Українські степи у... Швеції

Світ тісний і земля кругла — саме це зривається з уст, бо як інакше описати, що на створення ландшафтного саду на місці цементного заводу шведського архітектора Магнуса Свенсона надихнула...Україна.  А саме — наші степи, зі славнозвісною ковилою, полином, типчаком, рівнинними ландшафтами та палючим сонцем.

«Район, де розташований «Цементний парк», знаходиться на місці старої фабрики, — розповідає мешканка містечка Мальме Анна ТОПІЛІНА, яка, власне, й повідала про зв’язки саду, Свенсона та України. — Фабрику вирішили знести в 2015 році, а на її місці побудували цілий мікрорайон із житловими будинками, набережною, школами, дитсадками, всією інфраструктурою та парком. Парк запланували в 2015, а для відвідувачів він відкрився в 2016, тобто йому усього чотири роки. Зараз там кілька алей, газон для ігор та дитячий майданчик. Весь парк спланований у «південному» стилі, з оливковими деревами, степовими травами та таким видом, що нагадує ділянку, «випалену сонцем».

Як каже Анна, на перший погляд — нічого особливого, ніби завжди тут росло дике різнотрав’я. «Але якщо придивитися — усе підібрано з якимось нереальним перфекціоністським запалом, кожен реп’яшок своїм кольором гармонує з усім іншим, все зроблено в бузково-білій гамі, краса нереальна. При цьому — це вже другий «шар». Перший, весняний, уже відцвів, були іриси, і інше весняне польове. Ідеальні зелені насадження — око милують, догляду та поливу не вимагають, а ще стають домом для тисяч бджіл і джмелів, і іншим комахам, яким у місті голоднувато», — описує наша співрозмовниця.

Світлини саду біля дому Анни швидко розлетілися соцмережами. Жінка навіть опублікувала фото, що ж саме було на цій ділянці за часів заводу — сірі вежі зі щебнем довкола, а тепер, як би сказали ландшафтні дизайнери, на пустирі зажив мавританський газон. До речі, раніше такими газонами прикрашали палаци та замки. Ідея в тому, що на галявинах треба скомпонувати злаки та польові квіти, аби останні цвіли по черзі, а загалом квітник був зеленим та барвистим увесь теплий період року. Справа не проста, але підвладна фахівцям.

Загалом парк у спальному районі Мальме вразив українців, багато хто лишав під дописом Анни коментарі, що таких газонів бракує нашим містам, що досі наші комунальники не навчилися модним тенденціям, принаймні, засівати газонами злаками. Натомість скошують усе під ніж, а нічого ж ліпшого за те, що створила природа, не існує.

НЕДООЦІНЕНА АБОРИГЕННА ФЛОРА

Як відзначають ландшафтні дизайнери, не варто гнатися за екзотикою та неодмінно сіяти біля дому мавританський газон, варто звернути увагу на природну флору. «Ми все частіше прагнемо впровадити екзотичну флору на ділянку, женучись за модними тенденціями. Через це природна флора незаслужено забувається нами, і скоро сама стане екзотикою. А кліматичні зміни тільки прискорюють цей процес», — так анонсувала ландшафтна дизайнерка Олена КУКУРУЗА свою онлайн-лекцію про необхідність використання аборигенної флори. Ці рослини, за її словами, стануть прекрасними компаньйонами в ландшафтних проєктах. Крім того, вони звикли до нашого клімату, а заважаючи на те, що деякі види флори стали рідкісними, використання їх у ландшафтному дизайні ще й допоможе зберегти зникаючу популяцію.

Олена Кукуруза наводила приклад гладіолуса болотного, котрого вже немає на Чернігівщині, тут знищена остання його популяція, але ще жевріє надія на використання квітки дизайнерами-озеленювачами і збереження у такий спосіб.

Пані Олена радила колегам звертати увагу на ті рослин, біля яких зазвичай проходимо повз. «До прикладу, гіркий полин — наша природна рослина, лікарська, у нас біля офісу є посушливі ділянки, де вже все засохло, а полин стоїть, його ще й можна стригти. Або — кульбаба осіння. Вона цвіте не в травні, а в серпні-вересні. Я ніяк не можу зрозуміти, навіщо  знищувати кульбаби, наприклад, на схилах Батьківщини-матері. Це ж красиво. Це наша природна флора. Для природи нема поганих рослин, усі займають свою нішу і рятують нас від проблем, про які ми навіть не думаємо. А ми деякі види вважаємо поганими».

Ландшафтна дизайнерка вважає, що чомусь колеги недооцінюють конюшину, деревій, котрий, між іншим, вирощують на мавританських газонах, а ще цикорій, який хоч і потрапив до України у період татаро-монгольських набігів, та вже вважається рідним видом для нашої флори.

БІЛЬШЕ ЛУКІВ У МІСТАХ!

Вивчати світ навколо можна до безкінечності, головне — правильно застосовувати отримані знання. І принаймні почати говорити про новий підхід до міського озеленення. Можливо, такі діалоги ведуться у вузькому колі фахівців, але в масштабах країни нічого подібного немає.

А якщо й стартує така розмова, то компроміси теж знайти буде непросто. Вивчаючи далі досвід міста Мальме, натрапила на його «Фейсбук»-сторінку. Попри те, що тут давно експериментують із міським озелененням, мешканці все одно не всім задоволені. Їм хочеться мати ще більше луків серед Мальме, аби так звані мертві зони міста стали живими. Вочевидь, ідеться про промислові райони та тротуари, склалося враження, що містяни хочуть засадити квітами і травами абсолютно всі вільні клаптики землі.

Цього ж хочуть і мешканці великих міст України. І чиновникам варто повчитися у Мальме комунікації із мешканцями. У тому ж «Фейсбуці» опублікований майбутній проєкт перетворення ділянки з асфальтовим покриттям на квітучі луки. Чиновники Мальме пояснювали, що це експеримент, його впроваджують, аби зрозуміти, чи піде він на користь біорізноманіттю та диким запилювачам посеред міста і як це зменшить вплив на клімат? Якщо все піде за планом, тимчасові міські луки стануть прикладом формування нових біологічних цінностей.

ПРИРОДНІ ВИГОДИ

Що казати, на світовому рівні проводяться форуми та виставки на кращі ландшафтні оформлення саду. На одному з таких форумів у Челсі приз глядацьких симпатій отримав Марк Грегорі із садом «Ласкаво просимо у Йоркшир». Це кам’яний дім під лісом, вимощений із вапняку, поруч — струмочок, а навколо — квітуча гліцинія. Дизайнер намагався скопіювати біля котеджу пейзажі Йоркширської долини, і використовував для цього лише природну флору — злакові трави, болотний рис...

«День» теж неодноразово розповідав про потребу у нових підходах до міського озеленення. Але це розуміють зазвичай екологи, урбаністи, ландшафтні дизайнери — загалом усі, хто так чи інакше працює у «рослинній» сфері. А йдеться не лише про естетику, а про іншу якість життя. Чим більше рослинності в місті, тим паче, характерної для регіону, не чужої, тим більше вигод отримує населення. Це банально — свіже повітря, поглинання СО2, життєвий простір для комах і на худий кінець — локація для фотосесій. Зараз чимало хто хизується світлинами із соняшникових полів чи лавандових гаїв, а так вся ця краса може бути просто під кожним будинком на місці традиційного шинно-айстрового квітника.