Чотири роки для Анатолія Конькова

Підсумок виборів нового керівника Федерації футболу України був заздалегідь передбачуваним. Після того як Григорій Суркіс, який очолював ФФУ протягом попередніх дванадцяти років, заявив, що не буде висуватися на наступний термін, інших кандидатів, аніж Анатолій Коньков, запропоновано не було. Чому було зроблено саме такий вибір і що цей вибір принесе українському футболу?

У футболі не існує усталеної традиції стосовно кандидатів на найвищі адміністративні посади. Яскравий приклад — нинішні керівники світового та європейського футболу. Президент ФІФА Йозеф Блаттер ніколи не був футболістом, зате все життя провів у сфері спорту, спочатку як арбітр, а потім як функціонер. Натомість президент УЄФА Мішель Платіні був видатним футболістом, одним із найкращих у світі. Після чого спочатку спробував стати тренером, а згодом обрав адміністративну роботу.

Чи можемо ми порівнювати Григорія Суркіса та Анатолія Конькова з Йозефом Блаттером та Мішелем Платіні? Зовні все схоже: Григорія Суркіс, якого в неділю було обрано почесним президентом ФФУ, прийшов у футбол як адміністратор, натомість Анатолій Коньков був свого часу одним із найкращих футболістів СРСР, після чого не досяг успіхів ані в тренерській, ані в адміністративній роботі. Але чому вибір зроблено саме на користь Анатолія Конькова?

Ні для кого не секрет, що вся влада в нашій країні в останні роки перейшла до представників Донбасу. Затримка із владою футбольною сталася тыльки через Євро-2012, гарантом успішного проведення якого був для Європи особисто Григорій Суркіс. Якби не це, влада у ФФУ перейшла б до «донецьких» же півтора року тому, коли спробу футбольного «заколоту» вдалося зупинити за допомогою УЄФА.

Відтоді минуло майже два роки. Пристрасті вщухли. Навіть найбільш принципові опоненти Григорія Суркіса змушені були визнати його історичну заслугу в успішному проведенні футбольного чемпіонату Європи. Тим паче, що сам Суркіс вирішив заздалегідь уникнути конфронтації й заздалегідь повідомив про свою відмову претендувати на новий термін головування у ФФУ.

Таким чином необхідність боротися за обрання потрібного кандидата відпала. Натомість виникла потреба обрати на головну посаду в українському футболі людину, чиє імя відповідало б високому званню президента Федерації футболу України. Саме тоді згадали про Анатолія Конькова, котрий хоч і потрапив уперше до збірної СРСР із донецького «Шахтаря», але справжню славу і справжні титули здобув у складі київського «Динамо» під керівництвом Валерія Лобановського. З огляду на те, що після закінчення футбольної кар’єри Коньков ніде не досяг особливих успіхів і на момент висування у президенти ФФУ був працевлаштований у команді першої ліги із Алчевська, очевидною виглядає неповна його самостійність.

Зрозуміло, що зіркове імя Анатолія Конькова потрібно було новій команді, яка прийшла до керівництва ФФУ, аби виглядати авторитетніше. Про якісь особисті здібності Конькова як адміністратора та керівника широкому загалу поки невідомо. Чи означає це, що новий президент ФФУ буде декоративною фігурою, за чиєю спиною політику Федерації визначатимуть інші?

Щоб дати відповідь на це запитання, можу використати лише ту частину життя Анатолія Конькова, яка була свого часу широко відомою. Це було тоді, коли він грав у футбол. Навіть із трибуни було видно, що на полі Коньков може бути лише лідером, беручи на себе відповідальність у вирішальні моменти. Ніколи не забуду матчу «Динамо» проти «Баварії» навесні 1977 року, коли на останніх хвилинах уперед пішли не Блохін, не Онищенко, не Буряк, а центральний захисник Коньков, котрий прорвався до чужих воріт і «заробив» вирішальний одинадцятиметровий.

Тому ті, хто вважає нового президента ФФУ не дуже переконливою фігурою, гадаю, глибоко помиляються. Упевнений, що коли не найближчим часом, то в близькій перспективі ми зможемо побачити Анатолія Конькова як енергійного та вольового керівника, котрий уміє захистити свою позицію. Хочеться сподіватися, що згадані енергія та воля будуть спрямовані на користь українському футболу. І чотири роки, на які Конькова обрано президентом ФФУ, принесуть нашому футболу прогресу не менше, а більше, ніж у попередні роки.