У новому світі не буде ані держави Німеччина, ані держави Україна,

— Схоже, що сучасний світ «входить» в точку, після якої може піти його розвиток, стабільність, порядок або хаос.

— Перед нами два варіанти суспільного розвитку світової спільноти. Стара система світового порядку впала, і процес просто не може протікати й надалі у тих параметрах і в тому напрямку, в якому він протікав до цього.

Розвиток двополюсного світу в другій половині ХХ століття зумовлював структуру міжнародних інститутів, блоків і груп держав — НАТО, Варшавський договір, ООН тощо. Ялтинський світовий порядок проіснував до початку 90-х років. Потім одна із несучих конструкцій цього двополюсного світу, в особі Радянського Союзу, розвалилася під тиском ззовні і через внутрішнє гниття. Ця система стала недієздатною. Вона була приречена. Нещодавні події в Іраку — це фінальний етап розпаду Ялтинського світу. Відтепер основні міжнародні інститути цього світоустрою — ООН, НАТО, ЮНЕСКО, різні регіональні організації — перестали бути стабілізуючим чинником світової політики, втратили своє значення.

Відтепер світ може розвиватися за двома рівноможливими сценаріями.

Перший варіант: однополярний світ з безумовною та необмеженою домінацією США. В такому разі всі міжнародні інститути перетворяться на провайдерів американської світової гегемонії. Такий розвиток призведе до того, що вся планета перетвориться на «Сполучені Штати Світу», а американську систему цінностей спроеціюють на все людство, і незгідних із цим порядком речей нищитимуть, що ми й бачимо сьогодні в Іраку.

Але є й інший варіант світового розвитку. Може виникнути багатополярний світ , де полюсами будуть об’єднана Європа, Євразія, ісламський світ, тихоокеанський японо-китайський кондомініум, у перспективі — транссахарська Африка тощо, інтегровані «великі простори».

ООН сьогодні не може виконувати ті функції, які покладені на неї статутом. Старого світу більше немає, але за образ нового світу, що складається на наших очах, триває запекла боротьба.

Зникає й сама модель держав-націй. Сьогодні більше неможливе збереження суверенних держав.

У майбутньому світі, і за першим, і за другим сценарієм, не буде ані держави Росія, ані держави Франція, ані держави Україна, ані держави Німеччина. Будуть цивілізаційні геополітичні блоки, засновані на інших принципах, ніж норми класичної державності (концептуалізовані Боденом, Макіавеллі та Монтеск’є). І саме ці геополітичні блоки — імперії нового типу — будуть носіями суверенітету. Або буде «єдиний світовий уряд» в особі американської адміністрації.

— Чи причини цих гіпотетичних процесів є об’єктивними, або ж вони зумовлені суб’єктивними началами, де одна воля нав’язується іншим?

— Глобалізація — процес, який логічно завершує шлях розвитку європейського людства, починаючи з Нового часу, з Просвітництва. І подобається це комусь чи ні, але США, ширше, — ліберальна демократія, — це природний і найпослідовніший результат застосування принципів «сучасного світу», «модерну» до історії. Глобалізм — це така ж сама ідеологія як марксизм або нацизм. Сьогодні питання стоїть дуже жорстко: або глобалізм як сама просунута фаза «модерну», або багатополярність, яка, по суті, означає радикальну переоцінку цінностей, світоглядний переворот, планетарну консервативну революцію, оскільки прихильники багатополярного світу — тією або іншою мірою, опиняються в таборі захисників традиційного суспільства, релігійної культури, етнічних і національних традицій перед обличчям американського melting pot, загальної уніфікації та нівелювання.

Багато хто — перед грізним Джорджем Бушем-молодшим та його автоматичними солдатами, які цинічно танцювали на танках реп перед іракськими дітьми, чиїх батьків вони щойно розстріляли — робить вибір на користь Традиції. Якщо ми хочемо бути послідовними, то відкидаючи глобальну диктатуру США, ми повинні переглянути наше ставлення до «модерну» взагалі, до Нового часу, до його світоглядних і філософських установок.

— Але ж важко відмовитися від етатичних традицій, від держави, яка завжди була вищою цінністю самоорганізації суспільства.

— Безумовним символом і флагманом світового розвитку є США, які є не просто удачливою державою або спритним народом, а піком розвитку сучасного світу, основою «золотого мільярда». Але дуже багато населення Землі продовжує жити традиційними цінностями. Сьогодні не іслам, не фундаменталізм кидає виклик США, а все традиційне людство не згодне з тими шляхами (або, щонайменше, з темпами), якими вони йдуть.

— Можливо, насправді не іслам кидає виклик США, а навпаки?

— Я саме це й підкреслив. Ситуація сьогодні особливо загострилася через те, що президент Буш-молодший не робить відмінностей між атмосферою всередині американського суспільства, де його позиція має багато прихильників, і світовими зовнішньополітичними процесами.

Буш переконаний, що насадження американських цінностей по всьому світу — це факт сам по собі зрозумілий. Він, не довго думаючи, ототожнив американські ліберальні цінності з сучасними цінностями загальнолюдськими. По суті, він має слушність, і так само думає будь-який глобаліст, але він проводить цю лінію так незграбно й одіозно, що фактично викриває страшний сенс того, що відбувається, зриває фігові листки глобалістської пристойності, виявляє оскал американської гегемонії у непривабливому та відвертому вигляді. Це — синдром надмірного і навіть дещо простодушного «американського месіанства» Буша-молодшого.

— Хто може скласти конкуренцію американському лідерству в сучасному світі?

— Поодинці США сьогодні ніхто виклик кинути не може. Ані Китай окремо, ані Європа окремо, ані тим більше Росія чи ісламський світ. Якщо ми запропонуємо гіпотетичну біполярність у колишньому, класичному плані, у нас нічого не вийде. Америка тоді використає регіональні протиріччя. Китай матиме конфлікт з Індією та В’єтнамом, Європа воюватиме з Росією, з ісламським миром. Принцип старий: розділяй та пануй. Америку може зупинити тільки консолідована позиція всього людства, яке солідарно виступатиме за багатополярність.

Я вітав об’єднання Європи, насамперед Франції та Німеччини, і вважаю, що необхідно посилити увагу до СНД. Держав у старому розумінні й у багатополярному, і в однополярному світі просто не буде. Деякі елементи адміністративного устрою залишаться, але національно-державної адміністрації не буде. Американська цивілізація має право на існування, на процвітання, на лідируючі позиції у світі, але… нарівні з іншими цивілізаціями . Тому сьогодні завдання — локалізувати американську експансію в рамках атлантичного та тихоокеанського простору, замкнути США між океанами, повернути їх до доктрини Монро.

— Чи зникне система національних держав, національних культур, національних мов, якщо переможе глобалізм?

— Америка будувалася як країна, в якій не існує національних культур, або вони не відображені у правових нормах. США будувалися на відсутності колективної ідентичності . Це логіка лібералізму, природний результат розвитку англосаксонської номіналістичної філософії, англосаксонського протестантського духу. Ці самі тенденції й сформували філософію сучасності, структуру модерну. У цьому сенсі американці навіть не розуміють, що щось можна руйнувати. Вони щиро вважають, що якщо хтось не сприймає їхню систему цінностей та правил як найвище благо — той просто недорозвинутий. Американці не сприймають інший, альтернативний устрій як щось існуюче, з чим потрібно сперечатися, що потрібно спростовувати, критикувати тощо. Вони кажуть: «цивілізувати», «розвинути», «включити до сучасного світу», «привнести демократію», «дати свободу інформації». Це типовий американський несвідомий расизм. Американці щиро вважають себе піком розвитку людства, його вершиною.

За такого світового порядку виникає загроза не тільки національним культурам, мовам, релігіям, етносам. Це, передусім, загроза людині . Людина без якостей — не справжня людина. Реальною істотою без властивостей, без підсвідомості, без совісті та історичного коріння є клон. Будучи виробленим штучно, він отримує програму поведінки цілком ззовні.

Людство повинно відстояти себе перед обличчям нового світового порядку та його клонами.

— А як Україна може вписатися у багатополярний або монополярний світ?

— Розглядати Україну поза багатополярним та однополярним світом не можна тільки тому, що сьогодні абсолютно все взаємопов’язане. Україна не має можливості просто бути тим, чим вона є зараз. Вона повинна зробити вибір — той або інший, але якийсь повинна обов’язково. Або ми приймаємо американський проект, однополярний глобалізм і безповоротно зникаємо, як національна держава, особлива культура, суцвіття етносів і конфесій, або знаходимо місце в багатополярному світі, як один із суверенних полюсів нарівні з іншими. У багатополярному світі для України є місце, є ступінь свободи, є можливість відстояти свій власний вибір, але Україна повинна стати чимось більшим, ніж вона сама — над-Україною.

Багатополярний світ — це не тільки запитання, але й відповідь. Відстояти такий світ для нинішніх України, Росії, Білорусі, Казахстану — головне завдання. На вирішення цього завдання потрібно кинути все — ресурси, ідеологію, всю структуру зовнішньої та внутрішньої політики, соціальну стратегію, економіку, партнерські відносини щодо поставок енергоресурсів тощо. Якщо ми робимо такий вибір, багатополярний, ми автоматично потрапляємо до одного контексту. Якщо погоджуємося з однополярністю — до іншого. Якщо відкладаємо вибір — то в жодний, як зараз. Ми не можемо займатися жодною нагальною проблемою всередині України — ані реформою політичної системи, ані приватизацією, поки ми не визначимося. Від цього фундаментального вибору залежить усе: чи буде у колишніх радянських республік альянс із Європою, з Китаєм, зі США або з Японією, чи потрібно нарощувати озброєння, або ліквідувати, і якщо нарощувати, то які, що потрібно акцентувати в розвитку політико-партійної системи, а що є другорядним і т. ін. Усе це прямо залежить від принципового вибору.

Багатополярний світ також передбачає глобалізацію, але регіональну, для нас, наприклад, у рамках СНД. Повторюю, у багатополярному світі немає ані Росії, ані України чи Білорусі окремо. У багатополярному світі є тільки Євразійський Союз, єдина Європа, об’єднана Азія тощо. Зміни у світі неминучі. Брутальні, жорсткі, жорстокі, негайні та драматичні.

Вибір багатополярності веде до необхідності, попри будь-які витрати, йти на інтеграцію на пострадянському просторі. Розмова, яку, наприклад, Росія намагається вести з позиції сили то з Грузією, то з Україною, в такій ситуації просто виключена. Росія найбільше зацікавлена у багатополярному світі та повинна мирно й по-хорошому пояснити іншим молодим країнам СНД, що їм у однополярній системі нічого доброго не буде. Тому ми врятуємося тільки всі разом. Однак перш ніж комусь щось пояснювати, слід спочатку зрозуміти самим.

Українці повинні розуміти, що інтеграційні процеси з Росією — це не русифікація, не втрата національних цінностей, а навпаки — це єдина можливість зберегти Україну як особливу і специфічну етнокультурну та релігійну спільноту, як народ, як єдиний простір. Це складно пояснювати, але пояснювати потрібно.

— Традиційно ядерна зброя була гарантією миру на землі. Чи є сьогодні ядерна зброя інструментом миру?

— Ядерна зброя може зберегти мир, але не сама по собі. Ядерна зброя — лише засіб, лише продовження політики. Суть війни залишається непорушною, як це сформулював Клаузевіц — «війна є продовженням політики». Ядерна зброя виникла як продовження «холодної війни» і також є продовженням політики того періоду. Ядерна зброя й сьогодні, по суті, є інерцією політики розваленого двополюсного світу.

Нині, якщо ми погодимося на однополярний світ, то ядерну зброю матимуть тільки США, інші ракети та ядерні боєприпаси розпиляють. Тоді ядерна зброя буде продовженням політики однополярного світу. Ми ж насправді повинні говорити про ядерну багатополярність . Ядерному потенціалу США протиставляється світовий ядерний потенціал .

Отже, передусім, Росія повинна не тільки зберігати, але й нарощувати свою ядерну силу. Росії необхідно залучитися до процесу розповсюдження ядерної зброї в інших євразійських країнах. Передати російські технології ядерної зброї Ірану, Індії, арабському світу, Європі. Тоді ряд великих держав або цивілізаційних блоків («великих просторів») володітиме ядерною зброєю і проводитиме самостійну зовнішню та внутрішню політику, стримуючи потенційну агресію з боку США та інших ядерних держав власним потенціалом. Ядерна Європа, ядерна Азія, ядерний Китай, вільна ядерна Японія — ось запорука нової мирної політики та ядра системи безпеки багатополярного світу. Ядерна зброя є продовженням нашої ціннісної та політичної системи. Ми відстоїмо наші духовні, сакральні цінності ядерними засобами або зброєю нового покоління.