Чекаючи на «День вдячності»...

Осінь, яка настане вже наступної неділі, як відомо     — час урожаю. Зокрема, й інтелектуального, книжкового. У вересні редакція «Дня» продовжить свою багаторічну традицію — представлення під час книжкового форуму у Львові власної книжкової новинки.

«День вдячності» — таку назву має фоліант, автором ідеї якого є Лариса Івшина, покликаний не лише заповнити «білі плями» в розумінні українців, хто, коли і як із громадян інших країн допоміг нашій країні та народу, а й, сподіваємось, спонукати до роздумів про те, чи належною мірою ми самі розвинули цю шляхетну рису — вдячності.

 Тим часом триває передзамовлення на новинку, яке, нагадаємо, можна зробити до 15 вересня: звернувшись до нашого відділу реалізації за телефоном: (044) 303-96-23 або електронною адресою: amir@day.kiev.ua, оформивши замовлення в магазині на сайті «Дня» за посиланням  або ж прийшовши безпосередньо в редакцію (наша адреса: проспект Перемоги, 121Д, відділ реалізації, кабінет 4.5).

Ми ж продовжуємо (і поглиблюємо) знайомство з тими нашими читачами, хто вже оформив попереднє замовлення, а їх наразі уже понад півсотні! Дякуємо за довіру!

«ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ САМООСВІТА»

Лідія ЗАВIРЮХА, ветеран праці, дописувачка до газети «День», Київ:

— Я не пропускаю жодного номера «Дня». І читаю всі книжки, які з 2002 року видає редакція. До речі, одну з них, «Повернення в Царгород», мені подарувала при зустрічі Лариса Олексіївна. А я її пізніше подарувала своєму студентові. Гадаю, я розумію ваш задум, бо я й сама колись пропонувала зробити дві речі. А саме: офіційно запровадити День подяки, як у США, і друге — я пропонувала виготовити широким тиражем і відправити у продаж поштову картку з набору листівок Анни Гаврилюк зі словом «Дякую». І раптом — бачу ваш анонс книги «День вдячності». До речі, я зараз готую свою книжечку про презентацію, називається «Презентація як самоствердження», у неї включила також інформацію про норвежця Фрітьофа Нансена, який рятував людей від голоду, і про Джеймса Мейса. А тепер бачу — і у вас буде.

Я оформила замовлення, бо знаю, що редакція газети «День» книжки робить якісні. Адже там і правда, і гармонійне поєднання змісту й форми, і завжди приємна та глибока вступна стаття Лариси Олексіївни. Книжки надзвичайно повчальні, змістовні. Для мене це просто самоосвіта. Позаяк що більше знаєш, то дедалі переконуєшся, що ще більше не знаєш.

І книжечку свою я готую лише для того, щоб даремно час не марнувати, а, будучи на пенсії, щось залишити після себе. У свою книжку я включила розділ «Газета «День», «Газета по-українськи» і «Свобода», бо вони правдиві, це — джерела моєї самоосвіти навіть у 83 роки.

«ДУЖЕ ДОВІРЯЮ І СМАКУ, І ВПОДОБАННЯМ, І ВИБОРУ РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ «День»

Людмила ЧИЧУК, концертна піаністка, викладач Київської середньої спеціалізованої музичної школи імені Миколи Лисенка, громадська діячка, волонтерка:

— Я знаю пані Ларису Івшину з її дописів у «Фейсбуці», там вона періодично робить рекламу своїх видань. «День вдячності» — це вже не перша книга, яку я у вас купую. До речі, я була у вас у редакції, тоді придбала парфуми «AVE», а також купила в електронному вигляді книгу і книгу про Василя Стуса. До речі, ідея поєднання книги і парфумів — дуже цікава. На мене вона справила враження тим, що розповіла пані Лариса — в основі букету парфуму саме трави із Тростянецького парку, родинної садиби Гетьмана Скоропадського. Досить цікаво, чому б і ні? До речі, дуже мало є українських парфумів відомих марок, таких, щоб зацікавлювали. Тож ідея досить гарна.

Тож відтоді я відслідковую всі новинки, які з’являються у вашому житті, читаю в електронному вигляді ваше видання. Звісно, газета «День» відома уже досить давно, але книжками я зацікавилася й дізналася про них саме із соцмереж. Переконана, «День вдячності» — це буде чудова книга, тому що все, що виходить з-під вашого пера, дуже гарної якості. Я дуже довіряю і смаку, і вподобанням, і вибору редакції газети «День». Взагалі-то я дуже цікавлюся історичною літературою, маю різні книжки ще з радянських часів, бо в мене чоловік історик, закінчив історичний факультет, тому ми збираємо таку бібліотеку давно і маємо глибокий інтерес до історії.

«ОЧІКУЮ ВІД НОВОГО ЕКСТРАКТУ «Дня» ВІДНОВЛЕННЯ ПАМ’ЯТІ»

Богдан САВКIВ, гірничий інженер, читач і дописувач, Київ:

— Як регулярний, протягом десятка років передплатник, прискіпливий читач ба навіть дописувач газети, прочитавши в числі № 147—148 (хоч і напередодні здогадувався й очікував) анонс чергового випуску вже традиційного збірника (до того вже на той момент зголосилося перших 32 замовники), я одразу ж поїхав до редакції долучитися до них. Вдячний і високо оцінюю внесок європейців, починаючи від Лева Диякона до пізніших Боплана, Шерера, Крмана, а також П. Алепського (чи Халебського), котрі залишили спогади про наших предків. Приємно, що вони чітко відрізняли їх від сусідніх поляків та московитів, причому (це стосується особливо московитів) віддавали перевагу українцям у справах освіченості, моральних чеснот. У незалежній Україні створені набагато сприятливіші умови для поглиблення відомостей про українців, узагальнених у діаспорі В. Січинським у книжці «Чужинці про Україну». Приємно, що окремі аспекти відновлення пам’яті друкуються в попередніх випусках екстрактів «Дня». Назріла давно потреба, і я сподіваюся знайти в авансованому випуску сконденсований матеріал про місце України у світовій цивілізації, оцінену чужоземцями, з якого і наш читач уяснив собі свою гідність і який, будучи перекладеним хоча б англійською мовою, можна пропагувати через посольства всьому світові.

Світ має побачити велич, могутність нашої культури не лише з кількості пам’ятників на континенті, а й із висловлювань представників інших культур. Мене зворушило звернення великого білоруського поета, члена УНА Янки Купали до Т. Шевченка зі словами (цитую приблизно): «Якщо не маємо свого — будь нашим бацькой». Або великого грузинського поета А. Церетелі: «Я вперше зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ...» Або киргиза Ч. Айтматова: «Історія не знала такого органічного злиття поета і його народу...» Потрібно оприлюднювати, використовувати як протиросійську антигібридну зброю і такі висловлювання росіян, як, скажімо, С. Єсеніна («Думы»): «Наш отатаренный язык — лишь жалкая пародия на украинский, который безусловно славянский». А ось слова з інтерв’ю знаменитої російської поетеси Б. Ахмадуліної під час її виступу в київській опері з нагоди святкування Дня Києва 26—27 травня 1991 р.: «Дело в том, что человек всегда живет с Киевом в душе, думает о нем, как мы думаем о Риме, Греции, Иерусалиме — как о чем-то изначальном. Мысли об Украине — это же и мысли о земле, где подавлялись национальные чувства, язык, который ближе, чем русский, к старославянской основе, так же, как и сербско-хорватский...»

У своїй повсякденній практиці я наголошую не лише на віковій присутності в Криму татар, а й присутності наших предків на півдні півострова у низці міст, які були проміжними пунктами «шляху з варяг в греки» з центром у Києві, ще до хрещення Володимира в Корсуні (Херсонесі). Найстарішими на сьогодні численними народами в Криму є сукупно татари й українці. А не захланні росіяни, які вдруге розвалюють квітучий півострів, як і після виселення татар 1944 року, й перетворюють його на військову ядерну базу. Давно пора аргументовано викинути на смітник московську вигадку, що «Хрущов пропив Крим».

Наведені мною перші, що сплили в пам’яті, визнання чужинців та особливо самих росіян я хотів би побачити в наступному екстракті «Дня», який своїм спрямуванням нагадував би «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби або «Чому я не хочу вертатися в СРСР» І. Багряного і став би справжнім мечем не лише українців проти путінської загрози світовій цивілізації.

«ТЕМА ВДЯЧНОСТІ ПОТРЕБУЄ ПРИВЕРНЕННЯ УВАГИ»

Наталія ГОШИЛИК, доцент кафедри англійської філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника:

— Я передзамовила книгу через те, що її головна тема — вдячності, яка не є, на жаль, актуальною для нашого суспільства і потребує акцентування та привернення уваги. Я знаю, що Лариса Івшина давно говорить про те, що нам варто запозичити День подяки як національне свято. Для мене ця книга є офіційним способом про це говорити.

Я купую багато книг газети «День» — усі вони не просто цікаві, а життєво необхідні для сучасного суспільства. Я уже 12 років знаю Ларису Олексіївну і стільки ж часу — газету «День», бо я познайомилася з нею в тоді ще Волинському університеті, коли головний редактор приїжджала туди ще в перші рази, а я там працювала. Потім я переїхала до іншого міста, але все одно залишився зв’язок через газету, інші способи.

Я багато подорожую за кордон. І приватно, і як науковець. І знаю, що Україною цікавляться. Але нам потрібно пам’ятати тих, хто це робить і хто це робив завжди. Якщо українці самі не говоритимуть про тих, для кого Україна цікава, то Україна взагалі не буде цікавою чи зникне із загального світового дискурсу...