність фінансово забезпечити себе і свою родину. До Цілей розвитку тисячоліття, які Україна взяла на себе зобов’язання до 2015 року, належить і завдання подолати бідність. Зокрема, ліквідувати крайню бідність: людина на добу повинна витрачати не менше п’яти доларів США. Але, згідно з дослідженнями, після 2009 року рівень життя українців почав знижуватися. Зараз 25% українців опинилося за межею бідності. Так, 2009 року збільшилася частка населення, чиє споживання є нижчим за прожитковий мінімум. Також істотно побільшало людей, які на харчування витрачають понад 60% свого доходу (за міжнародними стандартами, це група бідних). Зростає й рівень суб’єктивної бідності: частка населення, яка називає себе бідними, порівняно з 2008 роком (53%) зросла до 65,4% 2012-го. «Надвисокі значення показників бідності протягом усього періоду цих досліджень спостерігаються серед дітей. Серед домогосподарств із дітьми рівень відносної бідності майже удвічі перевищує рівень, який є в домогосподарствах без дітей: 32,6% проти 16%. Основна проблема полягає в низьких стандартах оплати праці. Найуразливішими є домогосподарства з дітьми до трьох років, із двома дітьми й багатодітні домогосподарства. Також найвищі значення бідності ми бачимо в групі людей, яким понад 75 років. І що цікаво, помітні перевищення показників бідності ми зустрічаємо у віковій категорії 35—45 років. Саме на неї припадає пік трудової активності. І ситуацію можна пояснювати витратами на освіту й розвиток дітей, чиї батьки зазвичай належать саме до цієї вікової категорії», — зауважила менеджер проекту «Прискорення прогресу в досягненні Цілей розвитку тисячоліття в Україні» ПРООН Наталія Ситнікова.

Для вирішення проблеми в межах держави експерти радять почати з найскладнішого — переорієнтування системи оподаткування: знизити податковий тиск із середньодохідних громадян і посилити його для великого бізнесу. Друге завдання — знизити дитячу бідність: поетапно підвищувати стандарти оплати праці й запроваджувати гнучкий графік роботи для тих, хто виховує дітей, особливо для матерів з малими дітьми. Третє — розширити доступ до послуг соціальної сфери для сільських мешканців (медичні заклади, школи, дитячі садки, будинки побуту тощо). П’яте: посилити адресність допомоги — щоб державну підтримку отримували ті, кому це найбільше потрібно.

КОМЕНТАР

«ЧАСТКА ЛЮДЕЙ, ЯКІ ВВАЖАЮТЬ СЕБЕ БІДНИМИ, ЗРОСТАТИМЕ»

Людмила ЧЕРЕНЬКО, завідувач відділу дослідження рівня життя населення України Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України:

— У міжнародних дослідженнях прийнято вважати, що коли в сімейному бюджеті витрати на харчування перевищують 60%, то ця сім’я є бідною. Вкрай бідними вважаються ті, в кого витрати на харчування становлять понад 80% від бюджету. Але якщо порівняти Україну, Казахстан та Білорусь, то у нас рівень бідності, відповідно до цього критерію, вищий. Українці готові терпіти всілякі утиски, але звузити свій раціон харчування — найважче, це — на останньому місці. Країна ментально орієнтована на харчування, і за цим критерієм не можна судити про масштаби бідності. Гадаю, частка людей, які вважають себе бідними, зростатиме, оскільки там пророкують стагнацію в економіці. Це означає стагнацію в соціальній сфері. Це означатиме, що хоч і помалу, але звужуватимуться споживчі можливості. І суспільна свідомість серйозно страждатиме.

У 2002—2004 роках почалося зростання рівня життя в Україні — то був «золотий» період для українського рівня життя. На жаль, потім стало ще гірше, тому що всі політичні партії, які приходили до влади, будували свої програми на тому, щоб розказати людині, як їй погано. А в соціальній сфері нічого не робилося. Позитивних процесів в Україні не відбувається й зараз. У нас не змінилися принципи розподілу доходів та нічого не зробили для мінімізації економічно необґрунтованої нерівності, яка виникла в кризові 1990-ті. Економічна необґрунтованість — це коли більше грошей має людина, яка їх не заробила, яка не доклала до цього зусиль. Вона породжує в суспільстві відчуття несправедливості, маргіналізацію окремих груп і подальше соціальне розшарування — за таких умов економічно зиск від економічного зростання отримують найбагатші.