Хліб і... вода

Жнива в Україні — гаряча пора. Однак цього року запал хліборобів остудили рясні дощі. Замовляли їх на квітень-травень, а вони линули в липні, коли час — це золото хліба. Кількість опадів перевищила середньомісячну норму в 2—2,5 разу. Найбільше води дісталося Тернопільщині — 89 мм, Вінниччині — 87 мм, Київщині — 86 мм...   

ЯКЩО НЕ ЗАЛИВАЄ, ТО СУШИТЬ

«Коли починали збирати пшеницю, в перший день вона була другого класу, сьогодні через дощі — це вже фураж, бо чорніє, навіть проростає в колосі, ячмені теж стали стікати. Років 12 не було таких жнив, щоб комбайни більше тижня не могли вийти в поле, зранку сонце світить, увечері — дощ, або навпаки...», — скаржиться керівник господарства «Робімакс-Агро» із Хмельниччини Алім Міщук.

У південно-східних регіонах ситуація прямо протилежна. Із квітня по липень практично не було дощів, розповідає, керівник ТОВ «Агрофірма Ольвія», що в Приазовському районі Запорізької області Анатолій Тиховод. Віджнивували, але результати, ясна річ не такі, на які розраховували. Вклали набагато більше, ніж одержали. Середня урожайність зернових     — 30 ц/га, але це ще й непоганий показник, є райони, де посуха була, ще жорсткішою, а тому одержали           — по 10—15 ц/га. Урожайність пшениці в «Ольвії» — 35 ц/га, озимого ячменю теж   — 35 ц/га, ярого ячменю — 20—25 ц/га, гороху — 15 ц/га, але незважаючи на те, що врожаю нема, ціни на цю культуру дуже впали, а тому вона буде збитковою. За зерно пшениці 3 класу трейдери дають 5300 грн/тонн, за ячмінь — 5500 грн/т, і це не межа, бо він у дефіциті. Кукурудзу «Ольвія» перестала вирощувати, оскільки степ із зони недостатнього зволоження, за всіма ознаками, перетворюється на напівпустелю. Це дані дванацятирічного дослідження учених Таврійського агротехнологічного університету. Врожай соняшника очікується на рівні 10—12 ц/га. Посуха змушує шукати нові агротехнологічні прийоми. Тут відійшли від оранки, перейшли на міні-тіл, дехто навіть, на ноу-тіл. Висівають одеські сорти, які найбільш пристосовані до цих умов. До речі, остисті сорти показують більшу витривалість до посухи, ніж безості.

Аналітики зернового ринку взялися до оцінювання зернового балансу: скільки буде зерна другого, третього класу, фуражної якості. Але вже сьогодні зрозуміло, що обсяги зерна високоякісних категорій суттєво зменшаться.

КОМБАЙНИ ІЗ СЕКОНД-ХЕНДУ

Від погодних аномалій застрахуватися неможливо, але можна пом’якшити їх наслідки. Темпи жнив низькі не лише через дощі, а й через низький потенціал комбайнового парку.  Згідно з даними Мінагрополітики, він нараховує близько 52  тис. од. зернозбиральних комбайнів, при цьому понад 70     відсотків з них — це морально та фізично зношені машини. Щорічно парк зернозбиральних комбайнів оновлюється на 700—1200 одиниць, при потребі не менше п’яти тисяч. У період 2014—2018 років кількість комбайнів збільшилася всього-на-всього на 2,5 тис. Прикметно, що понад 95% всіх придбань іноземного походження, з них 30% — так званий секонд-хенд — техніка, що була у використанні.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Все вказує на те, що Україна підходить до межі, за якою не зможе справлятися зі збиранням свого найбільшого багатства — хліба. Середнє навантаження на комбайн щороку зростає. В 2017 цей показник становив 188 га. Найбільше жнивних площ на зернозбиральну одиницю припадає на Сумщині (182,3 га) та на Вінниччині (145,6 га), найнижче на Одещині — 26,6 га, але лише завдяки тому, що тут залучають до збирання в середньому 1060 комбайнів з північних регіонів. На полях Миколаївщини працюють щорічно близько 500, Херсонщини — 220 чужих комбайнів.

Аналіз збирання ранніх зернових та зернобобових культур в 2014—2017 роках свідчить, що цей процес триває в середньому 32—55 днів. Тоді як оптимальні терміни жнив мають становити не більше двох тижнів. За даними наукових установ України, внаслідок цього лише на збиранні зернових культур втрати врожаю зернових щорічно становлять майже 10% або 6—6,5 млн тонн!

Чи можна достатньою кількістю комбайнів змагатися з дощами за врожай? Можна. Річ у тім, що мало не половина зернозбиральних машин у кінці червня вирушає на допомогу аграріям південних регіонів. Не раз доводилося бачити лан на Київщині, чи Полтавщині з дозрілою пшеницею, проте збирання на ньому затримується на тиждень або й більше, бо ще не підійшли комбайни з півдня. Так було і цього року. Тож за той золотий тиждень, який залишався до дощів, можна було вихопити левову частку високоякісного врожаю.

Як подолати дефіцит збиральних потужностей? Може, збільшенням імпорту закордонного секонд-хенду? Досвід багатьох аграрних країн підказує, що без налагодження масового виробництва вітчизняних комбайнів не обійтися. «Війну на чужих танках не виграєш, без власного комбайна про планку у 100 млн тонн зерна і провідні ролі на світовому зерновому ринку годі й думати»,   — сказав якось творець українських пшениць, академік Володимир Моргун.

Представник сучасного бізнесу від слів «війна», «битва за хліб», презирливо скривиться, мовляв,як же набридла ця совкова термінологія. І справді, це перебільшення. Яка війна, яка битва? Просто гостра конкурентна боротьба. Але по суті це одне і теж. І вона, та боротьба, триває, тому числі й за «жирний» ринок сільськогосподарської техніки в Україні, щорічна ємність якого за сприятливих умов кредитування становитиме не менше 15 млрд грн. Чи варто пояснювати, чому всі вітчизняні комбайнові проекти від «Лану» і «Славутича» до сучасного «Скіфа» під тиском лобістів «джон дірів», «кейсів» та «фендтів» були поховані нашими урядовцями?

До честі херсонських машинобудівників, вони й не думають здаватися. Спільно з фінською компанією Sampo Rosenlev розробили комбайн, пристосований до українських умов, значно дешевший від аналогів у цьому класі. Причому заводчани довели ступінь локалізації виробництва машини до 40%, тобто вона може претендувати на допомогу за програмою здешевлення вітчизняної сільгосптехніки. Але цілком очевидно, що налагодження масового виробництва машини потребуватиме окремої державної програми підтримки із щорічною сумою фінансування не менше одного млрд гривень. Зважаючи на те, скільки мільярдів зерна втрачаємо щороку на жнивах, це копійки...

ТРОМБИ ЛОГІСТИКИ

Ще одна важлива ланка жнивного процесу — зберігання. Чи достатньо маємо потужностей для зберігання, перевантаження, сушіння, доробки? Згідно з даними Української зернової асоціації, в Україні функціонує близько 800 елеваторів. Проте лише 50, які були збудовані в останні роки, можна назвати ефективними. Загальна ємність зберігання — 30—35 млн т. «Ми живемо на землях, де історично вирощувалося зерно. У царській Росії 50% експорту забезпечували саме українські землі. Тому за часів масового будівництва елеваторів в СРСР дуже грамотно розрахували відстані від кожного поля до інфраструктурного об’єкта, проклали туди дороги, в більшості випадків залізничні. Зараз практично в кожному районі є 1—3 елеватори. За моїми оцінками, відстань від поля до найближчого об’єкта становить не більш ніж 30 км, а часом і менше»,                — говорить президент УЗА Микола Горбачов.

Він вважає, що ємність у 30—35 млн тонн дає змогу зберігати і перевантажувати урожай обсягом близько 60  млн тонн, за потреби зберігальні потужності можна швидко збільшити. Проблема в іншому — перевезенні зерна до портів.

Наразі Укрзалізниця спільно з зернотрейдерами ціною надзусиль зуміли сяк-так справитися з проблемою дефіциту зерновозів, яка ще два роки тому допікала зерновому ринку України. Якщо тоді їх було близько 14 тис, в тому числі 11 тис. державних, і 3 тис приватних, то на сьогодні — 11 тис. державних і 8 тис. приватних. Цієї кількості на сьогодні достатньо для того, аби щомісяця вивозити в порти по 5 млн т зерна, однак катастрофічно бракує локомотивів. Їх дефіцит на сьогодні становить 160—200 шт. Усі елеватори можуть вантажити щодня близько 700 тис т зерна на день, проте Укрзалізниця може перевозити лише 110—117 тис. т, таким чином обсяги транспортування упираються у щомісячний поріг у 3,5 млн т. Тому позитивна динаміка, досягнута у виробництві зернових та олійних, може перерватися, оскільки сільгоспвиробник не здатен вирощувати більше, ніж продавати, відтак залишки тиснутимуть на ринок, що призведе до обвалу цін на зерно, внаслідок цього виробництво зернових може стати збитковим, вважає Микола Горбачов.

У той же час, за підрахунками IMF group Ukraine, сумарний обсяг потенційного попиту сільського господарства на залізничні перевезення до 2022-го року може збільшитися з поточних 52,4 до 70 або 95 млн тонн на рік. Отже, для розвитку цієї сфери також потрібна розумна державна стратегія.

На жнивах-2018, як ніколи гостро стали помітні перекоси українського зернового комплексу: технології вирощування на полях прогресують, врожайність росте, а технічна оснащеність, логістика залишаються на рівні 1990-х. Якщо хочемо зберегти реноме великої зернової держави мусимо їх усунути.