«Ланцетом» по відпочивальниках
22 червня рашисти вдарили «Ланцетом» по місцевим мешканцям, які відпочивали на околиці села Нові Боровичі Сновської громади. В результаті – 2 загиблих, 11 поранених, серед них – діти та підлітки, 23 червня розпорядженням міського голови оголошено Днем жалоби в територіальній громаді. Ця трагедія – показовий епізод великої російсько-української війни, дуже не хочеться, щоб він залишилася тільки в хроніці місцевих новин на тлі інших, масштабніших подій.
Сновська громада розташована на самому півночі Чернігівської області, її північна межа – близько 40 км кордону з недоросією. Поруч – Білорусь (до Гомеля веде пряма залізнична гілка). До речі, найвідоміший білорус, який народився в Сновську, – Микола Щорс. Тож російські та білоруські впливи тут традиційно сильні. Ймовірно, на них розраховували рашисти, коли вторглися з півночі у лютому 2022 р. Однак сталося інакше – місцеві мешканці сприйняли їх як чужинців: стихійні мітинги на шляху російських колон, завали на дорогах, понищені вказівники, «самозапалення» ворожої бронетехніки… У відповідь почалися репресії окупантів – викрадення міського голови Олександра Медведьова, відомого місцевого підприємства, старости в Нових Боровичах (про останнього досі немає жодної інформації).
І от знову велике північне село у стрічках новин. Це мальовнича місцевість на річці Снов (20 км на північ від міста Сновськ). До межі з країною-агресором – приблизно 15 км. може й менше – якщо по прямій. Досить тривалий час відстань рятувала – тоді як прикордонні села (Єліно, Клюси) знелюдніли під обстрілами агресора. Діставалося й Гірську, Тихоновичам... «Минулого тижня ворог здійснив 50 обстрілів. 174 прильоти прийшлися по околицях населених пунктів Сновщини: Хрінівка, Клюси, Єліне, Гірськ, Гута-Студенецька, Нові Боровичі», – повідомив цього понеділка голова Корюківської райдержадміністрації Павло Мирошниченко (до складу району входить й Сновська громада). Така страшна буденність прикордоння. А в травні цього року прилетіло по центру іншого старостинського округу – селу Тур`я. Тобто виглядає так, що рашисти тепер не обмежуються ближніми до себе населеними пунктами, а дедалі більше бьють у глиб території, тероризуючи місцевих мешканців.
Що це дійсно так підтверджує останній випадок. Молодіжні кампанії на березі у літній період – звична справа. Відпочивати на Снові (місцевий зворот) – традиція, знайома з автору з дитинства. Не обов`язково купатися – навколо така природна краса, що просто хочеться бути поруч (до речі, вода Снову вважається цілющої через високий вміст йоду). Так було й минулої неділі. Як з`ясувалося за скупченням людей спостерігав російський безпілотник, який вечері навів на місцевих мешканців ударний дрон, причому не FPV – вони не пошкодували дорого «Ланцету». Головний редактор місцевої газети «Промінь» Ольга Компанець записала розмову зі свідком удару – новоборовлянкою Валерією Клюсовець: «Я була вдома, коли зателефонував брат і попросив скласти компанію йому і товаришам, привезти чогось смачненького. Ми всі сиділи в купочці, мирно розмовляли, ділилися планами, мріяли. Було пізно і темно, але яскраве вогнище не палили, оскільки знали,що в цей час тривала повітряна тривога. Небо було чорним і на диво тихим, ніякого дзеленчання згори, «мопедних» звуків не лунало, щоправда всі бачили високі блискучі цяточки, які то висіли,то наближалися… Дехто, як з`ясувалося потім, знав і про розвідувальний дрон, що висів поблизу, але уявити, що він спричинить такі жахливі наслідки ніхто не міг. Вибух пролунав раптово, і всіх нас поглинула його ударна хвиля, неабияка вогняна заграва, тріск бесідки, де я сиділа, ляскіт металу (це палали автівки), зойки хлопців. Я відчувала біль в області шиї, запах паленого волосся,яке наче влипло в голову, кров на ногах,проте, напевне, в стані шоку, почала бігати і у темряві шукати всіх, хто був на цій зустрічі. Першого намацала меншого брата і зрозумівши, що він живий і не поранений, попросила бігти звідси подалі. Далі видовище ускладнювалося, ставало невимовно трагічним, бо переді мною були і вбиті і поранені. Першим до нас після цього вибуху прибіг чоловік, помешкання якого знаходилося неподалік пляжу, намагався щось зробити, а потім власною автівкою віз мене і поранених хлопців назустріч «Швидкій…».
Мабуть, росіянам дуже не сподобалася така складова звичайного способу життя та й люди, які, попри пережиті жахіття, проявляють стійкість та здатні радіти життю, відчувати його красу. А щодо прикордоння з росією, фактично – фронтіру, то питання надання йому особливого статусу давно вже перезріло. Зрештою кожен ризик має свою ціну та повинен відображатися у державній політиці.
Володимир Бойко, Чернігів
