«Має бути стратегія з реальними кроками»

Цього тижня учасники ЛШЖ-2019 мали змогу побачити процес виготовлення зброї та захисного обладнання для українських захисників від компанії UA.RPA. Від огляду полікарбонатного «скла» для захисних масок до приміряння шоломів і тестування приладів нічного бачення — літньошколярі ознайомилися з різними видами оснащення для бійців, що виробляються за сертифікованими світовими стандартами. Екскурсію підприємством проводив адмірал Ігор Кабаненко.

Після ознайомлення з виробництвом студенти також мали змогу поставити запитання Ігорю Васильовичу на актуальні теми політики, розвитку Військово-Морських сил України, так званої люстрації, ситуації в Донбасі й Криму тощо. Але перш ніж перейти до інтерв’ю пан Ігор окреслив найважливіші, на його думку, тези щодо ролі журналістики в сьогоднішніх реаліях:

«Хочу подякувати газеті «День», її політичному відділу за те, що сприймають і висвітлюють різні точки зору. На мою думку, журналістика повинна базуватися на цінностях, більше покладатися на розум, на глибокі дослідження, на професійне розуміння, а емоції залишити на потім. Другим важливим аспектом є збалансованість з точки зору пріоритетів. Ми прагнемо єдиних стандартів, єдиного розуміння багатьох проблем, тому повинні відповідним чином загострювати актуальні питання, а не політизувати їх. Бо політизованість — це шлях в нікуди, це популізм, роздільність. Нарешті, третє — журналістика має бути «локомотивом» професійних речей. Нам потрібна позитивна динаміка».

«ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО — ОСНОВА ФОРМУВАННЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ І ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ»

Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет імені I. I. Мечникова:

— Як ви оцінюєте співпрацю держави з приватним сектором з розробки й виготовлення військової техніки? Яка практика в західних країнах?

— У 2015 році група ентузіастів розробила проект закону про державно-приватне партнерство у сфері безпеки й оборони. Процес його погодження був складним і так ні до чого й не призвів. Тобто на законодавчому рівні досі існує певна невизначеність. Це серйозна проблема, до якої треба негайно повертатися. Чому? На сьогоднішній день приватний сектор задовольняє потреби оборонної сфери більш ніж на 50%, адже є ефективнішим через ряд причин: він побудований на бізнес-процесах, не є заручником вертикальних командно-адміністративних систем, вибудуваних ще за радянських часів, існує завдяки інвестиціям, які потребують повернення, що неможливо в держсистемі.

Звичайно, однією з найсерйозніших проблем є корупція. Вона існує в грандіозних масштабах. Ігнорувати це питання означає — руйнувати економіку, знищувати виробництво та переходити в стан країн «третього світу». Ми зі своїм потенціалом можемо бути абсолютно рівноправною країною. До речі, в США, наприклад, приватні компанії займаються «оборонкою». Коли я нещодавно був у Штатах, то на власні очі бачив, як у приватному порту ремонтують атомні підводні човни. І все працює. Державно-приватне партнерство — фундаментальна річ. Це основа формування середнього класу, основа деолігархізації. У нас його всі ці роки вимивають. Хоча створення середнього класу має бути найголовнішим економічним та політичним завданням для держави.

Нещодавно 19 найбагатших людей Америки звернулися до Конгресу з пропозицією: ввести податок на розкіш проти них самих, який вони готові оплатити заради підвищення добробуту держави! Виникає риторичне запитання: а у нас це можливо?

Ми маємо прагнути до такого досвіду західних країн, якщо дійсно бажаємо досягти демократії не лише на сторінках Конституції.

«УКРАЇНІ ПОТРІБЕН СИЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ І ТОРГОВЕЛЬНИЙ ФЛОТ»

Олександр ШАРIПОВ, Запорізький національний університет:

— Як відомо, після анексії Криму Україна втратила 70% свого бойового корабельного потенціалу. Що вдалося зробити за п’ять років у цій сфері Україні після перебазування ВМС в Одесу та Миколаїв, у якому напрямі вони розвиваються?

— Море — це величезна цінність України. На жаль, поки ми не усвідомлюємо це питання на рівні політичної культури. Дехто думає, що всі проблеми можна «вирішити з берега», але це не так. Потрібні сильні військовий і торговельний флоти. Уже після анексії Криму ми втратили наші газодобувні платформи у Чорному морі. Це проблема, яку ми пропустили, на жаль. І ціна за газ була б зовсім іншою.

Я прибічник концепції «москітного флоту», але за ці роки жодного такого корабля ми не отримали. Те, що було отримано, не підходить під це формулювання: воно не має відповідного озброєння, швидкості й системи застосування. Є така приказка: «В морі — вдома, на суші — в гостях». Тож головне завдання військового корабля — знаходитись у морі. І звичайно, зараз має постати дуже важливе питання щодо цього, тому що далі так рухатися не можна. Показова історія з американськими катерами «Айленд», які Україна досі не отримала через бюрократичні тяганини попередньої влади. Говорили про липень, зараз уже з’явився новий термін: вересень. Ми могли їх отримати раніше, але нам потрібно продовжити працювати у цьому напрямку. І я сподіваюся, що нова влада опанує цю державну прагматику, а не політичну сумнозвісну доцільність, адже ризики дуже високі. У нас є багато морських проектів, які, за своєю сутністю, є популістськими. На їхню реалізацію витрачають значні кошти, а на виході — нуль. Потрібно відмовлятися від цього.

«ПОПУЛІЗМ ПОВНІСТЮ ЗАХОПИВ НАШУ КРАЇНУ»

Ольга ВАЛЬКЕВИЧ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Глен Говард — президент американської неурядової дослідницької організації Jamestown Foundation неодноразово критикував український уряд за недостатню увагу до Військово-Морських сил. Із чим пов’язана згадана вами бюрократична тяганина щодо передачі Україні американських катерів «Айленд»?

— Перший раз про можливість передачі «Айлендів» я чув особисто у 2014 році, коли був заступником міністра оборони. І, на жаль, з того часу все це зволікання і політичні ігри ні до чого не привели. Наче вже була зроблена проплата і нібито тепер катери повинні прийти у вересні. Але в мене є сумніви, тому що я не бачу активності, пріоритетності виконання цього завдання. Якщо подивитися на всі політичні дискусії, емоції, то ми є свідками банального піару, величезної дистанції між тим, що заявляють, і що роблять.

Звичайно, потрібно про це говорити: професійно і аргументовано. Однак головне питання полягає в тому, що ми повинні прийти до ідеї державної концепції, а не політичної доцільності. Популізм повністю захопив нашу країну. Нам потрібно більше катерів — іншої марки, іншого класу. Потрібні катери зі зброєю. Це все ми можемо отримати, але потрібна політична воля, і це буде навіть дешевше, ніж ми очікуємо.

Знаєте, це що таке УПА? Це українська паперова армія, тому що папірці носять із одного кабінету в інший. Звіти, донесення, акти, перевірки — просто жах. Не може так бути, щоб це займало 100 відсотків робочого часу. Треба над собою працювати, зростати. І це зовсім інша концепція, і геть інший підхід.

«ПОТРІБНО ВІДХОДИТИ ВІД СИМЕТРИЧНИХ ШАБЛОНІВ РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ»

Олександр ШАРIПОВ, Запорізький національний університет:

— Є рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права про те, що Росія мала звільнити наші захоплені кораблі та моряків до 25 червня цього року. Однак в останній момент РФ заявила українській стороні, що вони готові передати моряків Україні, якщо ми судитимемо їх тут за російським законодавством. Україна відмовилася, відповідно це питання заблоковано. На ваш погляд, як можна його вирішити?

— Потрібно відходити від симетричних шаблонів розв’язання проблем. Ми повинні шукати нестандартні, інноваційні рішення. Те, що було запропоновано в Росії, було провокативним. І на цій провокації можна було зіграти. На жаль, цим не скористалися. Професійність, лідерство — воно мовчазне, але мудре, спрямоване на результат. Можна кричати на трибунах, що Росія погана, а потім їхати та домовлятися. Це мій принцип: або ти працюєш професійно, або взагалі не працюй. Політичний піар, який відбувається зараз, має мало чого спільного з професійними діями, котрі завжди спрямовані на результат і не повинні бути предметом публічних дискусій. Важливо пам’ятати, що політично підігріті емоції ніколи не спрацюють на результат.

«ПОТРІБНА ЧІТКА ДЕРЖАВНА ВОЄННА ПОЛІТИКА»

Ольга ВАЛЬКЕВИЧ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Згаданий Глен Говард позитивно оцінює закупівлю зброї нашою країною у США як дуже важливий і потрібний крок. Як ви ставитеся до початку прямих закупівель? Враховуючи обмежений оборонний бюджет України, на вашу думку, яке озброєння найважливіше для нас зараз?

— Я позитивно ставлюся до закупівель американської зброї й техніки. Потенціал потрібно нарощувати, і такі можливості існують, вони відкриті для нас. Якщо говорити про море, то нам треба закуповувати корабельні ракети, кораблі та катери. Також потрібні сучасні системи спостереження і виявлення, безпілотні системи. Насправді опцій дуже багато, можемо пріоритезувати їх. Для цього потрібна чітка державна воєнна політика: що ми закуповуємо, що виробляємо самі, а що спільно. Нічого нового в цьому немає. Потрібна чітка концепція, бо спочатку зброю отримували за лізинговою системою, потім по програмам, коли Конгрес США виділяє гроші на допомогу Україні в оборонній сфері. Це серйозні кошти. Далі має йти розвиток спільного ліцензійного виробництва уже в себе.

Я був на декількох оборонних підприємствах Туреччини, повірте, це найсучасніші можливості. І більшість компаній є приватними. Нам треба вивчати досвід, брати кейси, які працюють, робити це разом із союзниками. Америка для нас — це стратегічний партнер.

«РОСІЙСЬКЕ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКЕ УГРУПУВАННЯ В КРИМУ ЗАГРОЖУЄ НЕ ЛИШЕ УКРАЇНІ, А Й РЕГІОНУ»

Василь СЕМЕНЧЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:

— Відомо, що Росія постійно посилює свій Чорноморській флот в окупованому Криму, а також економічно блокує морські порти України на Азові. Що собою являє після п’яти років окупації російське військово-морське угрупування в Криму? Які існують небезпеки для України у військовому та економічному плані?

— Угрупування серйозне, вони його наростили в декілька разів. Нещодавно росіяни прийняли рішення підсилитися сучасними винищувачами. Фактично такий винищувач зможе переносити ракету з дальністю у 280 кілометрів. Тобто постійно йде нарощування сил. Раніше це були зенітні ракети, системи крилато-ракетної зброї. Також активні кораблі та підводні човни, які можуть нести великі калібри або мати ядерну боєголовку. Це агресивний, ударний потенціал, який загрожує не лише Україні, а й регіону, бо призводить до дисбалансу сил. А дисбаланс сил — це завжди ризик. Ризик, що та країна, яка має перевагу, завжди провокує використати її. Відповідно необхідно нарощувати наш стримуючий потенціал. І звісно ж, залучення спроможності інших морських країн, щоб тримати баланс. Бо рівновага сил завжди є фактором стабільності.

«Я ПРОТИ ЛЮСТРАЦІЇ, ЯКА БУЛА У 2014-му, ТОМУ ЩО ЦЕ ПОПУЛІЗМ І СХОЛАСТИКА, А НЕ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ»

Аліса ПОЛIЩУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Нещодавно президент вніс законопроект про очищення влади, в якому, по суті, немає перегляду підходів до питання люстрації, адже в ньому просто додали чиновників періоду президентства Петра Порошенка. Відомо, що свого часу ви самі потрапили під дію цього закону. Як, на вашу думку, нова влада мала би поставитися до нього питання?

— Я прихильник тих позицій, які викладені в оцінці Венеціанської комісії. Звинувачувати усіх підряд не можна — не може бути колективної відповідальності. Ми ж повинні опиратися на демократичні засади. У будь-якої особистості є права, і вона не може бути звинувачена і позбавлена якихось прав без відповідного рішення суду. Люстрація, яка була у 2014 році, автоматично з виходом закону позбавила людей певних посад, навіть без судового рішення та доказів. Це явне порушення. Має бути незалежний суд, прокуратура, які повинні ці питання досліджувати, і якщо людина винна — карати. Усе інше — не демократичні принципи. А Україна — демократична держава, це прописано у нашій Конституції. В історії багато фактів, коли заради однієї людини держави між собою йшли на серйозні суперечності. Це принципова річ. Бо якщо ми не поважаємо права цієї людини, то чому інші повинні поважати? Я проти популізму, проти схоластики, я за права людини і їх дотримання.

«СТАНДАРТИ НАТО — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ЗАПИСАНІ НА ПАПЕРІ ПОЛОЖЕННЯ. ЦЕ ВЗАЄМОСУМІСНІСТЬ НА РІЗНИХ РІВНЯХ»

Аліса ПОЛIЩУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Під час президентства Петра Порошенка курс на ЄС та НАТО було закріплено у Конституції. Як ви оцінюєте стан виконання Україною критеріїв у співпраці з НАТО?

— Стандарти НАТО — це не лише записані на папері положення. Це взаємосумісність на різних рівнях. Треба публічно використовувати цей термін. Взаємосумісність — ментальна, культурна, військова, економічна, політична, дипломатична... Будь-яка. Коли говоримо про військову оборону, то на перше місце виходить розуміння способу життя, захисту цінностей. Якщо ми подивимося, як у нас діють ті чи інші політики та військові, то на цьому рівні ми побачимо багато розбіжностей від того, що є в НАТО. Там права людини на першому місці. Чи можемо ми похвалитися тим самим у військовій сфері? Я думаю, що ні. З цього треба починати.

Ментальні переконання не приходять просто так: це робота над собою, навчання на Заході... Чому ми не використовуємо можливість, щоб наші військові якомога більше вчилися за кордоном? Зараз навіть зменшилася кількість тих, кого посилають туди навчатися. На сьогодні у нас немає жодного військового моряка, який би вчився у західному навчальному закладі.

Тут також постає болюче питання про англійську мову, над якою мало хто бажає працювати. Казки про те, що в когось немає часу, — це все відсутність мотивації, небажання змінювати радянські традиції. Ми повинні прийняти рішення і почати змінюватися. Зустрічатися, спілкуватися та переписуватися з колегами неможливо без знання англійської. Треба рухатися до змін крок за кроком. Спочатку ми повинні трансформуватися всередині затребуваної системи, щоб бути готовими сприйняти ті самі стандарти або їхні параметри взаємосумісності. Глен Говард написав нещодавно у своїй статті, що Чехія встановила термін для своїх службовців, щоб вивчити мову, інакше вони підуть зі служби. А що ми робимо на практичному рівні? Нічого не відбудеться без знання англійської мови, без розуміння стандартів, без переконання у тому, що цінності дійсно є спільними.

Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет імені I. I. Мечникова:

— З усього видно, що новий президент і його команда намагаються зрушити з місця питання окупованого Донбасу. Як ви оцінюєте перші кроки Зеленського у даному напрямі? Як взагалі, на вашу думку, варто вирішувати надскладне питання Донбасу та Криму?

— Щодо повернення окупованих територій, я думаю, ніхто не буде заперечувати, що це дуже непросте питання, яке потребує часу. Я позитивно оцінюю підготовчі кроки, які були зроблені президентом Зеленським. Однак логіка його подальших дій до кінця не зрозуміла. В перші півроку він зі своєю командою має підготувати уточнення в стратегії національної системи, подати відповідний законопроект, тому що це важливо. Чому концептуальні документи важливі? Тому що в  НАТО, наприклад, є три складові: концептуальна, фізична і моральна. Так от, концептуальна стоїть на першому місці. Хоча це все має бути об’єднаним. Чомусь у нас про це забувають, і нові люди наповнюють простір якимось гаслами, що не є концепцією.

Стратегія має бути створена для того, щоб інші розуміли сенс нашого подальшого руху вперед, зміцнення національної оборони та безпеки, визволення Донбасу і Криму. Громадянське суспільство має бути залученим. Це не просто, зробити такий документ, але він має бути. От із виходом цього документа буде зрозуміло, як все відбуватиметься. На базі цього вже з’являються вказівки для відомств: політичні, військові, стратегічні. Пріоритети на п’ять років. Безпека — усе охоплює, тому що йде тотальна війна, спрямована проти суспільства, економіки, релігії, оборони, енергетики — всіх сфер. Саме тому має бути створена стратегія з реальними кроками, і кожен із нас повинен знати її зміст та правила.