Як не втратити потенціал країни?

Останнім часом освітня реформа є одною з найбільш обговорюваних тем в українських ЗМІ. Зокрема, новини та статті щодо мовного питання у школі зустрічаються читачеві чи не кожний день. Однак українська освіта не обмежується лише школою. Це й професійна, вища, наукова освіти. І якщо питання розвитку ВНЗ та науки в Україні стоїть на порядку денному, то професійно-технічна освіта чомусь залишилась у тіні освітньої реформи.

Протягом останніх років працівники та студенти професійно-технічних закладів систематично пікетували державні установи по всій Україні через критичне зниження фінансування технічних начальних закладів, заборгованість із  та стипендій. І це при тому, що в Україні критично не вистачає кваліфікованих робітників, які б розвивали виробничу галузь національної економіки.

У липні цього року Кабмін затвердив стабілізаційну дотацію місцевим бюджетам на видатки для професійно-технічної освіти у розмірі близько 98 млн гривень. Але, за даними Мінфіну, потреба у фінансуванні професійно-технічних училищ, яку не здатні забезпечити місцеві бюджети, становить 1,2 млрд грн.

Про те, як виживає українська професійно-технічна освіта в таких умовах і чи є перспективи розвитку цієї галузі освіти, «День» запитав у народного депутата України, президента Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти (ВАПП) Артема ВІТКА.

«БЕЗ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ ДЕРЖАВА ВТРАЧАЄ СВІЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ»

- Цієї осені ви зайняли пост президента ВАПП. Після перших місяців на цій посаді як ви оцінюєте стан сучасної української технічної освіти?

- На жаль, сьогодні професійно-технічна освіта в Україні є галуззю, про яку забули державні можновладці та місцеві депутати. ПТНЗ фактично покинуті напризволяще, замучені судовими позовами за борги за газ та тепло, цікавлять владу лише як джерело отримання комунального майна для продажу та «дерибану» землі. Жодної реальної програми порятунку та модернізації ПТНЗ в Україні наразі не існує.

Але тоді постає запитання, хто ж стане біля верстату на заводі? У той час, коли в Україні на комерційних засадах масово готують юристів, економістів та різних «фахівців», які потім не можуть знайти роботу, держава не може знайти можливість фінансувати навчання людей, які створюють так звану «додану вартість» - реальне державне багатство.

- Чи впливає процес децентралізації на зменшення фінансування у ПТНЗ?

- Дехто звинувачує у ситуації з колосальним недофінансуванням професійної технічної освіти децентралізацію. На мою думку, це просто відмовки. В уряді не вистачає бачення перспектив розвитку української технічної освіти. Через брак аналізу з’являється механічний підхід уряду до розрахунків бюджету. Такі недалекоглядні рішення нищать професійну технічну освіту в Україні. І це при тому, що стан економіки країни напряму залежить від кваліфікованих робітників. Розвиток виробничої сфери без висококваліфікованих робітничих кадрів неможливий, держава втрачає свій індустріальний потенціал!

«НА СЬОГОДНІ В УКРАЇНІ ІСНУЄ МАЙЖЕ 1,5 МІЛЬЙОНА ТЕХНІЧНИХ ВАКАНСІЙ»

- Які на сьогоднішній день в Україні найбільш затребувані технічні професії?

- На сьогодні в Україні існує майже 1,5 мільйона технічних вакансій, на які немає робочих рук. Зараз роботодавці шукають кваліфікованого токаря, слюсаря, фрезерувальника, зварника, кранівника, механізатора… А їх немає. Така ось виходить страшна реальність сучасного українського ринку праці. Взагалі то, на моє глибоке переконання, професійна технічна освіта повинна бути одним з пріоритетів розвитку української економіки, а відсутність гідного державного фінансування ПТНЗ – по факту є знищенням цієї галузі освіти. Через це сотні педагогів та майстрів залишаться без роботи, а сотні тисяч дітей будуть позбавлені права опанувати професію.

Хочу звернути увагу на те, що зараз ПТНЗ не просто готують кваліфікованих працівників, але й виконують важливу соціальну функцію. Саме у системі професійно-технічної освіти навчаються діти з багатодітних родин, діти-сироти, діти з малозабезпечених родин, діти з особливими потребами. Майже 30% учнів профтехосвіти потребують гарантованого державою соціального захисту, і ПТНЗ надають їм гуртожиток, спецодяг, можливість подальшого працевлаштування тощо.

- Які завдання має розв’язати влада щодо покращення стану професійно-технічної освіти в Україні?

- Перш за все – це збільшення фінансування закладів професійної технічної освіти, покращення соціальних умов для студентів, тобто забезпечення пристойним гуртожитком, доступним харчуванням, необхідним спецодягом тощо. Зокрема, у Німеччині, яка є однією з сильніших та економічно успішніших держав ЄС, майже 100% потреб профтехосвіти покривається за рахунок державного бюджету. Бо німці чудово розуміють значення робітників для економіки країни.

Я вважаю, що ВАПП може стати дієвим інструментом відновлення та будівництва української професійної технічної освіти.  Ця організація об’єднує самовідданих людей, які вже багато років опікуються питаннями підготовки кваліфікованих працівників робітничих професій. Вони, не дивлячись ні на що, продовжують давати дітям путівку у велике життя. Тому я вдячний за пропозицію очолити ВАПП і з радістю погодився на неї.

Зі свого боку я, як народний депутат України та президент ВАПП, буду доносити суспільну та професійну думку українських громадян до відповідних державних структур, відстоювати права ПТНЗ на достойне існування, отримання нових можливостей для розвитку.

«ОСНОВНОЮ ПРОБЛЕМОЮ Є ТЕ, ЩО УКРАЇНА НА ЗОВНІШНІЙ РИНОК ПОСТАЧАЄ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ СИРОВИНУ»

- Крім освітньої діяльності, ви вже досить довго займаєтесь питаннями  розвитку агропромислового комплексу, підіймали питання вдосконалення антирейдерського законодавства та контролю за станом земельного фонду країни. На якому рівні, на вашу думку, перебуває український агросектор?

- Насправді дуже невтішному. Економічний потенціал аграрної галузі нашої країни використовується неефективно, хоча ця галузь може стати одним із головних чинників відновлення економіки.

Основною проблемою є те, що зараз Україна на зовнішній ринок постачає сільськогосподарську сировину. А потрібно постачати продукцію з більш глибинною переробкою, більшою доданою вартістю. Наприклад, не зерно, а хоча б борошно, а ще краще – макаронні вироби, печиво тощо. Ціна такого експорту в десятки разів більша, ніж сировини. Але найголовніше, що збільшення вартості сільськогосподарської продукції буде залишатися в Україні у вигляді заробітної плати, прибутку виробника, надходжень до бюджету. Це також зменшить обсяг імпорту готової продукції, виробленої з нашої ж сировини.

Ще один негативний фактор – це сучасний стан українських земельних ресурсів. В Україні нараховується понад 1,1 млн га деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель, які підлягають консервації, 143,4 тис. га порушених земель, які потребують рекультивації, та 315,6 тис. га малопродуктивних угідь, які потребують поліпшення. За останні 130 років чорноземи в Україні втратили 30-40% гумусу, тому вже перейшли в розряд ґрунтів із середньою родючістю. Із 26 млн га українського чорнозему не менше 15 млн га є  в деградованому стані…

Найбільш болючим питанням є земельне рейдерство. Сьогодні розвиток українського сільського господарства блокується корумпованою системою, що «прикриває» ганебні випадки аграрного рейдерства. По суті, рейдерство набуло системного характеру, до схем протиправного привласнення землі часто залучені державні структури. При цьому захоплення земель та вирощеної продукції найчастіше зводяться до силових захоплень під прикриттям законних або псевдозаконних підстав.

«СУТЬ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ ПОЛЯГАЄ У СТВОРЕННІ УМОВ ДЛЯ РІВНОПРАВНОГО РОЗВИТКУ РІЗНИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ»

- На вашу думку, що має включати в себе земельна реформа? І як ви ставитеся до продажу землі сільськогосподарського призначення?

- Суть земельної реформи полягає у створенні в Україні умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі. Ця реформа має забезпечити формування багатоукладної української економіки, включати раціональне використання земель та охорону ґрунтів від втрати родючості. Зокрема, треба створити в Україні Державну службу з охорони ґрунтів, яка візьме на себе повну відповідальність за стан земельних ресурсів.

Загалом існуюча ситуація в агрокомплексі України призводить до продовження «тінізації» земельних відносин, криміналізації цього ринку та, як наслідок, масового ухиляння від сплати державних податків. Важливим є те, щоб нове законодавство враховувало інтереси українських фермерів. В Україні повинен працювати цивілізований ринок землі, але при цьому головне завдання держави – встановити чіткі умови діяльності на ньому і жорстко контролювати дотримання їх.

Під час проведення земельної реформи будуть суттєво змінюватися форми власності на землю та структура землеволодіння і землекористування. Для її проведення необхідне здійснення широкомасштабних ринкових перетворень, які неможливі без активної участі науковців аграрного профілю, фермерів, інших працівників аграрної сфери. Українські громадяни мають активно долучатися до законотворчих процесів, щоб завадити можливому просуванню олігархічних інтересів.

Якщо дозволити вільний продаж земель сільськогосподарського призначення зараз, при жебрацькому фінансовому становищі, особливо сільського населення України, то кінцевим вигодонабувачем буде той, у кого більше грошей. Наприклад, іноземний власник або ж місцевий олігарх. На мою думку, земля – це національний ресурс, тому набуття права володіння нею має бути особливим та контролюватись українськими громадянами.