Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Чекаючи на «День вдячності»...

У книжкової новинки «Дня» — вже понад півсотні замовників! Приєднуйтеся!
22 серпня, 2019 - 19:42

Осінь, яка настане вже наступної неділі, як відомо     — час урожаю. Зокрема, й інтелектуального, книжкового. У вересні редакція «Дня» продовжить свою багаторічну традицію — представлення під час книжкового форуму у Львові власної книжкової новинки.

«День вдячності» — таку назву має фоліант, автором ідеї якого є Лариса Івшина, покликаний не лише заповнити «білі плями» в розумінні українців, хто, коли і як із громадян інших країн допоміг нашій країні та народу, а й, сподіваємось, спонукати до роздумів про те, чи належною мірою ми самі розвинули цю шляхетну рису — вдячності.

 Тим часом триває передзамовлення на новинку, яке, нагадаємо, можна зробити до 15 вересня: звернувшись до нашого відділу реалізації за телефоном: (044) 303-96-23 або електронною адресою: amir@day.kiev.ua, оформивши замовлення в магазині на сайті «Дня» за посиланням  або ж прийшовши безпосередньо в редакцію (наша адреса: проспект Перемоги, 121Д, відділ реалізації, кабінет 4.5).

Ми ж продовжуємо (і поглиблюємо) знайомство з тими нашими читачами, хто вже оформив попереднє замовлення, а їх наразі уже понад півсотні! Дякуємо за довіру!

«ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ САМООСВІТА»

Лідія ЗАВIРЮХА, ветеран праці, дописувачка до газети «День», Київ:

— Я не пропускаю жодного номера «Дня». І читаю всі книжки, які з 2002 року видає редакція. До речі, одну з них, «Повернення в Царгород», мені подарувала при зустрічі Лариса Олексіївна. А я її пізніше подарувала своєму студентові. Гадаю, я розумію ваш задум, бо я й сама колись пропонувала зробити дві речі. А саме: офіційно запровадити День подяки, як у США, і друге — я пропонувала виготовити широким тиражем і відправити у продаж поштову картку з набору листівок Анни Гаврилюк зі словом «Дякую». І раптом — бачу ваш анонс книги «День вдячності». До речі, я зараз готую свою книжечку про презентацію, називається «Презентація як самоствердження», у неї включила також інформацію про норвежця Фрітьофа Нансена, який рятував людей від голоду, і про Джеймса Мейса. А тепер бачу — і у вас буде.

Я оформила замовлення, бо знаю, що редакція газети «День» книжки робить якісні. Адже там і правда, і гармонійне поєднання змісту й форми, і завжди приємна та глибока вступна стаття Лариси Олексіївни. Книжки надзвичайно повчальні, змістовні. Для мене це просто самоосвіта. Позаяк що більше знаєш, то дедалі переконуєшся, що ще більше не знаєш.

І книжечку свою я готую лише для того, щоб даремно час не марнувати, а, будучи на пенсії, щось залишити після себе. У свою книжку я включила розділ «Газета «День», «Газета по-українськи» і «Свобода», бо вони правдиві, це — джерела моєї самоосвіти навіть у 83 роки.

«ДУЖЕ ДОВІРЯЮ І СМАКУ, І ВПОДОБАННЯМ, І ВИБОРУ РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ «День»

Людмила ЧИЧУК, концертна піаністка, викладач Київської середньої спеціалізованої музичної школи імені Миколи Лисенка, громадська діячка, волонтерка:

— Я знаю пані Ларису Івшину з її дописів у «Фейсбуці», там вона періодично робить рекламу своїх видань. «День вдячності» — це вже не перша книга, яку я у вас купую. До речі, я була у вас у редакції, тоді придбала парфуми «AVE», а також купила в електронному вигляді книгу і книгу про Василя Стуса. До речі, ідея поєднання книги і парфумів — дуже цікава. На мене вона справила враження тим, що розповіла пані Лариса — в основі букету парфуму саме трави із Тростянецького парку, родинної садиби Гетьмана Скоропадського. Досить цікаво, чому б і ні? До речі, дуже мало є українських парфумів відомих марок, таких, щоб зацікавлювали. Тож ідея досить гарна.

Тож відтоді я відслідковую всі новинки, які з’являються у вашому житті, читаю в електронному вигляді ваше видання. Звісно, газета «День» відома уже досить давно, але книжками я зацікавилася й дізналася про них саме із соцмереж. Переконана, «День вдячності» — це буде чудова книга, тому що все, що виходить з-під вашого пера, дуже гарної якості. Я дуже довіряю і смаку, і вподобанням, і вибору редакції газети «День». Взагалі-то я дуже цікавлюся історичною літературою, маю різні книжки ще з радянських часів, бо в мене чоловік історик, закінчив історичний факультет, тому ми збираємо таку бібліотеку давно і маємо глибокий інтерес до історії.

«ОЧІКУЮ ВІД НОВОГО ЕКСТРАКТУ «Дня» ВІДНОВЛЕННЯ ПАМ’ЯТІ»

Богдан САВКIВ, гірничий інженер, читач і дописувач, Київ:

— Як регулярний, протягом десятка років передплатник, прискіпливий читач ба навіть дописувач газети, прочитавши в числі № 147—148 (хоч і напередодні здогадувався й очікував) анонс чергового випуску вже традиційного збірника (до того вже на той момент зголосилося перших 32 замовники), я одразу ж поїхав до редакції долучитися до них. Вдячний і високо оцінюю внесок європейців, починаючи від Лева Диякона до пізніших Боплана, Шерера, Крмана, а також П. Алепського (чи Халебського), котрі залишили спогади про наших предків. Приємно, що вони чітко відрізняли їх від сусідніх поляків та московитів, причому (це стосується особливо московитів) віддавали перевагу українцям у справах освіченості, моральних чеснот. У незалежній Україні створені набагато сприятливіші умови для поглиблення відомостей про українців, узагальнених у діаспорі В. Січинським у книжці «Чужинці про Україну». Приємно, що окремі аспекти відновлення пам’яті друкуються в попередніх випусках екстрактів «Дня». Назріла давно потреба, і я сподіваюся знайти в авансованому випуску сконденсований матеріал про місце України у світовій цивілізації, оцінену чужоземцями, з якого і наш читач уяснив собі свою гідність і який, будучи перекладеним хоча б англійською мовою, можна пропагувати через посольства всьому світові.

Світ має побачити велич, могутність нашої культури не лише з кількості пам’ятників на континенті, а й із висловлювань представників інших культур. Мене зворушило звернення великого білоруського поета, члена УНА Янки Купали до Т. Шевченка зі словами (цитую приблизно): «Якщо не маємо свого — будь нашим бацькой». Або великого грузинського поета А. Церетелі: «Я вперше зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ...» Або киргиза Ч. Айтматова: «Історія не знала такого органічного злиття поета і його народу...» Потрібно оприлюднювати, використовувати як протиросійську антигібридну зброю і такі висловлювання росіян, як, скажімо, С. Єсеніна («Думы»): «Наш отатаренный язык — лишь жалкая пародия на украинский, который безусловно славянский». А ось слова з інтерв’ю знаменитої російської поетеси Б. Ахмадуліної під час її виступу в київській опері з нагоди святкування Дня Києва 26—27 травня 1991 р.: «Дело в том, что человек всегда живет с Киевом в душе, думает о нем, как мы думаем о Риме, Греции, Иерусалиме — как о чем-то изначальном. Мысли об Украине — это же и мысли о земле, где подавлялись национальные чувства, язык, который ближе, чем русский, к старославянской основе, так же, как и сербско-хорватский...»

У своїй повсякденній практиці я наголошую не лише на віковій присутності в Криму татар, а й присутності наших предків на півдні півострова у низці міст, які були проміжними пунктами «шляху з варяг в греки» з центром у Києві, ще до хрещення Володимира в Корсуні (Херсонесі). Найстарішими на сьогодні численними народами в Криму є сукупно татари й українці. А не захланні росіяни, які вдруге розвалюють квітучий півострів, як і після виселення татар 1944 року, й перетворюють його на військову ядерну базу. Давно пора аргументовано викинути на смітник московську вигадку, що «Хрущов пропив Крим».

Наведені мною перші, що сплили в пам’яті, визнання чужинців та особливо самих росіян я хотів би побачити в наступному екстракті «Дня», який своїм спрямуванням нагадував би «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби або «Чому я не хочу вертатися в СРСР» І. Багряного і став би справжнім мечем не лише українців проти путінської загрози світовій цивілізації.

«ТЕМА ВДЯЧНОСТІ ПОТРЕБУЄ ПРИВЕРНЕННЯ УВАГИ»

Наталія ГОШИЛИК, доцент кафедри англійської філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника:

— Я передзамовила книгу через те, що її головна тема — вдячності, яка не є, на жаль, актуальною для нашого суспільства і потребує акцентування та привернення уваги. Я знаю, що Лариса Івшина давно говорить про те, що нам варто запозичити День подяки як національне свято. Для мене ця книга є офіційним способом про це говорити.

Я купую багато книг газети «День» — усі вони не просто цікаві, а життєво необхідні для сучасного суспільства. Я уже 12 років знаю Ларису Олексіївну і стільки ж часу — газету «День», бо я познайомилася з нею в тоді ще Волинському університеті, коли головний редактор приїжджала туди ще в перші рази, а я там працювала. Потім я переїхала до іншого міста, але все одно залишився зв’язок через газету, інші способи.

Я багато подорожую за кордон. І приватно, і як науковець. І знаю, що Україною цікавляться. Але нам потрібно пам’ятати тих, хто це робить і хто це робив завжди. Якщо українці самі не говоритимуть про тих, для кого Україна цікава, то Україна взагалі не буде цікавою чи зникне із загального світового дискурсу...

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ